Mike Forester: МЕРІ..

CHAPTER THREE /скорочено/

Коли дійшов до краю лісу була третя година ночі. Ліс закінчувався високим урвищем, а внизу починалася грандіозна і безкрайня рівнина Малого Полісся. Почав накрапати дощ. Помітив повалене вітром дерево. Розтягнув капронову нитку вздовж вирваного коріння, дістав з аптечки термоковдру. Зробивши тент, розпалив вогонь. Подумав – мабуть круто виглядає знизу – нічний вогонь вгорі на краю лісу. Ще й термоковдра, як дзеркало. Далеко мабуть видно.. всі поліські відьмаки сі обзаздрили…
Закурив. Згадав Мері..
Мері тоді розчинилася в астралі, як сірєнєвий туман над козлячим озером…
А йому було недобре. Він сидів на балконі, курив і дивився на будинок навпроти. Потім на перехожих, що спішили кудись – кожен «з місією» на обличчі. Потім знову на будинок…
– Який дебіл спроектував це одоробло? Де набралося стільки дебілів з виразом обличчя, ніби вони назначені вирішувати глобальні проблеми Людства? Що я роблю в цій квартирі і взагалі в цьому місті..? – думки перекочувались в голові важкими ребристими каменюками..
В кімнаті задзвонив мобільний. Заставив себе підвестися. Підійшов до великого твердого ліжка – Iphone лежав на картатому пледі і світився написом – Павло (НДІБК-ДП). Звично провів великим пальцем вправо:
– Алло, привіт кращим людям.
– Алло. Ти по гроші заїхати не хочеш? Вони мене тут в сейфі трохи грузять, якщо по правді..
– Привіт. За півгодини буду. Зайти до тебе?
– Винесу на вулицю..
Сів на ліжко, вибрав в телефоні закладку «Taxi Шансон» і активував її. Це солодке слово відкат – посміхнувся невесело, пройшов в коридор, встромив ноги в зручні шльопки і вийшов в під'їзд..
З вікна таксі побачив жінку. Вона стояла на тротуарі під Повітрофлотським мостом і дивилася на нього. Була в чомусь зеленому і з коротким волоссям кольору витриманого вірменського бренді.. Тоді він і гадки не мав скільки разів прокидатиметься разом з нею..
Через годину повернувся в ту саму квартиру. Просто посередині кімнати важкий поліетиленовий пакет в його руці тріснув. Тріснув по шву на дні і купюри різного номіналу та країн виробників розлетілися по всьому паркету:
– Добре, що не на вулиці.. На міцніший пакет їм грошей не вистачило?
Ступаючи босими ногами по купюрах, пройшов на той самий балкон. Двері були відкриті і теплий вітерець ворушив прозору фіранку. Закурив на тому ж самому місці, з тієї ж пачки "Sobranie-gold", яку залишив тут, коли задзвонив телефон. Все було те ж саме, тільки думки трохи змістили акценти:
– Те одоробло звичайно ж агенти комінтерну збудували і воно страшне, як дідько, котрому вони служать. Але то не твої проблеми, чувак. Оті ділові ковбаси, що швендяють тротуаром, вони життєрадіснішими теж мабуть не стануть, але.. – Чувак, ти тепер живеш сам. Один в самому центрі Міста. Чого тобі ще треба??..
***

Вони з Мері тоді сіли в Grand-вагон нічного поїзда. В купе на столику лежало бордового кольору меню, а до самого столика пригвинчена латунна табличка з гравіровкою – «не курити». Коридором пройшов провідник в темно-бордовій жилетці. Підкликав його:
– Принесіть нам по коньяку і дольки цитрини з цукром.
– Ще шось?
– Ще дуже гарячий чай. І ще..
– ?
– Ось ця табличка. Якщо я закурю, якими будуть ваші дії?
– Принесу вам попільничку і попрошу не спалити вагон.
– Дякую. Приємно мати справу з розумним чоловіком..

Потім вони вимкнули світло в купе. Ерекції не було. Тобто – зовсім. Спрацював якийсь перемикач..
***

