Незасвоєні уроки доля завжди примушує вчити заново. Історія часто рухається по спіралі, а домашню роботу з державницької позиції кожного громадянина доводиться повторно переписувати кров'ю тисяч людей. Рівно сто років тому Україна здригалась від постійної зміни влад. У 1917-1919 роках в Україні керували Центральна рада, Гетьманат Скоропадського, Директорія УНР, денікінці, махновці і радянська влада. Столиця і ключові міста переходили з рук в руки, уряди змінювались чи не кожних кілька місяців. Українці проголосили свою державу, але втримати її не змогли, як і вберегти мільйони співвітчизників від розстрілів, червоного терору і тотальних репресій, Голодомору, Сибіру та ГУЛАГу. В річницю тих подій це не тільки треба згадувати, а й робити висновки.
Не вміли об'єднуватися. Для ухвалення об'єднавчих рішень сучасники УНР витрачали критично важливий час, рішення про їх імплементацію затягувалися на місяці. А тим часом вже діючі угоди не виконувались або розривалися. От і виходило, що де-юре об'єднавчі процеси в України були, але реального поступу вони не давали. Бо Україну рвали на шматки не тільки держави-сусіди, а й самі лідери партій та командири дивізій та полків.
«Голі, босі і без міжнародної підтримки». Міжнародна дипломатія та сильна армія – мали би стати основою для виживання молодої держави. Уряди швидко змінювались, нових політиків без імені і політичного досвіду політичні зубри західних країн не сприймали всерйоз. Як і саму Україну. На жаль. Тим часом в армії все теж було не райдужно. Спочатку її розпускали, «бо навіщо новій мирній країні армія?». Потім ціною героїв Крут відновлювали, об'єднували полки, коші, дивізії та армії. Але, не кажучи вже про мотивацію, армія була слабо організована, а проблеми із забезпеченням підривали її боєздатність не гірше за ворожу пропаганду та кулі. Відсутність амуніції, провізії, хвороби…
Хронічна недовіра до влади. Українці навіть серед патріотично налаштованих військових хронічно не вірили своїй владі. А часто й безпосереднім командирам. Як наслідок – невиконання наказів, арешти та розстріли своїми ж. Навіть більше – самодемобілізація солдатів з армії УНР після здачі Києва у 1919 році. Частина ж командирів армії під впливом радянської пропаганди пізніше взагалі вступила до лав колись ворожої армії Червоної армії. У пошуках миру, порядку, стабільності та достатку. І, навоювавшись з ворогами більшовицького режиму, отримали розстріли, репресії та табори.
«Знову влада змінюється» - легендарна фраза з фільму «Весілля в Малинівці» влучно характеризує позицію втомленого війною та міжусобицями обивателя. «Всі вони однакові» і «Моя хата скраю» — змушувала людей сидіти і не висовуватися. «А раптом ці будуть кращими, як попередні. Треба почекати» — дозволяло совісті та інстинкту самозбереження солодко спати і вірити російській пропаганді про «землю — селянам, владу — радам, фабрики – робітникам». Але світле життя не настало. А боляче вдарило саме по тих байдужих, які могли б вплинути на ситуацію і щось змінити. Червоний терор, революційні трійки, розкуркулення, колективізація, голодомор і тотальні репресії. Все це в майбутні десятиліття знищило мільйони українців. Ледь не під корінь вирубало найкращі паростки нації. Біль від цих втрат відчувається і сьогодні.
Саме в ці дні у 1921 році за Ризьким мирним договором українці майже на століття втратили свою молоду державу. Відвойовувати її доводиться вже зараз. На всіх фронтах – у війні на сході України, в культурній і мовній деокупації, в міжнародній дипломатії та судах, в становленні незалежної економіки. Все це дається повільно і важко, ціною неймовірних жертв, перемог і розчарувань, злетів і падінь. Але Україна наша – єдина. Україна розвивається. Незалежна Україна – це не високі слова, забаганка політиків чи громадсько-активних людей. Україна – це запорука безпеки, руху до цивілізованого світу, розвитку.
Саме тому справді має стати «ніколи знову». Щоб уроки кривавого століття рідної історії були вивчені. Коли для виявлення державницької позиції треба брати до рук лише бюлетень, а не зброю, то той бюлетень треба брати і голосувати. Вивчити нарешті уроки історії.