Спочатку трохи інформації для тих, хто пропустив зміст попередніх серій. Але знає, що за ґратами майже півтора року абсолютно невинна людина, а ще дві — в різний ступінь обмежені у свободі. І що у «справі Шеремета» відбулося поєднання методів «пальцем у небо» , «була б людина — стаття знайдеться» і «це не ви нічого не порушили — це ми недопрацювали» наших «доблєстних» лівоохоронців.
Отже, захист Андрія Антоненка в черговий раз хоче використати своє законне право на зміну запобіжного заходу. Але спочатку суддя йде у відпустку, далі — «несподівано» хворіє присяжний, вчора — «хворіє» конвой. Офіційно.
Хоча насправді вчора всі бачили, як автозак поїхав за Андрієм вже коли сотні людей чекали на початок засідання, а ментів було стільки, що могли Ріфа на руках принести ці пару кілометрів разом з автозаком. Тобто в останній момент хтось дав команду скасувати засідання. І оскільки більш правдоподібної причини не знайшли, «інфікували» конвой.
Чому це все відбувається і на що розрахунок?
Очевидно, що кількість і якість людей, які спонтанно і неочікувано для всіх вийшли 23 лютого на Банкову, злякала владу. Вони звикли до прогнозованих і частково контрольованих протестів, а також до чисельних але поки що неефективних акцій у вихідні дні. Але понад 5 тисяч в будні, без особливої організації, проте з щирим бажанням боротися — це вітер Майдану. Вітер Гідності. І Аваков добре знає, що це, а тому не хоче бути по той бік барикад, де «мусора», які, на його ж думку — не люди.
Він прекрасно розуміє, що якщо протест пройде точку неповернення, для нього не залишиться місця на цій планеті. Чи розуміє щось Зеленський — не знаю, для мене досі є питанням його здатність до складної розумової діяльності. Ну а позиція Єрмака диктується все ж більше інструкціями з Москви аніж інстинктом самозбереження.
Отже, мета у влади зараз одна — збити протестні настрої до звичного рівня і лишити при цьому за ґратами і Ріфмайстра, і Стерненка. Для цього потрібен час, але 2 квітня (а це дуже скоро) в черговий раз спливає термін запобіжних заходів у «справі Шеремета» і якщо суд до того часу не відбудеться — Ріфа мають просто відпустити. Як і зняти всі обмеження з Юлії Кузьменко та Яни Дугарь. А за три тижні, що минули від 23 лютого, збити протест не вдалося.
Навпаки, завдяки тому, що взяти на поруки Андрія вирішив Петро Порошенко, вчора людей було більше, ніж в попередні рази. До того ж, коли екс-президент бере когось на поруки — це і для нього значний піар-ефект (без жодних негативних конотацій) — і для влади іміджевий удар. Особливо серед світової спільноти.
І, думаю, це було додатковим аргументом чому вчора вирішили скасувати суд. Проте головний — збити протестну хвилю. І тут на допомогу владі приходить коронавірус і об'єктивна потреба, через влади ж злочинну некомпетентність, запровадити жорсткий локдаун. Я можу звісно помилятися, але для мене зараз єдине питання: Київ потрапить в червону зону в цю п'ятницю чи понеділок, і скільки триватиме? Що і дозволить в рази зменшити небезпеку протестів.
І тут питання лише одне: як реагувати на це громадянському суспільству та активним громадянам.
Чортівня
Містер Арсен Борисович останнім часом дуже занепокоївся щодо свого іміджу і вкладає в це немаленькі ресурси. Серія іміджевих, себто — проплачених інтерв'ю зі зручними питаннями, розгонка в соцмережах потрібних для нього меседжей чітко свідчить про те, що він не планує «вмикати задню» в чутливих для суспільства і для нього справах. А отже, він буде робити все можливе і неможливе, аби і Ріф, і Стерненко — сиділи. Цілком можливо на нас очікують і нові посадки. Враховуючи те, що обвинувачені обирають методом випадкового розподілу вини — це може бути хто завгодно. І по якій завгодно справі.
В цьому в нього є повне взаєморозуміння і з Зеленським особисто, і з його Офісом (Татаровим/Єрмаком/Смірновим), і з такими особами як Портнов. Кожен, переслідуючи власні інтереси, підтримує політичні репресії в Україні.
Плюс до цього додаються проблеми Офісу Президента з власною фракцією і необхідністю шукати голоси «на стороні». А Арсен Борисович, який має своїх депутатів в майже всіх фракціях, навіть в ОПЗЖ — стає ще більш потрібним гравцем. І силові інструменти в його руках — для тиску незгідних.
Тому як це не банально звучить, в нас немає іншого шляху ніж об'єднуватися і постійно тиснути. Нам не можна перетворювати наші протести на перформанси. Не можна заходити в довгі процеси на кшталт «судової реформи», бо посадки відбуваються тут і зараз, а в поліцейській диктатурі судові реформи не мають сенсу.
На кожен наступний суд має приходити вдвічі більше людей, ніж на попередній. Методи мають бути — різними... Майданівськими. І тільки тоді ми маємо шанси лишитися на волі.
Щоб не втрачати зі мною зв'язок, підписуйтесь на інші мої акаунти, найважливіші дописи я дублюю скрізь.
Також шукайте мене в Твіттері:
MeWe:
