#УкраїнціЧинитимутьОпір, #SayNoToPutin — флешмоби, які не лишили байдужим громадян в провідних країнах світу. Паралельно з цим формувалася і міжнародна коаліція підтримки, яка поступово надавала нам зброю і ресурси для відсічі російській агресії. Допомога йшла і йде в безпрецедентних до цього розмірах. При тому, що в західних столицях прекрасно розуміють, що чинна українська влада дуже далека від ідеалу. В Кремлі натомість намагаються використати слабкості України по максимуму. Тому я абсолютно не здивований, коли сьогодні прочитав, що в Парижі на саміті «радників „нормандської четвірки“ прозвучали „кадрові вимоги Росії до України, в яких окупанти вимагають звільнити (з займаних посад в керівництві України) всіх, хто публічно заперечував можливість прямих перемовин з «незалежними республіками».
Бо починалось все пізно ввечері 25 січня, коли поважне німецьке видання Deutsche Welle вибухнуло «бімбою» — на зустрічі радників «нормандської четвірки» хочуть визначити дату переговорів України з сепаратистами. Вечір наступного дня теж не був «млосний». Спочатку — екстрені брифінги Блінкена та Столтенберга, які донесли один головний меседж: США і НАТО Україну не здають, на поступки Росії не йдуть. Далі всі з напруженням чекали заяв з Парижу — і ось тут почалися сюрпризи. Спершу, дуже здивував російський представник Козак, який заявив, що колеги попросили два тижні на те, щоб вирішити, чи «домовлятися з терористами». Далі цю саму інформацію підтвердив і Андрій Єрмак. І тепер ми чекаємо 9-10 лютого, щоб зрозуміти, як далі розвиватиметься нормандський кейс. Хоча для чого були потрібні ці два тижні, якщо Єрмак летів в Париж з чітким меседжем: Україна з окупаційними адміністраціями Донецька і Луганська не говоритиме? Чи було ще щось, за лаштунками, на узгодження чи виконання чого потрібно певний час?
Не секрет, і про це прямо пишуть аналітики, що попри провальну кадрову політику в Офісі Президента України та постійні скандали, пов'язані з, наприклад, Русланом Демченком, якого важко назвати іншим словом аніж російський агент — зовсім по іншому виглядають кадри в безпеково-дипломатичному блоці Уряду. Тандем Резніков-Залужний здається ледь не найкращим поєднанням Міністр оборони — Головнокомандувач ЗСУ з 2019 року так точно. Кулеба — далеко не найгірший міністр закордонних справ, який в цей критичний момент вже зробив дуже багато. Буданов мені видається цілком адекватний своїй посаді, а наявність Яроша в силовій вертикалі, хай і не цілком офіційно — точно червона ганчірка для ворога. І мотиваційний фактор для українських вояків, для ких потрібно в першу чергу, щоб вище командування давало правильні накази й не зрадило. Я б ще згадав і Миколу Балана, як цілком адекватного керівника на своїй посаді, але його дуже вчасно «вибили» з посади через трагедію в Дніпрі.
І от станом на зараз, нагадаю, ми маємо ситуацію, коли наші західні партнери, передовсім — англосакси, почали надавати безпрецедентні об'єми військової допомоги. Сучасної техніки та озброєння. Як хтось влучно порахував, що британських NLOW та американських Javelin рівно у два рази більше, аніж російських танків на кордонах, і враховуючи їх точність, навіть криворукі «аватари» здатні повністю знищити російську армаду. А без танків сухопутна операція неможлива. І от скажіть мені, що це все нам дали під Єрмака чи Демченка?! Чи наші партнери абсолютні ідіоти... Ні, і це є очевидним, що їх розвідки доповіли, що чинне керівництво української армії має всі необхідні якості й, головне, бажання чинити опір окупантам.
І от в цей момент вищезгадані «кадрові вимоги Росії до України, в яких росіяни „категорично вимагають негайної заміни очільника МЗС Дмитра Кулеби та фактично всього керівництва ЗСУ на як мінімум нейтральних до Росії осіб. В переліку – міністр оборони Олексій Резніков, Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, керівник ГУР МО Кирило Буданов та Дмитро Ярош, який зараз є позаштатним радником Залужного“...
Сюр?
Зрозуміло, що інформація про вимоги Росії може бути неправдою. Я, як ніхто інший, завжди закликаю верифіковувати будь-які новини. Але зараз навколо подій в нашій країні йде настільки потужний інформаційний шторм, що навіть найповажніші видання публікують непевні дані. Тому єдиний спосіб перевірити правдивість — звіритися з подіями навколо. І ось тут, на жаль, дуже багато свідчить про те, що таємний ультиматум Путіна — дуже вірогідна реальність.
Тому слідкуємо за рухами й руками!
