Юрій Гончаренко: Колядки та «гуманітарні місії» не врятують УПЦ МП від статусу релігійної організації країни-агресора

Минула низка великих християнських свят і за їх підсумками я вирішив поцікавитися — а як справи у рпц (мп), яка досі називає себе УПЦ. Бо ми всі звісно бачили й раділи з того факту, що нарешті в Київській Лаврі богослужіння правили священники Православної Церкви України на чолі з Блаженнійшим Митрополитом Епіфанієм. Але мене цікавило — а як справи в менш помітних локаціях. Наприклад, на фронті.

І виявилося, що на початку січня 2023 року, мімікруючи під українську церкву та капеланів Православної Церкви України, всупереч Закону про свободу совісті та релігійні організації, представники московської церкви прибули на Донбас, як вони кажуть, з «гуманітарною місією».

Відео можете подивитися тут і тут.

Що ми бачимо? Ворожі диверсанти, прикриваючись рясами, співають колядки, вже — українською мовою. Говорять палкі промови, бажають перемоги українському війську...

А за лаштунками — російські шпигуни або інформаційно-релігійні диверсанти, яким 100% є т.зв. «митрополит» московського патріархату Августин (Адам Маркевич). Цю особу ми пам'ятаємо ще з далеких часів Януковича, коли він на заходах «українського вибору» медведчука розказував про «єдиний цивілізаційний простір з росією», «ми одної крові, купелі, віри та долі з братами-росіянами».

Подивіться це відео:

Нагадаю трохи про цю особу, з того, що є у відкритих джерелах. А перед цим хочу зазначити, що Закон про свободу совісті та релігійні організації прямо забороняє представникам релігійних організацій, центр яких знаходиться у країні, яка здійснила агресію проти України та/або анексувала частину української території перебувати на території військових частин та інших режимних об'єктів... Але упц мп себе такою не визнає та грубо мімікрує під українську церкву та українських капеланів, хоча продовжує перебувати у складі російської православної церкви.

Не можна за жодних обставин вважати їх капеланами, бо вони ними не є ані фактично, ані юридично. І не можна забувати про те, що ці диверсанти й далі серед нас, щобільше — серед військових. До яких, до речі, не може бути жодних претензій. А от Служба безпеки України має продовжити боротьбу, розпочату 2022 року.

А тепер — детальніше про Августина...

Митрополит Августин (Адам) Маркевич – один із перших архиєреїв, які за часів незалежності очолювали УПЦ (МП) на Львівщині. Він приїхав до Львова в 1992 році, коли попередній єпископ – Андрій Горак, як уже мовилося, перейшов до УПЦ КП.

Митрополит Августин (Маркевич)

Августин Маркевич до 1992 року був одруженим священником, а отже, не міг посісти керівну посаду, наприклад бути єпископом. Після переходу Андрія Горака до УПЦ КП Августин прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській лаврі та став єпископом. Сайт Російської православної церкви пише, що за чотири дні після постригу його висвятили на єпископа і скерували до Львова. Це надто швидкий термін для отримання такого сану. Зазвичай цього можна чекати десятки років.

Митрополит Августин за національністю білорус, який здобув освіту у Московській духовній семінарії та отримав церковне звання кандидата богослов'я у Московській духовній академії в 2007 році. Треба сказати, що це багато важить тільки у церковних структурах, позаяк жодні церковні виші УПЦ (МП) досі не акредитовані в Міністерстві освіти України.

Із відкритих джерел відомо, що раніше він навчався у двох світських закладах: медичному училищі (1969 – 1971 рр.) та білоцерківському коледжі (2014 – 2018 рр.). Там він здобув диплом молодшого спеціаліста за напрямом «Соціальна педагогіка». У Львові митрополит розмістив адміністративний апарат – єпархію – в церкві святого Георгія, яку зараз львів'яни називають «російська церква на Короленка». Августин відомий серед громадськості передусім як один із перших представників військового капеланства, займався опікою військовими з 1996 року, відколи став відповідальним за зв'язки УПЦ (МП) з Міноборони, МВС та іншими силовими структурами.

Колишній головний редактор журналу «Патріярхат» доктор Анатолій Бабинський, розповідає, що Августин був координатором співпраці УПЦ (МП) та ЗСУ. Мав певний вплив на військових і водночас підтримував ідеологічну концепцію «братніх народів». Утім українське військо домайданних часів і так існувало в цій парадигмі.

Митрополит Августин (Маркевич) кропить святою водою солдат у Національному музеї історії України у Другій світовій війні, Київ

Августин співпрацював із військовим керівництвом України. Його допускали до звершення літургій у військових літаках, на кораблях, стрибків з парашутом, до експедиції в Антарктиді. Також він благословляв українських воїнів на різних урочистостях. За його протекцією військових нагороджували церковними орденами.

Примітно, що одна з його відомих фраз була про те, що Росія є останньою опорою для українського православ'я. Упродовж того, як Августин обіймав Львівську кафедру, у місті були організовані декілька «братств» – об'єднань, які займалися поліграфією та книговидавництвом. Часом публічно, а часом підпільно друкували книжки з радикальною риторикою Російської православної церкви: «Святые отцы и подвижники благочестия о будущем России и конце мира», «Подвиг царской семьи». У деяких з них мовиться, зокрема, про те, що як «нельзя разделить Пресвятую Троицу… так нельзя разделить Россию, Украину и Белоруссию. Это вместе Святая Русь». Ці книжки містили благословення на друк Августина, їх у 2015 році виявили у Почаївській лаврі.

Митрополит Августин (Маркевич) із військовослужбовцями

Також він кавалер державної відзнаки РФ «Орден Дружби народів», яким ще з часів радянського союзу нагороджували шпигунів на ворожій території, та державного ордену РФ «Орден Пошани».