Цей блог буде не про політику в чистому вигляді, а про наше суспільство, яке продукує некомпетентність всіх рівнів та гатунків. Далі некомпетентні але амбітні стають підлабузниками-"шістками", бо не бачать інших можливостей досягти життєвого успіху. Найбільш спритні дійсно іноді досягають вершин, як мінімум тимчасово. А досягнувши — готові на будь-що, щоб зберегтися на вершині харчового ланцюжку: зраджувати, брехати, садити невинних...
" Справа Шеремета": вбивча некомпетентність
Останні новини в цій справі, коли б про це не говорити, засвідчують абсолютну невинуватість тих, кого призначили винними у цій справі. Тобто, вже рік всі новини по цій справі щоразу підтверджують — Андрій Антоненко, Юлія Кузьменко та Яна Дугарь невинні. Але Ріфмайстер за гратами. Чому?
В цій справі багато політики. Але є і інша сторона — тупі некомпетентні менти. Я не думаю що Андрій, Юля чи Яна мали особистих ворогів серед тих хто їх посадив. Що була вказівка від когось садити саме їх. В реальності вони стали жертвами в першу чергу ментовської некомпетентності, яка полягає не тільки в тому, що сучасна поліція не здатна шукати справжніх злочинців і вбивць, але й в тому, що там не вміють професійно фальшувати справу (єдиний позитив від цього — рано чи пізно ці невиновні вийдуть, а посадити надовго інших не вийде). За рік з гаком, що минув, ледь не щомісяця з'являються нові докази невинуватості обвинувачених, "сипляться" експертизи, а деяких експертів притягають до відповідальності. Менти, коли обирали жертв, навіть полінувалися співставити справжній зріст Андрія і Юлі, не кажучи вже перевірити наявність татуювань чи інших особливих прикмет.
Наші некомпетентні менти впарили спочатку своєму керівництву, а згодом — і всій країні, відверту лажу, шиту білими нитками. Але вони, в принципі, мали підстави так робити: в справі про вбивство Каті Гандзюк тільки надзусилля громадянського суспільства змусили відпустити невинну людину. В інших, не резонансних справах, можливо (і навіть напевне) сидять тисячі...
Ніж в спину
Днями з дружиною говорили про зрадників. Які зазвичай десь поруч серед ближнього кола. При цьому життя доводить, що ті, хто намагається побудувати життєвий успіх за допомогою інтриг та зради — в глобальному сенсі і кінцевому залишку майже завжди програють. Будь-які, навіть кримінальні статки та кар'єри бувають успішними лише в тих, хто дотримується слова і домовленостей. А поодинокі виключення тільки доводять це правило.
Але поруч з нами завжди є ті, хто готовий встромити ніж в спину. Я постійно досліджую це явище, оскільки мав нещастя мати подібні історії з тими, кого вважав друзями. І мені здається, що головна відповідь тут одна — люди не готові визнавати свої недоліки і об'єктивну реальність.
Ми — різні і ми від народження маємо не тільки різні здібності, але й власну недосконалість. Не кожен з нас здатен досягнути життєвого успіху, втіливши повністю свої мрії, і не тільки тому, що стартові умови погані, але й через власні недоліки. Можна скільки завгодно хотіти зайняти певну посаду, створити або очолити якийсь бізнес чи рух, опанувати ту чи іншу професію. Але якщо від народження ти не здатен на це — жодні зусилля, підступність чи інтриги не допоможуть.
Тебе навіть може винести хвилею випадковості на рівень вище ніж ти здатен досягнути, але з часом — ти все одно впадеш вниз. На свій рівень. І щоб досягнути щастя і гармонії в житті — важливо це усвідомити і прийняти. Я зараз звісно не зовсім про політику, хоча і там це правило 100% працює.
Про "шісток" і некомпетентність
СРСР зробив дуже багато негативного для викривлення свідомості людей та уявлень про добро і зло, престижність та пріоритети. В ті часи впроваджувався настільки уродський культ "праці робітника і селянина", який, неспівпадаючи з реальністю, де номенклатура жила в рази краще, спричинив повне несприйняття робочих спеціальностей в пострадянські часи.
Внаслідок цього ми маємо катастрофічний брак дійсно кваліфікованих спеціалістів. Мрія стати керівником або хоча б менеджером створила настільки карикатурні назви посад, що часто посада менеджер з прибирання придомової території замість двірника не виглядає тільки анекдотом.
Як наслідок — ми маємо сотні тисяч, якщо не мільйони, поверхових, некваліфікованих, не придатних по суті до жодної справи людей. Які, при цьому, хочуть забезпечено і комфортно жити. Але, не маючи фаху та здібностей заробити на життя своїми талантами та вміннями, вони по суті змушені "заробляти" тим, що використовують таких самих, але вище за рангом в харчовому ланцюжку. Або просто стають "шістками" свого керівництва.
Прояви цього різні, але напевно кожен з нас, хто працював у великому колективі, зустрічав таких людей. Вони постійно, навіть у відсутність самого керівника, підкреслено називають його за ім'ям і по-батькові, хвалять та захищають його навіть тоді, коли це абсолютно недоречно. А ще вони постійно створюють інтриги та "викривають" неіснуючі змови, щоб додатково пояснити свою корисність.
Не дуже давно я працював в одному колективі з особою, яка приписувала нашому спільному шефу ледь не містичні здібності, знаходячи пояснення навіть в астрології та нумерології) Але подібні випадки крайньої тупості не такі поширені, як просте і примітивне намагання використати властиві кожній людині схильність до компліментів та уваги. Не думаю, що існують люди, що категорично не сприймають похвалу. Так само наврядчи нам може не подобатися відданість. Але хороший начальник має вміти відрізнити похвалу і відданість від підлабузництва.
Проте проблема в тому, що і на керівних посадах дуже часто знаходяться такі ж самі примітивні і некомпетентні люди. В олігархічно-номенклатурній державі, де кращі фахівці в будь-яких сферах постійно емігрують за кордон, якісний менеджмент також є проблемою. Не даремно та не випадково і в великих корпораціях, і на державній службі на провідні посади запрошують іноземців. Бо в них в першу чергу — інша ментальність. І часто імунітет на "шісток".
В українських реаліях основні прибутки формуються не за рахунок доданої вартості, ноу-хау чи просто ефективного менеджменту. Наш бізнес є ефективним та конкурентним або якщо порушує закон чи використовує певні шпарини законодавства, або якщо має преференції від влади. Можливо і існує бізнес, який не оптимізує податки чи платить повністю "білі" зарплати, який взагалі не використовує "конверти" — але наврядчи це щось більше за невеликий павільйон на ринку.
Тому власники та керівники таких бізнесів і можуть дозволити собі тримати на керівній посаді ідіота, який любить лестощі. Або самими бути такими. Згадаймо Януковича, як крайній приклад і всі ці золоті батони, або Пшонку і подібних до нього замовників портретів.
В країні, де основні прибутки створює "схематоз", завжди будуть цінуватися віддані дурники. Вони ж і створюватимуть "попит" на своє існування. Наприклад, я стикався з людиною, яка постійно вигадувала неіснуючі махінації інших співробітників і постійно про це скаржилася керівнику. Колись давно працював з людиною, яка відверто і тупо в усьому погоджувалася з керівником, при цьому це звучало відверто примітивно, на кшталт "Ви праві, Артем Іванович, бо ви завжди праві". Наскільки я чув, ця людина досі працює в тому підприємстві, років 12 минуло. Єдине, що підприємство — банкрут...
Останнім часом мені менше "щастить" перетинатися з подібними людьми, бо, в першу чергу, маю розкіш вибирати з ким і де працювати. Мій життєвий принцип — ніколи не вступати в конкуренцію з підлабузниками, непрофесіоналами і інтриганами. Я завжди йду з таких колективів або мінімізую співпрацю.
В принципі, зі згаданого вище підприємства, яке тепер банкрут, я і пішов через це. Пішов на той момент в нікуди, але в підсумку створив по суті свій невеличкий але власний бізнес. Саме тоді я і переконався, що професійне ставлення до своєї роботи в підсумку більш конкурентне на ринку. Бо, як я писав на початку, з професіоналами в країні все погано. А бізнес, в якому працюють лише підлабузники і інтригани, неодмінно гине.
Ми всі хочемо бути щасливими. Але щастя — не в великій кількості грошей, високих посадах чи дорогих машинах. Щастя — це жити в гармонії з собою, мати сім'ю і гарних друзів поруч. І не зраджувати нікого і ніколи.