А взагалі такі поїзди любив. Була в них своя романтика..
Літній вечір. Нічний швидкий поїзд до Королівського міста. СВ. Перший перон.
Він сидить і дивиться у вікно на людей, що виходять з дверей вокзалу – цікаво вгадати з ким сьогодні поїде. Не вгадав, бо в купе вже увійшли.
– Доброго вечора – почув за спиною.
– Добрий вечір – повернувся до них.
Увійшли двоє. Навряд чи вона проводжає його. Хоча.. В таких купе завжди виникає один смішний момент. Якщо в купе попадають два чуваки – миттєве розчарування на лицях обидвох гарантоване. Ну, так – гарні блондинки поїздами звичайно їздять, але..
– Цікаво, а в жінок такий самий вираз обличчя, коли входить вона, а не він – подумав і перевів погляд на пару.
Вона цікава – струнка, діловий костюм, каштанове волосся. По розчаруванню на обличчі її супутника стає зрозуміло, що їде не він. Так, він також хотів би, щоб сусідкою по купе виявилася та сама яскрава блондинка, але вже з іншої причини. Зараз він розуміє, що його жінка проведе цю ніч в закритому приміщенні.. а головне – і не скажеш нічого…
Ось так оцінивши пару, делікатно вийшов з купе – даючи їм змогу попрощатися наодинці. Коли поїзд рушив повернувся в купе. Вона сиділа й дивилась у вікно на вогні Міста, яке відходило на задній план.
Жінка спробувала завести банальну купейну розмову. Вона лікар і їде на конференцію, організовану якоюсь фармкомпанією. Спитала – хто він? Чим займається?.. Віджартувався і сказав:
– Я, мабуть буду спати..
– Я теж, мабуть, відпочину..
– Я вийду покурю.. – даючи змогу переодягнутись.
– Дякую..
Коли повернувся, вона вже лежала на спині під покривалом. Очі заплющені. Світло, крім лампочки над його подушкою, вимкнуте..
Відкинув запобіжник і прикрив вхідні двері. Власне прикрив з розрахунком, що рух поїзда їх відкриє, вони відкотяться до запобіжника і в щілину проникатиме світло з коридору. Потім підійшов до столика і загорнув нагору кути скатертини. Коли лежиш, вони перекривають полицю навпроти. Повернувся спиною до сусідки і почав роздягатися. Знав, що вона розглядає його – тому роздягався неквапливо, широко розправивши плечі. Зоставшись в білих плавках, вимкнув лампу і ліг на спину.
Поїзд чомусь зупинився в полі. В купе була цілковита темрява і така ж тиша. Було чутно, як хтось з проблемами дихальних органів, хропе десь через купе. Поїзд знову рушив і двері прочинилися, додавши вузьку смужку світла. Тепер обриси в купе стали видимі.
Сусідня поличка вела себе абсолютно нерухомо. Ніби «уві сні» зігнув ноги в колінах. Без реакції з того боку. Рукою коло стінки потягнув покривало, оголивши одну ногу. Через секунду сусідня поличка заскрипіла і ноги теж зігнулися в колінах. Витримавши паузу, випростав голу ногу і ще потягнув покривало. Сусідня поличка повторила маневр, правда під покривалом. Вже все було зрозуміло, але ще нецікаво. «Прокинувся», накрився, перевернувся на бік лицем до сусідки і знову «заснув», розглядаючи її крізь вії. Витримавши паузу, вона демонстративно перевернулася лицем до стіни. Гра набирала обертів..
«Крізь сон» його нижня рука відкинулася долонею догори і повисла рівно до середини проходу. Вона витримала хвилин десять не менше. Розвернулась на бік, лицем до нього – різко і відразу з оголеною ногою поверх простині. Він лежав, не рухаючись. Блимнуло світло якогось ліхтаря за вікном – очі в неї теж були «закриті», але навіть крізь шум поїзда відчував її уривчасте дихання. Через хвилину маневр з рукою та сторона повторила теж. Дві руки висіли в проході на відстані сантиметра одна від одної.
Вона здалася першою – її пальці «випадково» торкнулися його. Взяв її руку і легенько потягнув до себе. Вона піднялась і присіла на край його ліжка. Перевернув її через себе під стінку і засунув руку в трусики – лікарка текла..
А потім вони все проспали. Одягалися похапцем. Цьом-цьом, па-па.
В принципі, міг її знайти, бо бачив лого готелю на мікроавтобусі, в який вона сіла. Але – навіщо?
***

А тоді вони так і пролежали цілу ніч, вдаючи, що сплять. Це була їх перша ніч разом. Потім, уникаючи зустрічі очей, їхали в готель «Турист» на Лівий берег. Так само піднімались в ліфті. В спальні Мері тихо сказала:
– Мій душ цей. Добре?
– Звичайно. Тоді мій той.
Пройшов в ванну кімнату. Був невиспаний і взагалі ніякий. Поливав себе то гарячою, то холодною водою і думав – бля, а далі що?
Стояти під душем можна довго, але не вічно – повернувся в спальню. Вікна були зашторені, а вона лежала, відвернувшись до вікна. Встав колінами на ліжко і підняв одіяло, щоб лягти поруч. Вона була гола. Перемикач повернувся в нормальне положення. Перевернув її за плече, розвів ноги і увійшов. На мить в її очах майнуло щось схоже на подив, але так само миттєво вона включилася в процес. Вони трахалися не довго. Дуже довго. Було вже добре за обід, коли вони просто лежали і дивились в стелю. Вона закурила, – потім:
– Скажи, а навіщо був той цирк в поїзді? Ти знаєш – що я пережила? Зустріла чоловіка своєї мрії, а він виявився імпотентом…
Цирку не було, був якийсь перемикач, але він перевів розмову:
– Ой, поїздів ще буде багато.
Їх дійсно було немало. І з нею, і без..
Потім вони спустилися в "Joss" і просто пили каву. Потім згадали, що їм постійно дзвонили телефони, а вони досі навіть не подивилися хто. Потім знову піднялися в номер..
***

