Спочатку коротке пояснення: «омерта» — це сицилійський кодекс мовчання. Який спочатку виник через те, що острів був під постійною окупацією, тільки окупанти змінювалися. І сицилійці були змушені не довіряти будь-якій владі, бо вона була окупаційною, а тих, хто з нею співпрацював — вважати зрадниками та карати відповідно. Проте згодом цей кодекс мовчання став одним з головних законів, на якому було побудовано мафію (теж сицилійський винахід), і саме цей закон зробив мафію могутньою силою. Бо коли всі свідки відмовляються говорити, покарати злочинців за законом є майже неможливим.
Україна має з Сицилією трохи схожу історію — довготривалу окупацію. А останній період, радянський, «дарував» нам і своєрідний аналог омерти — понятія, «закон» злодіїв і вулиці. Коли свідчити міліції чи органам влади — «западло», «стукачєство». В нас досі сидить вкорінене з совка, що конфлікти треба вирішувати «по чоловічі», «по пацанські», без втручання поліції. Що скаржитись в органи влади чи викликати поліцію — погано. Що той, хто це порушує — стукач, а бути стукачем — погано.
При цьому ми вже 30 років живемо в незалежній Україні. Де немає номінально ворожої, окупаційної влади, і де всі сили треба скеровувати на те, щоб і реально ця влада була українською. Але тягар минулого проявляється не тільки в «ностальгії за ковбасою по 2.20», в першу чергу це — саме оця «українська омерта». Хоча зрозуміло, що органи влади ніколи не працюватимуть в інтересах українців, допоки самі українці будуть продовжувати їх вважати системно, ментально ворожими. В країні ніколи не зникне корупція, поки до скарги на чиновника чи держслужбовця ми будемо ставитися як до «стукачєства». І навіть в колективі, скарга керівництву на свого колегу, якщо вона обґрунтована і не анонімна — це цілком нормальна практика.
Але совок нас не відпускає, і кожен, хто займає активну громадянську позицію, періодично стикається з несприйняттям від начебто нормальних людей. А вигодонабувачі цієї ситуації, в першу чергу — влада і чиновники, усіляко підтримують цей наратив. Багато хто пам'ятає «пацанські» 90-і, коли всі конфлікти вирішувалися через кримінал, а звернення в міліцію призводило до тотальної обструкції і зневаги усього оточення. Далі були часи Кучми, який зробив міліцію найпотужнішою бандою в країні. І, зрозуміло, що в ті часи звернення до «правоохоронців» нічим не відрізнялося від звернення до братків. А послуги «кришування» надавала і міліція, і СБУ, і податкова, і інші державні структури. І, по суті, ніяких законних шляхів вирішити своє питання не існувало. Ані за Ющенка, ані за Януковича чи Порошенка в цій моделі нічого не змінювалося, навпаки — термінологія кримінального світу здійснює все більше проникнення в нормальне життя, і тепер для нас не є дивним говорити про «смотрящіх», «рєшал», «безпредел» та інші, виключно «понятійні» терміни. А деякі угоди між бізнесменами так і називають — «понятійки».
І все було б нічого, якщо проникнення здійснювала тільки термінологія, але ні — в першу чергу в нашому житті вкорінюються «понятійна» мораль і методи дій. При цьому одночасно ми намагаємось реформувати поліцію за світовими зразками, створюємо НАБУ і ДБР, говоримо про судову реформу. Але допоки більшість серйозних і не дуже конфліктів ми будемо прагнути вирішити «понятійно», жодна реформа не працюватиме. З іншої сторони, і державні органи мають почати рух назустріч людям, бо поки рівень довіри до поліції буде на межі статистичної похибки, поки за вбивство Павла Шеремета судитимуть непричетних, а за «розбій на 300 грн» даватимуть сім років ув'язнення — нічого не працюватиме.
Я є переконаним прихильником позиція, що тільки активна громадянська позиція в будь-якій ситуації спричинить глобальні зміни в країні, іншими словами — неможливо реформувати суспільство байдужих людей. Більше того, сам постійно веду боротьбу на всіх можливих фронтах, і це не стосується виключно глобальних питань, як то захист політв'язнів чи боротьба проти капітуляції. Мій найбільш фронт, насправді, пролягає через мій двір і будинок, і саме тому мене ненавидять всі комунальники району. Але при цьому — вдалося закрити хостел-бомжатню, на місці якого тепер цілком пристойний заклад. І двір почали прибирати, і ремонти вперше за десятки років робити... При цьому головний спротив йде навіть не від комунальників, а від байдужих сусідів, яким або пофіг на все, або цікавить лише те, що торкається їх особисто.
Так само панує ставлення «тобі що, більше за всіх потрібно» і в інших випадках. З останнього — написав скаргу через фейсбук на контролера в електричці, який ходив по вагонах без макси (її не було навіть на підборідді). При цьому його поява давала очікуваний ефект — ті пасажири, що сиділи в масках, починали одразу їх знімати. А сам контролер, коли оперативно отримав догану від керівництва (так, через фейсбук можна отримати результат і за півгодини часу) — підійшов до мене і щиро та здивовано спитав, чому я не зробив зауваження йому особисто. Бо, на його думку, скаржитися «не по людськи», іншим словами — «не по понятіях». І, переконаний, якби в цього контролера була можливість, він би і в фізичний конфлікт поліз.
Підсумовуючи, хочу ще раз наголосити, що велике починається з малого, а реформи — зі зміни свідомості. І допоки ми будемо дотримуватися «української омерти мовчання» — нами буде керувати каста «смотрящіх» і «паханів».
----------
Цей блог буде початком серії блогів на теми громадського активізму та інформаційної діяльності.
Якщо вам до вподоби моя діяльність і є бажання та можливість підтримати її фінансово — зробіть донати за цим посиланням:
----------
Щоб не втрачати зі мною зв'язок, підписуйтесь на інші мої акаунти, найважливіші дописи я дублюю скрізь.
Також шукайте мене в Твіттері:
MeWe:
Site.ua:
----------