22 січня стало відомо, що на Донбасі від пострілу снайпера загинув боєць 36-ї окремої бригади морської піхоти Олександр Отрєп'єв.
24 січня виповнилося 6 років з дня обстрілу бойовиками Маріуполя з реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град» та «Ураган». Тоді загинуло 30 осіб, з них 2 дітей, 108 – було поранено, пошкоджено 30 житлових будинків, 7 закладів освіти, об'єкти інфраструктури.
Президент України, верховний головнокомандувач жодним чином не згадав загиблих, не засудив агресора, не звернувся до рідних. Так, як не робив цього і у попередні місяці.
Але у нього знайшовся час і можливість написати окремий пост про важко побитого у Франції українця, і вжити слова: «те, що не відпускає».
Це теж біда для родини, але президент — це не про вуличні бійки. Подібні випадки на жаль трапляються і в Україні регулярно.
Зеленський піариться на таких випадках, і оголошує жалобу по загиблих у Харкові, яка залишилася лише декларацією, бо хто забезпечив, щоб у нас в цей день була жалоба?
Він не хоче говорити про війну, і вже навіть не заікається про перемир'я. Умисно не говорить про тих, хто загинув від російських куль та снарядів, і згадує лише про трагедії серед цивільних.
Знецінюючи тим самим і одне, і друге.
Сьогодні до того ж стало відомо, що ДБР звернулося до суду, оскаржуючи попереднє судове рішення, яким бюро забов'язується відкрити справу за позовом батька іншого загиблого морпіха, Ярослава Журавля. ДБР пішло в суд, щоб не реєструвати справу проти Зеленського, якого звинуватили у діях і бездіяльності, які призвели до загибелі військового.
Те, що не відпускає — це відчуття сорому за те, що відбувається з країною.
