Більше року за ґратами Андрій Антоненко, а тепер до нього додався ще один політв'язень політичного режиму Володимира Зеленського — Сергій Стерненко. Водночас під різними запобіжними ще купа народу, яких переслідує влада, яка обіцяла «весна прийде — саджати будемо». Садять, але не тих, кого звинуватили в фінансуванні тероризму, а за фейковий розбій на суму в 330 гривень. Патріотів, які зупинили російську агресію в 2014. Які волонтерили і захищали країну далі. Які давали відсіч ворогу в тилу.

При цьому активізація в медійному полі Арсена Авакова і чіткі меседжі, які він транслює, свідчать, що визнавати помилки та відпускати невинних ніхто не планує. головний мент країни чітко каже «Стерненко — не патріот», а в «справі Шеремета» — купа доказів винуватості. А отже, є реальна небезпека, що не тільки Андрій Антоненко далі сидітиме, але й обвинувальний вирок отримають Юлія Кузьменко та Яна Дугарь. За ними, швидше за все, підуть і інші фігуранти списків Правотворця. І цей маховик репресій не буде зупинятися, аж доти не буде в різний спосіб знешкоджено всіх активних, дієвих та патріотичних українців. Сценарій Білорусі, про який я писав (за цим посиланням), набуває все більш реальних рис.

В цьому контексті мене дуже непокоїть, що громадянське суспільство обрало саме «білоруську стратегію» спротиву — відносно мирні регулярні заходи підтримки та акції підтримки, головна ціль яких — солідарна небайдужість, кількість учасників, креатив та регулярність. Але яка логіка обирати стратегію, яка програла в сусідній країні і не дає жодного ефекту в Україні? І я, і той таки Сергій Стерненко, поки був на свободі, та інші учасники «Судового Майдану» були присутніми або організовували не один десяток акцій протесту під судами по Ріфмайстру, на Банковій та під ОГПУ. Без жодного ефекту, окрім послаблення запобіжного заходу Юлії Кузьменко та Яні Дугарь. Але там навряд чи є сенс говорити про «просвітлення» влади, це швидше прорахунок репутаційних втрат від тримання за ґратами дитячого кардіохірурга...

Арсен Аваков сказав чітко — їм байдуже на всі протести і аргументи, вони вважають ув'язнених винними. А суспільство в цілому настільки звикло до різних протестів, справжніх і фейкових, що це не турбує і не збуджує нікого.

Паралельно Володимир Зеленський почав гратися в патріотизм. І це створює небезпечну для патріотів «вилку»: пожертвувати свободою небагатьох заради зачистки вати? Хоча насправді весь цей «патріотизм» Президента штучний, вдаваний і політтехнологічний. І саме Президент Зеленський несе безпосередню відповідальність за політичні репресії.

Ще небезпечною і помилковою стратегією є намагання змусити цю владу до якихось реформ. Особливо — суддівської. Не потрібно здійснювати жодної реформи щоб звільнити з своїх посад та посадити таких одіозних судів, як Павло та Сергій Вовк. Треба лише політична воля. А вона не з'явиться, поки протести мають неправильні стратегію та акценти.

Завтра, 9 березня, буде чергове засідання Шевченківського суду, де можуть змінити запобіжний захід Андрію Антоненку. Це черговий день надії і мобілізації підтримки. Я дуже хочу помилятися, але здається, що момент, коли несправедливий вирок Сергію Стерненку збурив суспільство і реакція вулиці змусила владу напружитись, ми вже втратили.

Навряд чи вони вже очікують від нас чогось, що становитиме загрозу. І наші гасла, в тому числі і радикальні — «кайдани порвіте», на Банковій та Богомольця сприймаються як креатив, а не заклик до дії. Там цілком слушно вважають, що протести по Стерненку вдасться поступово перетворити на івенти невеликої групи друзів, а в «справі Шеремета», якщо за рік ми так і не звільнили Ріфа — то і за два також не звільнимо.

Система почуває себе в абсолютній безпеці. А це означає, що в небезпеці всі ми. Що завтра прийдуть за кожним з нас, і неважливо, що ніхто з нас не вчиняв жодних злочинів. «Справа Шеремета» чи «справа Фортуни» доводять, що можна бути навіть візуально не схожим на злочинця та мати алібі — але опинитися за ґратами. І неважливо, чи відбудеться з'їзд суддів чи ні, буде якась реформа чи тільки імітація — влада знайде слухняні інструменти для виконання політичного замовлення.

Тому варто змінювати стратегію. Якщо ми поки що не здатні зібрати мільйони на вулиці та повести в прямий наступ тисячі — ми маємо вибивати в системи ці гвинтики, які виконують її найбрудніші справи. Ми маємо лякати і всю владу в цілому, як акцією завтра. Бо українська історія доводить — кожна невеличка акція без особливої надії на перемогу може спричинити справжнє повстання. І чи станеться воно 9 березня 2021 року — питання на цей момент відкрите.

Також ми маємо стати нічним жахом для всіх цих суддів/прокурорів/ментів, які виконують вказівки Зеленського/Татарова/Портнова/Єрмака та інших. Список переслідувачів на сайті «Правотворець» має бути справжньою чорною міткою, і тому по кожному прізвищу з нього треба всебічно працювати.

А головна стратегічна ціль має бути незмінною — повний демонтаж режиму Зеленського. З усіма його елементами у вигляді Авакова, Венедиктової, Баканова та інших. Ми маємо порвати кайдани, бо про альтернативу якраз і писав Тарас Григорович — «і вражою злою кров'ю волю окропіте»

Не хочеться цього. Нікому.