Йшов рівниною вже третій день. Тоді згори вона виглядала рівною, як стіл, а насправді дорога виписувала викрутаси по нерівному рельєфу. Обабіч росли невисокі на зріст осики. Але якісь такі – скоріше, як високі кущі. Вони добре перекривали видимість, але – щоб залізти на неї, як на дерево, то були не альо. Було сиро, але дорога була тверда і він йшов собі – бо кудись вона та й виведе..
– Тут було б класно на мотоциклі – подумав, але мотоцикла не було. Було голосне каркання за спиною. Повернув голову і побачив її – вона наближалася і заходила на віраж прям, як яструб.
Граційно піднявши крила, ворона сіла йому на плече. Щоб не налякати поворотом голови, скосив очі – привіт, мала. Вона теж косила на нього оком, похитуючись в такт ходьбі. Вперше відчув, яка ворона на запах – ця пахла свіжістю дубового лісу. Трохи покосивши на нього очима, воно почало вмощуватись.
– Куртку мені не порви пазуриськами – промовив зі сміхом, але вона вже вибрала що і як – всілася проти руху.
– Це я тепер маю камеру заднього виду, чи тобі полонез Огінського в голові грає?
Погладив її по спині, вона каркнула але не втікала.
– Я взагалі-то дуже злий, бо в мене закінчились сигарети, але ти не звертай уваги..

Вийшли за поворот – на дорозі, широко розставивши ноги і задерши вгору хвіст, стояв нахиливши голову чорний бугай.
– О, дивись – сказав до ворони, розглядаючи бика – колгоспний биньо. Певно з дому втік.
– Шо, чувак – вже до бика – шукаєш манливий вітер свободи? Завжди вітаю такі прояви. А тепер дай вільним людям пройти – шо став, як перед новими воротами?
Бугай глухо і коротко мукнув, але зійшов з дороги і поперся в кущі, видно свобода була там. Через хвилю зник, а разом з ним почало зникати світло.
– Так ось які вони поліські відьмаки – тепер будемо знати – знову до ворони – а заодно побачимо сонячне затемнення.. Видно не люблять його місцеві відьми…
Пішли далі, за наступним поворотом при дорозі стояла невелика сіра хатинка.
Навколо добре стемніло і в хатинці засвітилося вікно.
– Йдем, мала – подивимся, як добрі люди живуть..
Хатинка була стара і вже добряче вросла в землю. Посеред двору стояв драбинястий віз з дишлом, направленим на пофарбовані темно-бордовим двері. На дверях висів замок – колодка, а над дверима поличка з якимись скляними баночками та пляшечками. Вікно згасло, підійшов до дверей, провів рукою по поличці і нащупав ключі. Відкрив двері і увійшов в сіни. Прямо і справа двері були з обтесаних дошок, зліва пофарбовані голубеньким і мали чотири прямокутних віконця з матового скла. Вийняв телефон і включив ліхтарик. За правими дверима була комора. Справа від входу стояли жорна. Закидані різним, мабуть потрібним, мотлохом. Зліва драбина на горище. Решта приміщення була завалена минулорічним зіпрілим сіном. Оглянувши комору, прочинив інші двері. Зліва стояв обкладений синім кахлем п'єц. А прямо під вікном ліжко. Справа ще одне. Це все. Коло п'єцу на підлозі лежали колоті дрова. Доторкнувся до чавунної поверхні між двома каструлями – вона була холодна.
– Щоб ти знала – ця штука називається блят – промовив до ворони, що сіла на бильце ліжка.
За синіми дверима кімната була більшою. Стіни покриті білим вапном, і жовта глиняна підлога. По середині дубової балки, що проходила під стелею через всю кімнату, був вільний від вапна прямокутник, а на дереві випалений хрест і цифри – 1954.
Навпроти дверей стояв стіл, а попід стінами з одного боку велике ліжко, а з іншого канапа покрита сірим покривалом. В кутку стояла висока дерев'яна темно-вишнева різьблена шафа, а навпроти такий самий, як в попередній кімнаті п'єц, але обкладений кахлем шоколадного кольору. На столі лежав пакунок – коробка, обмотана барвистою подарунковою стрічкою..
Вийшов надвір. Оглянувся – ніде ні душі. Підійшов до воза – поперек бокових драбин вставлена дошка для фірмана, а за нею постелене сіно. Відчув його запах – так пахло дитинство. Навіть міг сказати, де саме його скосили і висушили..
***
Вони сиділи з дідом в садку і той розказував страшну історію:
Ходили якось з Франькевичом в сусіднє село місцевих трохи потовкти. Вернулися пізно вночі. Трохи випив. То, думаю – бабу будити не буду, посплю на возі в дворі. Ліг собі на сіно, накрився кожухом – лежу. Чую щось кожуха тягне. Я тримаю, а воно тягне. Міцно тягне. Думаю – певне Франькевич вирішив подуріти. Тихенько виймаю з кишені ліхтарик, беру батіг, різко включаю ліхтарик і замахуюсь – нема нікого. В мене волосся дибом. Мене як не підкине – виламав гачок на дверях і зупинився аж за бабою на ліжку під стіною. Ти думаєш то все? На другу ніч йду спеціально. Лягаю. Сіно пахне, місяць світить. Чую тягне. Включаю ліхтарик – свиня. Ну я і давай її батогом періщити. Вона перескочила паркан одним махом. Але то теж ще не все. На другий день йду стежкою попри Барбару – чую щось у воді хлюпається. Підкрадаюся, а за кущем стоїть по коліна в Барбарі наша сусідка Ксеня Зарізанка. Миється, а вся спина в синіх розводах від мого батога.. Кажу до неї – може тобі морської солі принести – я маю в хаті. А вона бульк під воду і нема. Вода прозора, Барбара неглибока – нема. Щезла..
***

