- Якого біса я живу тут і зараз?

Я маю чесну відповідь. А ви маєте?

- Так.

Я готовий працювати. Готовий будувати. Я готовий бути безпосереднім учасником того, що відбувається. І в першу чергу, я готовий це робити, тому що я прийняв ту відповідальність, яка на мені лежить.

Я робив помилки впродовж усього свого життя… Із часу мого 18-річчя, коли я вже міг голосувати, коли вже міг брати безпосередню участь у державотворенні. В аналізі політиків і тому подібне.

Я цього всього не робив.

Я є частиною великого соціуму під назвою «населення України», «громадяни України», безвідповідальність якого призвела до того, що ми зараз маємо.

- Я є малою частиною.

- Так є.

- Я є громадянином з великої літери ось цього всього, що призвело своєю бездіяльністю…

І ми повертаємось знову до того, про що ми говорили минулого разу. Вони, їхні батьки і діди робили найлютіші злочини, які тільки можуть бути.

- Можливо, це й наші батьки.

- Можливо. Так. Але треба сказати: так, це було і я не буду так робити. Це є паскудством. Бо моя місія є не жерти. Моя місія є служити і робити якісь добрі речі.

І це (ред. найлютіші злочини) передається, як генетична хвороба, із покоління в покоління. Вони не зупиняться.

Джерело