CHAPTER ELEVEN
Посполитий сидів на тому самому місці і зачаровано дивився на своїх держчиновників. Вони трохи всохлися, але продовжували грати в своє – «ёбтваюмать-матьтваюёб»..
Хотів пройти мимо, але той окликнув його:
– Дай закурити?
– Не дам.
– Все гуляєш?
– І тобі раджу.
– Не маю сили.
– Буває.
– Чекаю тих п'ятдесят років, що ти казав. Не знаю – може доживу.
– Вони пропонували сорок.
– Вони он на шнурках висять. Їм легко пропонувати..
– Це ж ти їх собі прийняв за владу. До речі – а чому вони всі однієї національності? То якась традиція?
– То наймудріший в світі народ.
– Дійсно наймудріший, чи тобі так розказали?
– Дійсно наймудріший.
– Тому їм за тридцять років не вдалося абсолютно нічого?
– Вони казали, що треба сорок.
– Думаєш за сорок років то вже абсолютно все вкрадуть?
– Це бізнес.
– Скоріше, мабуть, все таки етнічне злочинне угрупування. А ще – спроба створити прецедент.
– Що?
– Вони вийшли на ринок з ідіомою – будеш жити по закону, то гарантовано будеш бідний. Багато з вас цей продукт купили, до речі.
– Я не винуватий, то дурний народ їх вибирає..
– Точно вибирає? Чи вони тобі так розказали? Ти був там коли голоси рахували і сам бачив?
– Ну хто б мене впустив…
– Дійсно – хто б тебе впустив..
– В нас корупція зжирає суспільство.
– А те, що корупція, то національна ознака наймудрішого народу – таке теж в голову не заходило?
– Тобто?
– Ну, у ваших сусідів головна національна ознака, це хронічний алкоголізм..
– Думаєш у цих, то корупція?
– Мені не треба думати – це видно.
– Як видно?
– Про їх систематичних діях.
– Але вони кажуть..
– Можна слухати, що кажуть, а можна бачити, що роблять.
– Вони закон прийняли – про недоторканість свого майна.
– На злодієві вкрадена шапка горить?
– Їх дурний народ обирає…
– Ти хоч розумієш, що ти і є народ?
– Та ось – хоч сядь і плач…
– А що ваша війна?
– Добрі люди помагають.
– І ви створили з ними приятельські стосунки, налагоджуєте прямі економічні зв'язки? Товариства дружби.. Найкращий же час для такого..
– Вони нам па жізні далжни…
– А.. ну – так. Вони ж вам грошей винні.. Це знову тобі твої чиновники розказали?
– Вони влада.
– А ви чекаєте коли то все скінчиться і мрієте, щоб знову піти на концерт тау-кіркорова?
– То все вони…
– А давай правду – вони не задавали тобі питання: а де ти це взяв, голубе сивий? А ти за це не задавав їм те саме питання назустріч. Ти носив додому чайною ложкою, а вони паралельно відрами. Знаєш чим таке завжди закінчується?
– Ну чим?
– Тим, що ти тут зараз сидиш. Закінчується завжди. Тому, що гравітація..
– Ай…
– А, якшо добрі люди – ті, що зараз помагають, скажуть – та раз їх така влада пре, то може ну їх нах? Що тоді будеш робити?
Від легенького пориву вітру, чиновники стукались один об одного, як бамбукові палички в стилізованому, під тау китайське, жалюзі. В момент дотику, чиновник відкривав очі, здавленим голосом говорив – ёбтваюмать і знову закривав очі. Тоді його візаві відкривав свої очі, казав – матьтваюёб і пробував мовою тулуба показати, що по ньому пройшов електричний струм.
Їм там було весело в тому лісі..
Невеличка, голуба планета продовжувала безцільно носитися навколо локального сонця в сузір'ї Тау Кита.. Ле-хаім, посполиті..