Каркнула пшияцюлка. Повернув голову – дорогою до хати йшли жінка з дівчинкою..
Жінці на вигляд років сорок. Якщо одним словом – руда. Тобто абсолютно. І цупкі зелені очі. Худа і в недорогому вбранні. Дівчинка на зріст – років одинадцять. Вік? Років сорок. Тобто точна копія мами. Включно в зачіскою і очима. Обидві густо розцяцьковані ластовинням. Саме по цьому ластовинню їх і упізнав. Жінка була в них тричі. Останній раз з дочкою. Її, як екстрасенса, привела тоді Крісті. Теж цікава особистість. Крісті брала шлюб в якогось штимпа, котрого відлучили від московського «патріархату» за груповий гомосексуалізм. Для цього вони з нареченим їздили до того аж в Севастополь і по дорозі вбили якогось нещасного. За кермом був сам наречений. Потім в них народився син. Дуже незвичний – це, якщо толерантно. Він був повна індиферентність. Якщо щось запитати – він відповість. Відповідь – чітка і однозначна. Якщо не питати – то може сидіти нерухомо, де посадили і мовчати, мабуть місяць. Завжди чомусь хотілося розвернути його зі стільцем лицем до стіни – він певно теж сидів би так, поки не розвернуть назад. Крісті казала, що це тому, що він геній в майбутньому. Потім Крісті поселила того гомосексуаліста в себе, бо він не мав де жити, а потім вони всі разом переїхали до москви. І це було однозначно найкраще, що вони зробили в своєму житті…
І ось привіт з далекого минулого.
– Вечір в хату – бовкнула жінка
Кивнув розглядаючи її.
– Не пам'ятаєш мене? Я лікувала твою…
– В мене дуже класна пам'ять. Ти водила Мері голою вночі обніматися з деревами в скверику на Предславинській.
– А ти був проти?
– Ні. Мене це перло. Якби був проти, то цього б не було.
– Хто привів до мене?
– Ніхто. Блукаю тут замислившись.
Дочка тоді в Місті мовчки свердлила його очима і мовчала. А зараз подала голос,
– А де ваші коні?
– Тобто?
– Це не наш віз.
– Ааа коні – спасуться коні, не звертай уваги.
– Вам тут тьотя пакунок залишила.
– Справді? Давайте разом його відкриємо і подивимось, що всередині.
– Зараз принесу..
Дівчинка зникла за дверима і за хвилину вийшла з пакунком..
В пакеті був стильний гранатовий рюкзак від "Santoni", а в ньому багато милих дрібничок. Блок сигарет, портативна солар-панель гармошкою, пакет з меленою кавою, ще один такий же з якимись травами, десятка доларів в целофановому файлі і новенький автоматичний "Glock-18". Апофеозом – чисто вимита консервна банка.
Затемнення сонця зійшло на пси і на його очах віз поступово розчинився в теплі повітря. Приблизно так само, як курява за лосиними копитами, але без модних підписів в фіналі.
Розстебнув зіпер на кишені рюкзака – там лежали чотири обойми. Кулі були покриті сріблом.
– Автоматичний – буду чергами валив – посміхнувся до малої.
– Навіщо тобі пістолет?
– Йду в житомирські каменоломні – там можуть бути люті зьвіри.
– Неправда – звірі тебе обходять.
– Та мало чого в світі не буває. А ну, як не обійдуть?
– Обійдуть.
– То їм же й краще.
– О, а куди подівся твій віз?
– Та коні потягнули. Вони такі – що хочуть те й роблять.
– Ночуватимеш тут? – подала голос старша відьма?
– Ні. Йду шукати свої коні. Добраніч вам.
– Яке добраніч ? Тільки обід.
– Я сплю вдень. Розпряжу коней і відразу спати на возі в сіні з батогом..
– Залиши мені ці трави.
– Це надто інтимне. Давай я залишу тобі це – він простягнув їй сотку. Вона жадібно вхопила її, як тоді на Предславинській…
***

