Бачу необхідність підсумувати суперечки, які виникли після суботньої акції на Банковій і зробити висновки.
В першу чергу треба всім зрозуміти, що ніхто з тих, хто був на акції в суботу не є фанатом насильства. В будь-якій формі. Особисто я дуже мирна людина, уникаю бійок і всі конфлікти намагаюся вирішити за допомогою слів.
По-друге, у акції в суботу не було організаторів. Від слова взагалі. Думаю, що навіть повідомлення про проведення акції до КМДА ніхто не подавав. Це був День Народження Сергія Стерненка і ми прийшли в цей день до тієї інституції, яка прямо причетна до його ув'язнення. А куди ще нам треба було йти?
Також всі мають розуміти, що і плану акції ніякого не було. Так само як і 23 лютого. Як тільки запалили перший дим, я відійшов в сторону (бо після коклюшу і корони мені стає дурно від піротехніки) і бачив все зі сторони. А зі сторони, зазвичай, видніше. І було чітко видно відсутність організації і плану. Той таки феєрверк став для всіх повною несподіванкою. При тому що саме він, схоже, і був єдиним запланованим перформансом. І став сигналом до завершення акції.
Коли ми всі розходилися, останнє, про що я міг подумати — це про звинувачення в вандалізмі. І якщо від ментів якоїсь капості я чекав (і не помилився — свастика, намальована швидше за все тихарями, плюс затримання), то від тих, хто начебто по один бік барикад — точно ні. А найбільш потужно «прилетіло» саме від побратимів...
Якщо відкинути те, як і чому суботня акція відбулася саме такою як була, то не можна заперечувати очевидний факт: акція пробила інформаційну блокаду по політичним репресіям. І якщо до суботи ми, ті хто переймається підтримкою політв'язнів, перебували фактично в інформаційній бульбашці, то тепер про це говорить вся країна. Навіть позачергову сесію парламенту збирають...
І в цій ситуації було дуже важливо, щоб патріотична та думаюча частина суспільства в один голос говорила про суть: наявність в країні політично вмотивованих справ і вироків, відсутність судової реформи та, як наслідок — відсутність справедливого судочинства і, в підсумку, про конкретних політв'язнів, яких треба негайно звільняти — Сергія Стерненка і Андрія Антоненка (звільнення Сергія автоматично звільняє і Руслана Демчука, ніхто про нього не забув).
Мені здавалося абсолютно очевидним, що суть важливіша за форму і ситуацію, що склалося, треба використовувати по максимуму. Навіть якщо ви (як і я, до речі), не є прихильниками піротехніки, розбитих шибок чи написів на стінах. Мені здавалося, що емоцію відчаю, яка рухала частиною тих, хто був в суботу на Банковій, дуже легко зрозуміти. Бо якщо говорити про друзів Ріффмастера — вони майже півтора роки безуспішно ведуть боротьбу за його звільнення, а друзі Стерненка — небезпідставно припускають, що кожен день Сергія за ґратами — це загроза його життю. Бо його вороги, які замовляли три замахи на його життя, мають значний вплив на кримінал...
І тому коли я вже ввечері почав читати пости про «вандалізм» — я «офігів, Валєра». Перша думка була, що дуже недалекі і лякливі політики прикривають свій зад, турбуючись, що їх звинуватять і почнуть переслідувати за цю акцію. Хоча ті депутати ВР, яких я на акції бачив, нічого і нікого не засуджували. І не заперечували свою присутність.Проте наступні дні чітко показали, що в умовно патріотичному таборі є кілька досить великих груп, які, з різних міркувань і з різною мотивацією, ретранслювали тези, ідентичні тому, що озвучує Антон Геращенко та Михайло Подоляк. Тобто, свідомо чи ні, підтримали те, що вигідно Банковій.
Я не буду нікого зараз персонально критикувати (а особливо — звинувачувати), тим більше що з більшістю ми все одно по один бік барикад. І на багатьох судах або акціях стояли і діяли поруч. Просто, наприклад, коли вчора цю ситуацію обговорювали під Печерським судом, то дійшли спільного висновку, що з мирних засобів боротьби за звільнення Ріфа лишилося хіба що китайські ліхтарики випустити в небо. Десь за містом. Зроблені з екологічно чистих матеріалів. Бо всі інші методи боротьби «без вандалізму» вже використані.
