Я вже писав, що це місто не є мені чужим і тому будь-яка гучна подія в ньому не лишається поза моєю увагою. А коли про Нікополь постійно пишуть українські й навіть світові ЗМІ — і поготів. А писати та говорити продовжують фактичну про одну тему: блокування роботи сонячної електростанції канадського інвестора Майкла Юрковича, яку він, не знаючи наших реалій, побудував поруч з «вотчиной» Ігоря Коломойського — Нікопольським заводом феросплавів. Який майже одразу зробив так, що станція опинилася в цілковитому оточенні.
З моменту попереднього блогу минуло понад два місяці та, якщо відверто, я припускав, що інстинкт самозбереження та чітке бачення вигоди змусить владу сказати Ігорю Коломойському: відчепись від цієї станції. Бо, якщо простежити медіа за цей період, легко побачити, що питання станції стало руба навіть в американо-українському порядку денному. А відновлювальна енергетика та захист іноземних інвестицій в Україні — ключові теми порядку денного адміністрації Джо Байдена при розмові з нашими насельниками на Банковій.
Проте за цей час ситуація лише погіршилася. Працівників станції пропускають на територію переважно якщо разом з ними з десяток журналістів (про це писали тут). Коломойський пішов в атаку в суді та пробує скасувати невигідні зараз для нього рішення суду першої інстанції, хоча в цілому ці рішення на його користь (про це писали тут). Також в гру включають і сумнозвісний ОАСК, який влада вже четвертий місяць «невідкладно ліквідує» (а про це писали тут).
В підсумку в переддень чергового суду (наступне засідання вже в цей понеділок) настрій не дуже. І не тому що я працівник цієї станції, чи мої родичі. А тому що я не очікую від українського правосуддя ані справедливості, ані законності, ані здорового глузду. Хоча, повертаючись до інстинкту самозбереження, зрозуміло, що одна справа віджимати бізнес в умовного бізнесмена «Петренка», а інша — у реального канадського, який виступає партнером заходів в США, на яких серед гостей — політичний бомонд цієї країни, в тому числі й всім добре відома Вікторія Нуланд. Яка є помічником держсекретаря в справах, в тому числі й України.
Якщо глянути на картину трохи ширше, то у Володимира Зеленського зараз дві розтяжки, які поки що його міцно тримають: Коломойський і Єрмак. І якщо останній — це все, що пов'язано зі зрадою, в лапках і без лапок, на російському напрямку, то Коломойський — це майже шлагбаум на шляху до нормальних стосунків зі США. Навколо Коломойського дуже багато чутливих справ, які скоро можуть призвести до того, що він в чомусь буде змушений повторити долю Мейєра Ланскі. Який, як не тікав від американського правосуддя, все ж таки повернувся у США і був змушений здатися. Бо коли американці йдуть на принцип, навіть для надвпливових людей зачиняється вікно у будь-яку країну (якщо це не Росія чи Північна Корея).
Але тут дуже важливо також, з якої спроби відповідна країна погоджується з аргументами Вашингтона. Простіше кажучи, чи нам віддячать за швидке розуміння і ми станемо сильнішими у війні з Росією. Чи нам, зрештою, просто скажуть в кращому випадку «Дякую». І, хоча я далеко не фанат ситуацій, у яких нашою державою керують з-за океану, але поки що не бачу інших шляхів як приборкати олігарха, що загрався, як модно в певних колах казати, «до талого».