Дорога вивела на невисокий пригірок. Місцевість перед ним була рівною, а далеко попереду вже виднівся сосновий ліс. Сонце гріло ніжно і делікатно, пахло травами і полем.
– Ну і де ти, муй степувий скавронечку? Тебе зараз для ідилії якраз і бракує. І жайворонок заспівав, але недовго – Карр!!! почув він за спиною.
Трохи збоку росла одинока берізка і він направився до неї. Розклав до сонця панель, згріб докупи трохи хмизу і сухої трави. Підпалив і почав підкладати тоненькі прутики. Поклав зверху пару товстих гілок і вони запалали одразу. Вийняв каву і консервну банку. До вугілля ще був час, тому почав ритися в скріншотах гугл меп – десь тут мало бути невелике озерце. Глянув на монітор телефону – LTE.
– Wow – то ми навіть на зв'язку зі світом..
Прийшло якесь смс з минулого життя – незнайомий номер і одне слово – спиш?.. Повіяло теплом. Колись ці «спиш?..» – починали приходити ще з четверга і їх були сотні. Але номер був невідомий – видно свій поміняла, а його зберегла.
Зайшов в мережу – зеленим онлайном світилася Сюзанна. Усміхнувся і ставнабирати текст:
Пам'ятаю перший. Почався в пивному ресторані внизу, потім в кухні і тоді в ліжку.
Пам'ятаю самий крутий – вночі, після «Маріо„. Він був другий, але перший в новому для Тебе статусі.
Пам'ятаю останній – в готелі «Британія„, Харків. Я довго дер раком, а ти терпіла..
Пам'ятаю самий мощний – ліжко стояло боком до дверей. Я в той день зробив тату пантери на нозі.
Пам'ятаю самий критий – коли під час сексу заставляв тебе говорити по телефону і дивився, як тебе від цього накриває і плющить. Після «Мушкетерів» – нє?..))
Пам'ятаю терасу «Опери», сарафан хакі на голе тіло і, як мені здавалося, що ще один видих, ґудзики повідлітають і сіськи виваляться назовні.
Всі ті я пам'ятаю до секунди. А що було тоді після «Опери„ – як вишибло. Ми пішли додому і все.. Нагадаєш?
Через хвилину вона переглянула, але не відповіла.
Насправді він бачив іншу картинку. Нудистський пляж в Вентспілсі. Вона наважилась роздягнутися. І навіть не це – вона наважилася піднятися на невисоку дюну, так щоб всі її бачили. Ось така й стояла – засмагла фігура на фоні водяної сталі Балтійського моря, освічена яскравим сонцем і з волоссям, що завертав на лице вітер..
А він сидів і дивився, як її тіло наповнюється сексом..
***

Сонце світило в спину. Вже хвилини три бачив перед собою чиюсь тінь. Тінь не рухалась.
– Воно того варте? – спитав не повертаючись.
– Не попробуємо, не будемо знати..
– Хо? – повернувшись до неї.
– Так.
Вона стояла в легенькому темно-синьому платті з напринтованими на грудях двома волошками.
– Ти знаєш про мене все?
– Я знаю, що не бачу свого майбутнього поруч з тобою.
– Цього достатньо. Тому ти тут?
– Питань не забагато?
– Яких питань? Просто розмовляємо. Гарне плаття – шкода якщо помнеться.
Відьма зняла плаття через голову і опустила в траву. Під ним нічого не було.
Під ним і не могло нічого бути. Крім неї. А вона була смугла і розкішна.
– Побачив ноги?
– Так. Ти свого слова дотримала.
– Дотримай ти свого..

Дотримав.. Потім сидів і дивився, як вона йде полем, тримаючи в руці плаття. Йшла вона теж розкішно. Відійшовши метрів на тридцять, повернулася. Стояла, дивилася на нього. Потім усміхнулася і розчинилася в повітрі.

Ліг на спину. Ворона сиділа на гілці над ним..
– Що дивишся? Коли я ще того Саймона побачу. Треба ж було перевірити ті арамейські записи – нє? Чи дійсно остання, чи все таки можливі варіанти..

Саймон сидів на узліссі. В чорних джинсах з босими ногами. Поруч на піску лежали білі «Конверси». Коло них чорна спортивна сумка. Від скроні до бороди йшов свіжий шрам.
– Битва арамеїв з ґівреями?
– Щось таке.
– Слухай. А ці записи в книзі.. Арамеї.. вони щось знали?
– В свій час вони проникли туди, про шо ви кажете четвертий вимір.
– А що таке четвертий вимір?
– Все дуже просто – це дуже короткий шлях до будь-якого з трьох ваших. Ні більше, ні менше. Ось так, наприклад..
Саймон просто зник. Секунд через двадцять з'явився знову.
– Де був? Що бачив?
– Подивився, як тепер виглядає «ґей-клюб „три шістки“
– І як?
– Ідеально чорні матові стіни і підлога викладена золотистим мармуром від 'Avenue Arcana'.
– З мініатюрними дюнами піску?
– Ні – чисто підметена.
– Нічо так. А куб посередині?
– Загадково кудись зник. А – ще якісь вірші на одній зі стін. Вони чомусь не вигоріли.
– Вірші – вони не часто вигоряють..
– Маю для тебе презент звідти.
Саймон підсунув ногою спортивну сумку.
– Що там?
– Півтора лимона американських грошей.
– Я до цього відношуся індиферентно.
– Коли будеш так відноситися – тобі відкриється „четвертий вимір«.
– Побуду поки що в трьох. І як я маю її тепер перти?
– Тут в ста метрах є покинута шахта. Доступу до неї нема ні в кого. Можеш залишити там. На звороті забереш.
– Ну то пішли?
– Роби каву – маю коньяк.
– В тебе в рюкзаку є сушене м'ясо в прозорому пакеті – раптом промовила Ворона.
– ?
– Я відкрив їй „четвертий вимір« і вона на секунди увійшла у ваші три – розсміявся Саймон.
Сонце поволі сідало. Ворона, час від часу, підтягувала до себе кігтем шматок в'яленого м'яса. Чоловіки пили коньяк..
***

Він сидів тоді на літній терасі кафе „Moссo“ в Пасажі. Збоку сидів малий Марік і щось розчісував про якусь надзвичайну продавщицю з магазину 'Prada', що навпроти. Аня потім дійсно виявилась напрочуд цікавою, навіть незважаючи на трохи притрушений комінтерн-игумєньєй – „матушкой євлампієй“ розум. А зараз, з боку Заньковецької вниз до Хрещатику йшла Пума. Вона пройшла зовсім поруч і він заворожено дивився на її ноги. Смолиста брюнетка в короткій шкіряній курточці, дуже короткій шкіряній спідничці і високих замшевих ботфортах. Ноги і очі. Ноги – трохи викривлені вперед, але це нічого не міняло – вони були ідеальні. А ще – пильний погляд диких циганських очей.
Вона пройшла декілька кроків і зупинилася. Хвилину постояла, повернула голову, а потім підійшла і сіла навпроти. Потім він питав – ти нас не бачила, що тебе тоді зупинило? – Я просто відчула твій запах..

– Ти, що – не зупинив би мене, якби я сама не зупинилась?
– Ноги мову відібрали.
– Де Мері?
– Поїхала на книжковий форум.
– О, то ти вільний сьогодні?
– Так. Каву будеш?
Вона вийняла телефон: алло, Оль, привіт. Я тут твого мужа зустріла. В Пасажі. Так. Можна я його на вечір зафрахтую в 'Caribbean Club«? Не маю з ким піти. Дякую, мала. Як ти? Все ок? Цілую..
Цілую – вона вимовила тим своїм низьким грудним голосом, що реально його плющив.
– Чекаю тебе в десятій коло 'Caribbean«. Все я побігла. Будь чемний.
Вона піднялась і пішла вниз погойдуючись на високих каблуках..

До клубу вона прийшла з подругою. Подруга якось відразу випала з поля зору, а вона танцювала. Клуб був набитий, але адміністратор знайшла йому столик навпроти танцмайданчика. Він курив і дивився, як вона танцює. Вона танцювала в розстебнутій до половини блузці. І дивилась йому в очі. Підходили якісь красіві чуваки , вона щось їм відповідала, посміхалася, але очі від нього не відводила. Він розумів – вона танцює для нього. Це його перло. Вона вміла танцювати. Це були не пару завчених рухів ногами – вона відривалася. Десь через годину сіла до нього. Закурила.
– Хочеш мене? Я знаю, що хочеш. Але цього не буде. Мері моя подруга.
– Ну так, звичайно.
– А чого ти не танцюєш? Ми сюди не для цього приїхали?
– Нема тяги. Я зараз поїду додому. Вже викликав машину.
– Як додому??? Цей вечір ще не закінчився.
– Ну ти тут не сама. Будуть напряги – набереш, я вирішу. Захочеш побачити, то де живу знаєш. Приїхав мій „Шансон« – гарного вечора.
Приїхав додому, роздягнувся і розвалився в ліжку. Знав, що вона не подзвонить, бо вміє сама вирішувати свої проблеми, але телефон поклав поруч на столику. Десь через годину прийшло смс – візьми шампанське і свічки. Прочитав, поклав телефон і повернувся на інший бік. Якби написала – приїдь за мною, то повірив би, а так.. Мабуть тре спати.
Тоді він ще не вмів бачити..
Крізь дрімоту почув якийсь скандал на вулиці. Потім задзвонив телефон:
– Вийди допоможи подружку в таксі посадити, бо сама не справлюсь.
Натягнув перше, що трапилось – короткі штани від спортивного костюму Мері на голе тіло. Той кіпіш був йому не зовсім доречний. В коридорі вийняв гроші з джинсів і вийшов на вулицю – падав мокрий сніг. Подруга верещала на таксиста – звідси на Поділ двісті гривень? Ти мене за лошару прийняв? У себе в Хмельницьку лохів шукай…
Сусіди дивились в вікна і він це бачив. Підхопив подругу, відкрив двері, посадив всередину, закрив двері, підійшов до передніх дверей встромив в вікно двісті гривень, сказав: давай – єхать. Давай-давай. Таксист газонув в бік Ковпака. А він, голий до пояса – під поглядами всіх з першого по дев'ятий поверх..
– Ти взяв шампанське?
– Не думав, що ти приїдеш.
– Так ще краще.. йди в душ – чого стоїш?..
Пройшов в ванну кімнату. В неї задзвонив телефон. З трубкою в руці вона увійшла до нього. Дивилась йому в очі і говорила в телефон – Анжела, це мій давній знайомий. Так я в безпеці. Не образить? Ну не знаю.. Підняла ногу і пальцями потягнула вниз спортивні – тепер знаю. Думаю, що не образить.. Спи спокійно.
В душ вже не пішов ні він, ні вона. Це була перша німфа в його житті. Після цієї ночі він зрозумів – інші тепер будуть просто нецікаві.
Це було без зупинок і здавалось безкінечно. Коли закінчились презервативи він глибоко трахав її орально. Це було якесь люте змагання, хто кого заставить здатися.. Здався будильник.
– Вже дев'ята? Мені треба на другу пару в інститут, тобто зараз мені треба додому привести себе в порядок.
– Я вийду на Олімпійському, а ти собі поїдеш далі на Куренівку.
– Ок. Норм. Встигну.
Вже в таксі:
– Бля, мала – в тебе сперма в волоссі засохла.
– Пох. Мені було добре..

