Скільки вже сказано і написано фраз на кшталт «якби щось подібне до Білорусі відбулося в Україні, то…»
Але чи є у нас підстави почувати себе так спокійно?
Відмінність між Україною і Білоруссю лише частково грунтується на різниці менталітетів. Що не робить білорусів менш сміливими чи згуртованими. Вони просто інші, до того ж генетично — балти, що означає значно меншу експресивність.
В Білорусі фактично немає незалежних ЗМІ, а більшість опозиційних політиків пройшли застінки, або виїхали за кордон. Білорусь більш однорідна ніж Україна, в якій завжди в парламенті були опозиційні політики. Там же парламент зачищено ще на початку правління Лукашенка.
Україна — країна олігархів і регіональних кланів. Олігархат в Україні і є основним джерелом влади, володіє величезним фінансовим, інформаційним та силовим ресурсом. В Білорусі — ні.
Як би не хотілося українцям відчувати себе більш «крутими» за білорусів або росіян, всі ці фактори відігравали величезну, якщо не ключову роль у наших протестах.
Як би не вимагали у 2014 українці «майдану без політиків», саме політичні лідери, опозиційні народні депутати, виконували надзвичайно важливу функцію в організації, забезпеченні акцій, у формальній і неформальній комунікації на їхню підтримку.
А тепер давайте подивимося що відбувається в Україні зараз.
Кримінальні справи порушено проти знакових активістів Майдану. Проти ветеранів і волонтерів. І проти політиків. І якщо справи проти Порошенка можна, крім всього, пояснювати помстою, ревнощами, чим завгодно, то слова щойно призначеного в ОП Татарова про готовність у короткі терміни «закрити» Парубія, Турчинова та інших лідерів «перевороту» вінчають всю цю загальну картину у бажання обезголовити будь-який опір. Він про це заявляв ще у статусі адвоката, і отримав посаду.
Є очевидне бажання і припинити мовлення Прямого та Еспресо, на які тиснуть і руками ДБР, і руками Нацради, призначають перевірки і т.д.
В той же час проросійський інформаційний пул розгортається все ширше. Все більше ознак співпраці «слуг» та ОПЗЖ.
Можна ще довго перелічувати симптоми прямого реваншу, і системної, наголошую, роботи з повного взяття під контроль країни орієнтованими на Росію, на авторитарну модель влади силами. Та достатньо буде нагадати, що правоохоронну систему віддано людям Януковича.
А «вічний» глава МВС сам має амбіції жорсткого політичного лідера. Згадаймо хоча б вкиди від його радників на початку карантинна, в яких українцям пропонували трохи пожити в режимі концтабору.
До речі, Лукашенко тепер може спиратися лише на своїх силовиків. А значить і залежить від них. Чим не модель для Арсена Борисовича? По суті, він її і намагається реалізувати.
Тут би вставити пасаж про необхідність об'єднуватись, і бути, як кажуть пильними, замість танцювати гопака. Щоб не перевіряти потім чий протест крутіший.
Але ж навіть формально демократичні партії можуть ПРИТУЛити таке, що «найбільший ворог — Порошенко».
На цьому тлі ще задумаєшся, чиї перспективи кращі, українські чи білоруські. Адже там як раз все тільки починається.
