Історія другого, після «Царь-пушки„, впізнаваного символу «российского величия» – «Царь-колокола», є наочним свідченням вікової залежності Росії від імпорту промислових технологій та спеціалістів. І такої ж багатолітньої «компенсації» цієї відсталості за допомогою «технологій» брехні та пропаганди.
Кремлівський «мега-дзвін» виготовлявся на замовлення цариці Анни Іоанівни. Планувалось, що виготовлять його французькі механіки та ливарники. Було навіть надіслано спеціальну місію для їхнього найму, з щедрими пропозиціями винагороди. Однак жоден з іноземних майстрів не ризикнув взятись за відлив такого об'єкта в умовах, коли його доведеться здійснювати за допомогою місцевих кадрів і в стислі терміни.
У підсумку, за «неимением выбора», справу довелося доручити російським «колокольным и артиллерийским дел мастерам» — батьку та сину Моторіним.
Судячи з усього, з завданням вони не справились, технологій виготовлення не дотримались – і дзвін вийшов дефектним (з тріщинами). При цьому, звісно, були кількаразові перекладки неякісно збудованих печей, допущено перевитрату матеріалів, не підготований проект підйому з ями etc.
Назрівав грандіозний скандал. Але справу вдалося «списати» на московську пожежу 1737 року – був підготовлений фантастичний звіт, що пошкодження з'явились внаслідок спроб охолодження об'єкта водою. Перевіряти, що ж таке мало горіти в ливарній ямі (дзвін на той момент ще був не завершений — тривав процес оздоблення), щоб розігріти ледь не до стану розплавлення 202-тонну махину – не стали.
Однак вже на початку ХІХ ст. і серед росіян знаходились непатріотичні скептики та зануди, які сумнівались, що «несколько обгорелых бревен способны повредить столь огромный Колокол» :- ) Моделювання, здійсненні вже наш час – також виключають вірогідність відколу 11-ти тонного шматка дзвону внаслідок пожежі чи невдалої спроби «виймання».
Майже століття недороблений бракований дзвін залишався під землею – неодноразові спроби видобути його на поверхню були невдалими. Місцеві технології не дозволяли не тільки якісно відлити, але й банально підняти цього монстра.
Аж поки до справи таки не підключили француза. У 1836 році архітектор Огюст Монферран, який будував Ісакієвський собор в Петербурзі, спроектував і проконтролював підйом «шедевра русского литейного искусства».
Як і у випадку з «Царь-пушкою», до якої доклали декоративні ядра та лафет, для «Царя-колокола» у 1830-ті роки зробили та вмонтували в постамент фальшивий «язык».
І ось з цього моменту й почався новий етап життя цього артефакта. Якщо промислові технології ніколи не були сильною стороною Росії, то у сфері бахвальства, замозвеличування – вона сама могла експортувати «передовий технологічний уклад». І карколомна історія провалів легко перетворилася на свідчення про «времена, когда на Руси жили и творили удивительные мастера-умельцы, чей талант и золотые руки до сих пор вызывают уважение и восхищение».
- «Царь-колокол» на 1000-рубльовій банкноті 1919 року — казначейському білеті «Главного командования Вооруженых сил на Юге России». В народі ці гроші називалися «колокольчиками». Вони миттєво знецінилися внаслідок масованої емісії. Номінально такий же гонорар (1000 рублів) отримав за успішне:-)) виготовлення мовчазного дзвону майстер Міхаїл Моторін.