Мері повернулася через день вранці. Ввечері вони їхали в Будапешт.
– Це була Альона?
– Так.
– Сука – я її знищу…
– Лиши її в спокої. Що ти цим кому доведеш?
Через годину набрав її.
– Алло. Мері знає, що ти була в нас.
– Навіщо ти сказав?
– Сусідці було неважко описати як ти виглядала.
– Давай в сьомій в „Семадені«.
– В сьомій я буду в поїзді Київ – Будапешт.
– Ну так відміни поїзд.. І поклала трубку.

Вони стояли в Чопі і дивилися як міняють колісну базу під їх вагоном. Прийшла смс: Ти де? – В Чопі на вокзалі. – З нею? – Так. – Казьол!!!

– Це вона?
– Так – і показав монітор телефону.
– Дай я наберу її з твого номера.
– Давай проїдем цю історію. Я просто більше не відповідатиму.
Вона просто більше не писала. Вона подзвонила. Рівно в той день, коли він з Мері розійшлись остаточно.
Вони розходились довго. Кожного дня робили прощальну вечірку в якомусь іншому закладі. Це страшенно вимотувало. Дзвонила Мері і казала – я через годину в тебе. Чекай на вулиці, щоб я не відпускала таксі.
Раз подзвонила подруга Таня. Мері, за звичкою, включила голос на телефоні:
– Привіт, що ти?
– Їдем з „Меланжу«. В нас була сьогодні там прощальна вечірка.
– Ви реально два ідіота. Коли собаці ріжуть хвіст, то ріжуть відразу, а не надрізають по чуть-чуть кожного дня. Перестаньте нарешті прощатися..
Наступного вечора Мері не подзвонила. Але подзвонила Пума.
– Привіт. Що робиш?
– Сиджу в „Статусі« на більярді.
– А Оля?
– Ми розійшлися.
– В мене є одна думка.
– ?
– Давай спробуємо пожити разом?
– Я в „Cтатусі« – приїжджай.
Мері подзвонила наступного дня:
– Привіт. Як ти? Скучаєш?
– Так.
– Я теж.
– Сумно.
– Вже знайшов ким мене замінити?
– Не знаю. Завтра до мене переїжджає Альона..
– Ні!!!!!!!!! Тільки не вона!!! Чому вона????
– Для тебе це вже не повинно мати значення…

На цей раз сексу не було зовсім. Три вечори підряд Пума напивалася до нестями і потім плакала лежачи в ліжку. Слів не чула. І його це схарило.
Вони сиділи в кухні. За вікном йшов противний дощ. Вона пішла в кімнату і повернулася з пляшкою коньяку.
– Ти сьогодні не будеш пити.
– Буду.
– Значить не тут.
– Значить не тут.
Вона підвелася, одягнулася. Він з кухні не виходив. Вона підійшла – дивилася якимось переляканим поглядом – опухла і нещасна. Потім повернулася і пішла. Клацнув замок. Тихо зачинилися двері. Потім стук каблуків вниз по сходах. Він закурив і підійшов до вікна. Бачив, як вона підійшла до переходу. Довго горіло червоне світло. Потім вітер вивернув їй парасолю. Вона відкинула її вбік. Засвітилося зеленим. Вона зіщулилась і пішла через дорогу до цирку.
– Як легко можна спитися – подумав, налив собі коньяку і включив чайник. Потім сидів на балконі, пив коньяк, запивав його гарячим чаєм і курив – розглядаючи нічне „Сільпо“..

Коли їм з Марго не було чим зайнятися, вона одягала коротке коралове плаття на голе тіло і вони їхали в 'Ocean plaza' пити каву. Він прикривав її ззаду на ескалаторі. Це її дуже заводило. Одного разу в фойє біля акваріуму побачив Пуму. Вона йшла в джинсах, без каблуків. Дуже свіжа і весела. Пройшла з милою посмішкою поруч, не помітивши його. Він вийняв телефон і написав смс: щойно бачив тебе. Реально в кайф, що в тебе все добре. Вона прочитала. Не відповіла..

