В себе на сторінці я писав, що інститут нагород в Україні дискредитовано. Тому коли я бачу від прихильників одного політика наїзди на нагороди для Кошового, Тищенка та інших «манекенів», я не заперечую, що це — погано. Я наполягаю, що підходи до нагород треба кардинально змінювати. Але мене вкурвлює, коли про нагороди «Титанам» пишуть в контексті того, що раніше їх не було. Що цю практику започаткували за Зеленського...
Насправді ж, ця практика має коріння в «брежнєвському» періоді совка, коли партійні начальники обвішували себе нагородами з ніг до голови. Ця практика має своє продовження в росії, і, звісно, була весь час в Україні. Від Кравчука через Кучму і до нинішніх часів.
Була і за Порошенка, як не неприємно це буде визнати його прихильникам.
Приклад.
Вчора Служба безпеки України затримала співробітника Очаківської міської ради, якого підозрюють у співпраці з РФ. Затриманим виявився колишній командир 73-го морського центру Сил спеціальних операцій Едуард Шевченко.
Едуард Шевченко — у 2016-2017 роках обіймав посаду командира 73-го морського центру Сил спеціальних операцій. Учасник російсько-української війни. За успішне захоплення стратегічно важливого російського опорного пункту в селищі Ямпіль отримав звання капітана 1-го рангу. Лицар орденів Богдана Хмельницького II та III ступенів, повний кавалер ордена «За мужність».
Так, зрадника України нагородив Петро Порошенко.
Це — об'єктивні факти, які неможливо заперечити.
Тому я і наполягаю, що систему, принципи нагород треба кардинально змінювати. І припинити критикувати чинну владу з позиції «раніше так не було», «наголосували що нагороджують покидьків». Це — підміна понять і сприяння тому щоб і далі нагороди отримували свої для влади. А не герої.
Бо в ЗМІ потрапляє тільки верхівка айсберга і скільки в реальності є цих нагороджених — можна тільки уявити.
Наостанок хочу нагадати одну пісню Сашка Положинського на цю тему:
