Наразі те, що прийдуть хлопці з фронту і наведуть порядок це не більше ніж ілюзія нашого суспільства. Щоб у цьому переконатися достатньо поставити питання – а як вони це зроблять? Влаштовуватимуть масові розстріли податківців, митників, працівників МСЕК, прокурорів, поліцейських, суддів, воєнкомів, міністра оборони? Самі стануть на їх місце? Яким чином?

Метою другої частини цієї статті є чітка та конкретна відповідь на вказані питання. Але з початку розглянемо варіант – не робити нічого, залишити систему як є. Більшості людей це необхідно пояснити.

Пригадаймо нашу історію. У 1991 році нас дійсно було 52 мільйони освічених людей, одна з кращих математичних та інженерних шкіл, ми будували літаки, ракети, авіаносці, наша держава найбільша з тих, які знаходилися у Європі. За Незалежність проголосували понад 90% українців, у тому числі кримчан. Ми сподівалися, що станемо однією з провідних країн світу. 2005 рік – «Помаранчева революція», здавалося – що от тепер точно настане щасливе майбутнє, але вже у 2006 році Янукович знову став прем'єр-міністром. 2014 рік, здавалося, ну от коли сталося кровопролиття, то ну сто відсотків вже суспільство не допустить повернення у багно і хлопці прийдуть з АТО, з бойовим досвідом. Але після 2015 року Україна залишилася найкорумпованішою і, як наслідок, стала найбіднішою країною у Європі.

Подивимося далі, у часи, коли Україна під проводом Богдана Хмельницький виграла визвольну війну. Союз з Московією як вибір українців тих часів – частина історичного міфу, який був створений імперією для поневоленого народу пізніше. Історичним вибором українців було після перемоги у визвольній боротьбі – не змінювати нічого. Не було зроблено жодних цілеспрямованих змін держави. У підсумку образа усіх на усіх і на весь світ, численні та хаотичні політичні союзи то з Заходом то зі Сходом (країну руйнували і ті і інші). Той період, як відомо, отримав назву «Руїна» і тривав приблизно одне покоління – 30 років. Потім на історичну сцену вийшов Іван Мазепа, але було вже пізно, Україна була надто слабка, а вороги надто сильні.  У 1709 році Московія перемогла шведсько-українську коаліцію. Власне тоді і відбулося «об'єднання» народів, наслідком якого стала поява «Россії» у 1721 році.

Пан Валерій Пекар дуже чітко описав, що у випадку «інерційного сценарію» (відсутності радикальних змін держави) після перемоги України відбудеться приблизно те саме, що й після перемоги Хмельницького – чергове покоління Руїни (близько 30 років). Те, що далі залишиться від країни, чекатиме чергова історична розвилка у вигляді війни за існування.

Переяславська рада 1654 року мала не більше історичне значення ніж зміни до конституції Російської федерації якими до її складу були включені кілька областей України. Якщо Україна програє, то це буде документ історичне значення якого дітям пояснюватимуть у школах, а якщо виграє – то смішне для нащадків непорозуміння, яке не матиме жодного значення. Так само як не має зараз значення Гадяцький договір між Річчю Посполитою та Великим Князівством Руським, або угода сина Богдана Хмельницького з Османською державою, чи укладена пізніше угода Мазепи зі Швецією. Кожен з цих документів міг бути «переяславським договором» і обґрунтувати «історичний вибір українців». А зараз усі вони не мають значення, бо виграла саме Московська держава.

Що дійсно має значення, так це розуміння причин – чому Московське царство перемогло і стало «Россією», а Велике Князівство Руське так і не відбулося? Ми маємо переймати досвід і у своїх ворогів, а може саме цей досвід якраз і є найцікавішим.

Петро І, попри численні війни з сусідами, без жодних рефлексій, буквально за десятиліття, повністю перебудував державу скопіювавши провідний досвід того часу (пізніше подібне зробив і Сталін). Була змінена система уряду та адміністрування, усі сфери господарства, освіти та війська. Він навіть стриг бороди свого оточення і змушував одягатися так, щоб вони були схожі на мешканців країн обраних як взірець для реформ. Швидкі реформи дали швидкі результати. Протягом десятиліття повстала сильна держава, яка змогла перемогти шведів і захопити та поневолити українців, котрі не змогли створити та втілити плану оновлення своєї країни. Позбулися московського ярма ми лише трішки більше 30 років тому.

У цьому місці може скластися враження, ніби проблема у менталітеті українців, чи щось типу цього. Тому, по перше, слід зазначити, що українці це дуже чесні люди, такий, на справді, наш менталітет. Подивіться на масштаби волонтерського руху та самопожертву більшості наших людей. Згадайте, як ще на початку 1990-х в українських селах люди не зачиняли хат. Це не історія з якихось старожитніх часів, чи віддалених гір, так було донедавна у кожному селі і Київщини і Донеччини, рівно як і Херсонщини, Одещини, Львівщини чи Волині. Казати, щось типу «красти це риса українців» може той, чиї батьки чи діди не є з України. По друге, українці завжди були досить освіченою та розумною нацією. У 1687 році випускник Києво-Могилянської академії Симеон Полоцький заснував перший у Московії вищий навчальний заклад – Московську Греко-Латинську школу, яка пізніше стала відома як Слов'яно-Греко-Латинська академія, з 21 її ректорів — 18 вихідці з Києво-Могилянської академії, з 25 префектів — 23 відповідно. Учнем Києво-Могилянської академії був також і Михайло Ломоносов, який в 1755 році заснував Московський університет і того ж року створив перший нормативний опис російської мови – «Россійская грамматика». Це історичні факти. В Україні народилися  всесвітньо відомі інженери Сікорський, Корольов та Глушко, педагоги Макаренко та Сухомлинський, композитори Леонтович та Лисенко,  загалом Україна народила та виховала багато дуже талановитих людей, які змінили цей світ на краще. Зараз українцям потрібно скерувати творчі зусилля у заміну посттоталітарної системи управління державою, щоб не повторити минулих помилок і не будувати більше чужих держав.

Зараз є вікно можливості і нам треба зробити так, щоб перемога не закінчилася Руїною. Як це вже було. Коли кілька сотень героїв (без лапок), готових до співпраці з старою системою, потраплять до списків різних партій, як це вже було у 2014 році, і, в черговий раз, повториться сюжет пісні групи Тартак «Я не хочу».

А усі решта залишаться у тій самій корумпованій і пограбованій цією системою країні, але тепер ще й напівзруйнованій. Залишаться з своїми фізичними і духовними травмами, у країні де продовжує «панувати неправда». Стануть мститися суспільству як бандити, або скотяться у алкоголізм, наркоманію і жебрацтво. Якщо зараз кошти на відновлення тієї самої Бучі розкрадаються, що завадить робити це надалі? Чи будуть інші країни фінансувати розкрадання? Чи вони зможуть щось змінити у нас? Коротка відповідь – ні, ґрунтовна відповідь за цим посиланням.

Потрібно чітко та ясно усвідомити, що зараз ми рухаємося до безодні. І, якщо різко не змінимо шлях, то безодня це власне те місце куди Україна потрапить. І так вже було, згадати навіть 1991, 2005 та 2014 роки. Але тоді ми не мали зруйнованих міст, вбитих та травмованих морально і фізично людей, засіяних мінами полів і мільйонів біженців.

Тому, зараз треба боятися не різких змін, а їх відсутності. Продовження буде.