Вийшов на високий кам'яний берег неширокої, але глибокої чистої річки. Не дивлячись на глибину, течія була досить стрімкою. Оглянувшись навколо:
– Ось тут я залишусь на пару днів. Треба відпочити..
Вибрав місце під високим каменем, що нависав над землею. Спер до стіни рюкзак і ліг на спину, поклавши голову на нього. Стежка проглядалася в обидва боки метрів по сто. Стежка на протилежному березі теж. Сонце добре нагріло камінь – було мило і в кайф. Закурив, заклавши одну руку за голову і поринув у спогади:
Був полудень і така – липнево-яскраво-сонячна неділя. Він вийшов з душу, ось так само розкинувся на ліжку і на нього найшла якась вселенська лінь. З кухні увійшла Мері. Теж в халаті і з рушником на голові:
– Йдем прогуляємся.
– Лінь..
– Йдем – хочу пройтися.
– Куди підем?
– Йдем на Хрещатик?
– А що там робити?
– Мені нра, як ти йдеш крізь юрбу, а всі дають тобі дорогу..
– Ок. Давай я годинку поваляюсь.
– Знаю я твою годинку. О – йдем в сад на універ.
– А там що?
– Я зроблю тобі там міньєт – екстрим Мері любила мабуть більше за все інше. На – „там“ було наголошено. Там – так, тут – ні..
– В мене є краща ідея.
– Яка?
– Берем по листку паперу.
– Так.
– Пишемо по три своїх фантазії.
– І?
– Пишемо правду.
– І міняємся листками?
– Так.
Мері задихала глибше, вирвала з блокнота два листки, один віддала йому і вийшла в кухню. Потім прийшла, віддала складений листок, і взяла його. Він написав імена двох її подруг і сестри. В неї перша була – в туалеті 'Prada Café' навпроти „Арени“, друга будь-де в „Марокані“, третя була несподіваніша. Я хочу стояти лицем до стіни. Ззаду має підійти чужий мужчина і взяти мене. А потім піти – так, щоб я не побачила, як він виглядає..
– А в чому кайф?
– Я хочу відчути на собі чужі руки..
Вона відкинула ногою халат, що сповз по ній, стояла й дивилася з викликом, насолоджуючись паузою.
– Я тут прикинула.. Ми займались сексом вже більше, ніж п'ять тисяч разів. Ти ні з ким не поб'єш цей рекорд..
Не змінюючи пози, розкинув поли халата. Мері перевела погляд нижче, витримала паузу, піднялась на ліжко і стала над ним, розставивши ноги. Потім, дивлячись йому в очі опустилася і сіла зверху. Очей цього разу вона не закривала взагалі. Підвів коліна так, щоб вона могла на них спертися, а руки заклав за голову. Вона повільно рухалася вверх вниз. Потім, не відводячи погляду нахилилась вперед так, щоб він з неї вийшов. Завела праву руку собі за спину, взяла в долоню, потримала хвилину стиснувши пальцями і, все так же не відводячи погляду, направила чуть далі назад, а тоді знову повільно сіла впускаючи в себе..
До цього випадку – так було під табу..

Пару років по тому сидів в 'Ink' і пив смачнючий іспанський brandywine, назву якого ніяк не міг запам'ятати. Проте бармени знали за чим він сюди приходить, тому проблем з назвою не було. Подзвонив телефон – Мері:
– Привіт, що робиш?
– Завис в 'Ink«.
– Це де?
– Колишня „Зебра«.

………………………………………………..

Оригінальний, без скорочень, авторський текст тут. /Розділ – Gallery/

……………………………………………….

Ось так під спогади задрімав. По стежці знизу йшли троє. Попереду чоловік з
сивою щетиною на неголеній бороді. В спортивних штанах і смугастій сорочці. За ним жінка в хустці і гранатовому простенькому платті. Останнім ще один чоловік – в чорному костюмі і білій сорочці. Порівнявшись з ним – той, що йшов по стежці першим:
– Ми завжди вечеряли 6-го, а не.. Що це ти собі вигнав?
– Розумієш, є логіка і є календар.. це..
– Але.. ти розумієш.. – промовила жінка. Потім, через паузу – а, ти зовсім не змінився. Ми весь час чекали тебе, але ти так і не приїхав.. Але – ми любимо тебе..
– Роби, як знаєш – промовив третій – ти все робиш правильно..
– Ну, але не логічно жити по одному календарю, а святкувати по… Це маніпуляції недобрих людей… щоб посполиті мали привід товкти один одного в бубен..
Чоловік присів, зігнувши ноги в колінах і балансуючи на пальцях ніг. Його туфлі були, як завжди, вичищені до блиску:
– Я колись казав тобі – ліс треба ловити на непритаманний йому колір, потім на запах і лише тоді на рух..
– А звірі?
– В лісі небезпечні ті, що носять одяг. Пам'ятаєш, як ми клеїли на вікна хрестики з соломи? Це те, що спасе тебе завжди..
– Я не можу згадати, як саме ми їх складали. Пам'ятаю розрізали бритвою соломинку, а як складали.. Та й вікна зараз не такі – вони тепер не замерзають.. Тату, бабо, діду – мені так вас бракує..
– Ти справишся. Дідо нахилився і погладив його по голові..

Прокинувся і повернув голову. Тим берегом йшли троє. В замизганому болотом камуфляжі, притрушені зелено-сірою пилюкою. Двоє в плямистих кепках, третій в військовій панамці. Всі троє з радянськими автоматами.
– Здається не помітили – подумав, розглядаючи псевдо воїнів.
Першим йшов низький товстий шмуцер в чорних окулярах. За ним, пружною ходою – молодий, широкий в плечах з чорною борідкою пацанчік.
– Цей небезпечний – прикинув, оцінивши.
Третім йшов високий худий узбек з сірим рюкзаком на спині. З „узбеком“ і зустрівся очима. Той погляд відвів і вони так і пішли далі по стежці… „Узбека“ він впізнав…

Оригінальний, без скорочень, авторський текст тут. /Розділ – Gallery/

Придбати можна тут:
Smashwords
Apple
Rakuten Kobo

&&&&&&&&&&

Майк Новосад. „Хіпстер..“ Видавництво 'EuropeLiberal..' 2021.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині„Книгарня Є«

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є»)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель «Жорж»)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ "King Cross Leopolis"
(“Книгарня Є')
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова")
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 «Книгарня #1»