І цей гіркий сарказм є реакцією на те обговорення форми протесту замість суті. Є реакцією на цей по суті ніж в спину, який встромили нашому «Судовому Майдану», як ми це іноді називаємо. Ріффмастер за ґратами з грудня 2019, Юлія Кузьменко зараз на цілодобовому домашньому замість того, щоб агітувати мешканців свого округу за себе і Україну. Сергій Стерненко сидить за 300 гривень і «викрадення» сєпара. Абсурдність справ і звинувачень поєднуються з процесуальними порушеннями: три тижні, наприклад, під різними підставами скасовували засідання по запобіжці у справі Шеремета, бо на кожне приходила все більша група підтримки. І, як я прогнозував (за цим посиланням) — з метою провести його під час локдауну. Сергія Стерненка зараз тримають за ґратами, хоча процесуально, до апеляції, він мав би бути на волі.
Ті ж, хто стверджує, що за звільнення політв'язнів треба боротися якимось іншим способом, напевно просто не слідкували за нашою боротьбою, яку ми вели весь 2020 рік і продовжуємо зараз. Або інформаційна блокада дійсно була і лише акція в суботу її пробила. Були — і акції під судами, і концерти на Майдані та в клубах, і інтернет-флешмоби, і величезні марші, і окрема багатотисячна колона на марші до Дня Незалежності, яка пройшла урядовим кварталом та ночувала під Офісом Генерального прокурора України. Були заяви політиків і моральних авторитетів. Створили правозахисну ініціативу Правотворець, яка веде облік політично вмотивованих переслідувань та тих, хто їх здійснює. Ці заходи робили різні люди і організації, проте з незмінним поки ефектом — політичні в'язні продовжують сидіти. І, головне, ніхто не планує зупиняти боротьбу.
Проте, і тут я думаю є спільна думка більшості тих, хто замість роботи та інших корисних справ, проводить свій час під судами, — ми не засуджуємо акцію в суботу. І дуже здивовані, коли чуємо ці розмови про «вандалізм». І ще є час припинити цей абсурд і почати в один голос вимагати від влади простих речей, які були озвучені як вимоги акції в суботу (викладаю у вільному трактуванні):
- Звільнення Андрія Антоненка та Сергія Стерненка, зміна запобіжних заходів в справі Шеремета.
- Судова реформа та справедливе судочинство.Припинення всіх політично вмотивованих справ.
- Звільнення з Офісу Президента України Олега Татарова, Андрія Єрмака, Андрія Смірнова та іншої російської агентури.
Ну і наостанок: зараз з гівна і палок, ротом Антона Геращенка, ліплять нові і тупі справи. На Сергія Філімонова, Влада Сорда та Романа Ратушного. Станом на зараз один за ґратами, двоє — отримали підозри. На відосіку від МВС згадано ще кілька прізвищ, можливо в планах затримати ще когось. А справа Шеремета показує, що неможливого для цього МВС не існує, вигадають якусь невідому «експертизу» — і закриють кого захочуть.
Ба більше, цей заступник міністра вже починає розказувати байки про замовника у вигляді Порошенка. І тут я не можу зрозуміти чого в цьому більше — бажання Банкової бачити в усьому руку Порошенка, ногу Сороса чи вплив рептилоїдів. Або старих і примітивних образ.
Але мова про інше. В будь-якому випадку, колись ця влада впаде. Ті, хто доживе, з в'язниць вийдуть. Винні будуть покарані або втечуть до Росії. А моральна відповідальність за те, що зараз ви говорите в унісон з Банковою, залишиться з тими, хто зараз це робить. Подумайте про це.
Малюнок — Іван Пішта.
Щоб не втрачати зі мною зв'язок, підписуйтесь на інші мої акаунти, найважливіші дописи я дублюю скрізь.
Також шукайте мене в Твіттері:
MeWe:
