В Україні розчаровуватися у політиках люблять.
Як же тоді не розчаруватися у політику, за якого проголосував? Якщо це запитання не риторичне, то відповідь очевидна: спершу не зачаровуєшся, потім не розчаруєшся. Невдоволення Петром Порошенком як президентом очевидне. Але яка частка з тих, хто голосував за нього, була ним зачарована? Навряд чи більшість.
Звідки ж тоді розчарування? Савік Шустер у своїй програмі «Свобода слова» весь час питав людей, яку з трьох базових емоцій вони відчувають: надію, страх чи приниження. Це хороша схема для вивчення емоцій, хоча і не єдина.
Подивимося на всі президентські вибори в Україні. Їхній підсумок визначався переважно завдяки одній з таких трьох емоцій: надія, розчарування або вимушеність (іншими словами, відсутність вибору). На науковість схема не претендує. Вона виключно практична, для кращого розуміння виборів президента 2019.
Вимушений вибір
У 1991 році у Леоніда Кравчука були достойні конкуренти. Але він був єдиним реальним варіантом. Для населення, яке тільки-но вийшло з СРСР і 70% котрого якихось вісім місяців раніше проголосувало за збереження Радянського Союзу, голосувати за націоналістів і дисидентів В'ячеслава Чорновола чи Левка Лук'яненка — це занадто. А Кравчук для більшості українців тоді — доволі безпечний варіант, і ще й з таким досвідом на державній (тобто партійній) службі.
Те саме відбулося у 1999 році. Чорновола тоді вже не було в живих. Тож аби запобігти обранню комуніста Петра Симоненка чи соціаліста Олександра Мороза, люди були вимушені голосувати за чинного гаранта Леоніда Кучму.
Розчарування
1994 року Кучма потрапив на Банкову передусім завдяки невдоволенню населенням економічною ситуацією, яка тоді була катастрофічною. Достатньо згадати лише гіперінфляцію, коли карбованці дуже швидко перетворювалися на звичайні папірці. Найбільшим виявом невдоволення були протести шахтарів. Невдоволення у цій схемі немає, бо воно грає велику роль на всіх виборах. Але оскільки у підсумку Кравчук набрав у другому турі в 1994 на 17% менше, ніж у 1991, то розчарування свою роль теж зіграло.
А ось 2010 року вже були вибори «чистого розчарування» . Віктор Ющенко виявився слабким і нездатним президентом, «помаранчева» команда всі п'ять років після революції тільки те й робила, що сварилася між собою. Все довершила економічна криза. Тодішня прем'єр Юлія Тимошенко спершу всіх переконувала, що Україну вона не зачепить. Зачепила. Причому сильніше, ніж багато інших країн, і на початку 2010 року Україна від неї все ще не оговталася. І тому хоча багато людей голосували передусім проти Віктора Януковича, розчарування «помаранчевими» переважило шальки терезів на його користь.
Надія
Вибори 2004 та 2014 року були типовими виборами надії. Ющенко своїм прем'єрством вселив надію на зміни в країні, якщо його оберуть президентом. Майже 10 років потому на Петра Порошенка покладали ще більше надій, що тепер, після Революції гідності, і Україна, і її політикум справді стануть іншими.
І як за надією 2004 прийшло розчарування 2010-го, так само у 2019 розчарування стало наслідком несправдженої надії 2014. Розчарування грало роль і в інших виборах, але меншу. Чи був хтось розчарований Кучмою у 2004 році? Якщо й так, то це були одиниці. Чи були на Майдані розчаровані Януковичем? Були, але далеко не більшість.
Отже, тотальне розчарування наставало лише після виборів надії. Можливо саме тому у 1994 році розчарування Кравчуком було набагато меншим, ніж розчарування Ющенком або Порошенком.
Вибори 2019
Зараз немає кандидатів, які би несли справжню надію. І у Порошенка, і у Тимошенко є свій ядерний електорат, проте він невеликий. І ці виборці у своїх кумирах більше вже не розчаруються. Всі ж інші давно розчаровані як у нинішньому гарантові, так і у двічі прем'єрці. То і надій великих не плекають.
Третій основний претендент у другий тур — Володимир Зеленський — теж не той, на кого покладають непомірні сподівання. Ось Слава Вакарчук — той був би кандидатом надії. Але цю надію він не виправдав.
Підсумовуючи, на нинішніх виборах надія практично не грає ролі. Натомість змагається розчарування Порошенком та вимушеність голосувати за нього. Адже багато виборців бояться президентства Зеленського або Тимошенко і тому, аби цьому запобігти, ладні віддати свій голос навіть Порошенку. Отже, вирішальне питання виборів 2019 — яких виборців більше, розчарованих або вимушених.
