- Якого біса я живу тут і зараз?
Я маю чесну відповідь. А ви маєте?
- Так.
Я готовий працювати. Готовий будувати. Я готовий бути безпосереднім учасником того, що відбувається. І в першу чергу, я готовий це робити, тому що я прийняв ту відповідальність, яка на мені лежить.
Я робив помилки впродовж усього свого життя… Із часу мого 18-річчя, коли я вже міг голосувати, коли вже міг брати безпосередню участь у державотворенні. В аналізі політиків і тому подібне.
Я цього всього не робив.
Я є частиною великого соціуму під назвою «населення України», «громадяни України», безвідповідальність якого призвела до того, що ми зараз маємо.
- Я є малою частиною.
- Так є.
- Я є громадянином з великої літери ось цього всього, що призвело своєю бездіяльністю…
І ми повертаємось знову до того, про що ми говорили минулого разу. Вони, їхні батьки і діди робили найлютіші злочини, які тільки можуть бути.
- Можливо, це й наші батьки.
- Можливо. Так. Але треба сказати: так, це було і я не буду так робити. Це є паскудством. Бо моя місія є не жерти. Моя місія є служити і робити якісь добрі речі.
І це (ред. найлютіші злочини) передається, як генетична хвороба, із покоління в покоління. Вони не зупиняться.
