Присвячується черговому зливу в мережу телефонних розмов, на цей раз Медведчука і Суркова.
Ці плівки не стали великою сенсацією. Але вони дають привід ще раз проговорити те, чому саме Медведчук повернувся у політичне життя з 2014 року, чому це обрали як основний інструмент дискредитації Порошенка, і чи вартий Медведчук взагалі тієї ваги, яка йому надається.
Відверто кажучи надоїло, набридло. З цією темою носяться вже не перший рік, хоча інформації у відкритих джерелах достатньо щоб будь-яка незаангажована людина змогла зробити адекватні висновки.
Медведчука у Мінську переговорну групу Порошенко включив на прохання Меркель. Ангели Меркель, канцлера Німеччини. Про це зокрема розповідав теж учасник ТКГ Роман Безсмертний. Його ніяк не назвеш прихильником п'ятого президента.
Безперечно, зроблено це було з подачі Путіна. Але по-перше, це вказує на те, що ніякого прямого контакту між Порошенком і Путіним у такій делікатній справі не було. По-друге, — у Порошенка було дуже мало шансів відмовитись. Я не знаю, хто б вчинив би інакше, і у якій спосіб, якщо Україна на той момент критично залежала від підтримки Німеччини, просто потрібно це пам'ятати. Меркель — це була чи не єдиний європейський політик, яка «вміла» розмовляти з цим маніяком, Путіним, про якого вона говорила, що він живе у своєму якомусь окремому світі. Треба пам'ятати і стан нашої армії на той момент, і стан економіки.
Але ключове все ж у тому, що Путін погоджувався проводити обміни полоненими тільки через Медведчука. А тримав він на той час сотні, або навіть тисячі українських заручників, яких треба було визволяти. Чи було введення Медведчука у ТКГ прийнятною ціною за визволення українських воїнів і цивільних з підвалів, катівень тощо? Відповідь очевидна.
Звісно, все це у подальшому розв'язало Медведчуку руки. Але свій медійний пул він зумів сформувати лише у 18-19 роках, і завершив це робити вже при Зеленському.
В цілому, мова йде про ієзуітську операцію Путіна в Україні. Не треба перебільшувати ні роль Медведчука, ні масштаб його особистості. Він — це просто рання версія Портнова. З давнім бекграундом справи Стуса, з періодом часів першого Майдану і адміністрації Кучми. З більшою політичною історією. З тим, що Кремль обрав його на роль тарана і дав йому гроші. Але функціонально — це той же рєшала. І це добре помітно на тих же оприлюднених плівках розмови з Сурковим, які варто послухати хоча б для того, щоб розвіяти в собі цей образ «всесильного» Медведчука.
Ну і нарешті очевидно, що до цього зливу, як і до попереднього, причитетні люди, які ненавидять Порошенка і вважають, що прив'язавши його до Медведчука вдасться кинути на нього тінь.
Порошенко здатен себе захистити. А цей допис скоріше мотивований розумінням того, що ті, хто вдається до таких брудних, примітивних маніпуляцій, нічого хорошого країні не несуть і не принесуть.
Зеленський у свою чергу прямо заявляв що шукає діалогу з Путіним, що хоче з ним зустрічі. В очі йому зазирнути. Заради цього він рік брехав про перемир'я. Заради цього не рятували Журавля в сірій зоні, заборонили розвідку і безпілотники і т.д.
Не через посередника-Медведчука, а напряму. І попри те, що після нового року у ньому раптово прокинувся «патріот», туман, чи Оман цих його бажань не розвіявся.
На плівках також йдеться про домовленості про постачання електроенергії з РФ, як начебто «компрометуючий» факт. Це для рибок-гупій з короткою пам'яттю, які забули віялові відключення у 2014 році. У 2015 Україна припинила співпрацю з РФ в енергетичній галузі і по газу, і по електриці. При Зеленському поставки російської електроенергії відновили, при тому що наші атомні станції простоюють. А газ хотіли би, про що заявив Вітренко.
Це найбільше і обурює у цій історії, такий підлий прийом — брехливо звинувачувати когось у тому, що насправді робиться зараз у значно більших масштабах.
Ну а Медведчук з такими темпами ризикує увійти до українського фольклору.
