Закінчується оптимізм щодо розвитку інформаційного простору, що це якось сприяє розвитку суспільства, людини загалом.
І, до речі, — якщо при авторитарній моделі будується авторитарна інформаційна політика, на яку підсажені всі, то зараз кожен добровільно (!) потрапляє у власну інформаційну бульбашку, яка також не є об'єктивною, правдивою тощо. Люди вірять в те, що хочуть вірити, і тому, кому хочуть вірити. Добровільно стають «паствою» того чи іншого блогера чи лідера думок (ще яскравіше ніж у суспільно-політичний сфері це виражено у емоційно забарвлених темах, таких як стосунки).
Як на мене, «в довгу» принципової різниці тут немає. В тому числі тому, що при різноманітності позицій, серед яких людина нібито може обирати і доходити власних висновків, найбільш чутними є маніпулятори. Тут просто треба боротись за «популярність», лайки, підписки — адекватний автор, з думкою, цим займатись ніколи не буде. У нього просто відсутній необхідний для цього рівень самозакоханості. Навіть тим, кому це вдається, доводиться існувати у токсичному інформаційному середовищі.
Перейдемо до метафор. Натрапив днями на фільм «Повернення Одіссея» 2024 року (попри відгуки що «нудний», мені зайшов). Нагадаю сюжет — Одіссей повертається з Троянської війни як жебрак. За його відсутності дружина Пенелопа пряде, а вночі розпускає тканину, бо пообіцяла знову вийти заміж, коли закінчить цю пряжу. А претендентів, які її добиваються, — тьма. Вони хазяйнують у будинку Одіссея, принижують його сина, домагаються дружини, на острові Ітака — безлад, населення грабують (тут я трохи аж стрепенувся, бо відвик вже від такої популяризації подружньої вірності — бідного Гомера зараз би рознесли в інстаграмі).
Зрештою, Пенелопа оголошує, що вийде заміж за того, хто зуміє натягнути тятиву лука Одіссея (вже розуміючи, що отой жебрак у кутку — то і є її чоловік).
До чого це — метафорично свідомість сучасної людини — як та Пенелопа. Кожен інформаційний канал намагається її добитися і на неї вплинути, «одружити» її на собі, заволодіти.
Насправді, не так легко це витримати, ще й коли Одіссея, тобто ясності, а не інтелектуальних чи просто інформаційних манівців, критично бракує. Потрібно, щоб трапилось щось екстраординарне, або необхідно докласти надзвичайні зусилля (як от впоратись із тугим луком, що виявилося не під силу для більшості) щоб Одіссей, тобто адекватне сприйняття світу і себе у ньому, повернулися.
Одіссей, зрештою, з того лука всіх своїх суперників, у нашому випадку — весь цей інформаційний шум та маніпуляції, популізм, у які б одежі він не одягався, — замочив. Але у реальному житті, не у фільмі, на це спроможний не кожен.
Саме тому виклики, які постали із неконтрольованим розвитком інформаційної сфери, не менші, ніж раніше. І саме тому оптимізму цей розвиток більше не додає.
