Зі Святом, українці! Як кажуть сьогодні: не верба б'є – ЗСУ б'є! Та ще й як б'є!
Ювілейна цифра в 20000 (двадцять тисяч!!!) заморених та пересмажених російських туристів. Сотні наджавелінених й відбайрактарених танків та артилерійських систем. Тисячі підстугнених й закорсарених автомобілів та бронемашин. ЗаППОшена й перестінгерячена ледь не половина всього літаючого авіапарку «втарой арміі міра». Й усе це за якихось 52 дні «спецоперації» по самоденацифікації та самодемілітаризації міжнародної терористичної організації із блатним поганялом «Російська Федерація». Ще й як вишенька на цьому святковому торті – «анало-говнєтний» під зав'язку нафарширований зброєю та системами ППО ракетний крейсер «Москва», на якому пішло досліджувати морську фауну, за інформацією різних джерел, від 418-ти до 758-ми шанувальників екстремального підводного плавання.
Але наші славні ЗСУ б'ють-побивають з Божою допомогою не лише усе вищеперераховане. Це тільки зовнішній антураж. Паралельно Збройні Сили України здійснюють «спецоперацію» по переформатуванню мислення мільйонів людей – вони випалюють та руйнують у їхній свідомості усталені закостенілі шаблони й піднімають на сміх заяложені стереотипи. Й цьому незворотному переродженню піддаються не лише мізки європейців чи росіян (так, так, там за порєбріком теж ідуть колосальні зміни у свідомості, що б ми про них не думали). Але в першу чергу ці зміни відбуваються саме в наших головах. Бо ми, українці, повністю переосмислюємо, нарешті, власний погляд на світ, на Росію і, в першу чергу, на самих себе. І це дуже круто!
Адже, сотні років ми жили, фактично, у полоні нав'язаних ззовні кліше та міфів. Міфів про нас самих. Які, то з'являлись, то зникали, часто перероджувались, видозмінювались й міняли форму. Але ЗАВЖДИ культивували в нас, українцях, одне і те ж: второсортність, меншовартість і вигадану уявну неповноцінність. Все задля однієї й тієї ж мети – деморалізації та розколу в українському суспільстві. Й прямо зараз ці міфи вщент руйнуються під акомпанемент артилерійських та ракетних обстрілів, під музику нашого героїчного спротиву. Спробуємо пригадати деякі з них?
«Українець – це бидло, рагуль та неосвічений селюк». Негативний стереотип, який століттями культивувався Москвою на території України. Мета – дегуманізація. З одного боку, через вроджену зневагу ординців та кочовиків до мирних людей праці. До людей, що створюють цінності своїми власними руками. Ха, на хера щось самому робити, щось дбати, щось будувати? Якщо можна прийти до українських лохів й усе це зруйнувати, помародерити, вкрасти, вбити, зґвалтувати заради задоволення?
З другого боку, через ненависть рабів до людей вільних та незалежних, якими споконвіку були українські селяни. А за одно – ненависть до всього, що є уособленням цієї свободи: вільна праця, права, обов'язки, традиції, мова, тощо.
Але, в результаті, виявилось, що цей типовий «селюк» уміє не лише в поті чола працювати, але й із таким же самим завзяттям – методично, наполегливо, холоднокровно – вміє убивати непроханих гостей. Десь приблизно так, як свиней на свята. Що ці «тупі рагулі» встигають на своїй сільськогосподарській техніці не лише поля обробити, але й паралельно спалити коктейлями Молотова кілька колон бронетехніки разом із десантом. Що «неосвічене бидло» не лише чудово справляється із надсучасними NLAW та Starstreak, але й уміє сам створювати ракетні комплекси починаючи від «Стугн» й закінчуючи «Нептунами». Село, кажете, неасвальтіроване?
«Там де три українці – там два гетьмани». Споконвічна байка про українців як зрадофілів, що ніколи не можуть знайти спільної мови. Саме цей міф спонукав одного вдареного головою кремлівського недоумка віддати наказ про початок «специальнай апєрациі» на території України. Результат ми спостерігаємо прямо зараз. Бо іще моя бабуся говорила, що не можна вірити в дурні казочки. Бо об'єктивною реальністю стали, в результаті – неймовірна консолідація українського суспільства навколо ЗСУ, фантастичний по масштабу волотерський рух та феноменальний рівень самоорганізації українців. А сорок мільйонів гетьманів не хотіли?
«Україна – одна із найкорумпованіших країн в світі.» Пам'ятаєте? Спробуєте згадати скільки разів ви це чули, читали та й, навіть, самі стверджували?
А тепер відгадайте, який унікальний ресурс експортувала та експортує на світові ринки Росія, а? Газ, нафта, метали, інші природні ресурси? Ні, не вгадали. Зброю, війни, гарматне м'ясо, відчуття страху? Так, це солідна стаття їхнього експорту, але не найголовніша. Корупція – ось основний фетиш, бог, ідол та ресурс Російської Федерації. Саме завдяки корупції Росія просочилась в усі куточки земної кулі. Саме завдяки корупції їй вдавалось протягом десятків років здійснювати по світу злочини, спонсорувати терористичні та сепаратистські організації, проникати в політику та уряди цивілізованих країн, будувати сумнівні інфраструктурні проекти, підтримувати диктатури, розпочинати війни, купувати з потрохами міжнародні організації – усі ці ФІФА й УЄФА, ООН та ВООЗ, Червоний Хрест та Олімпійський Комітет, політичних діячів Франції та Німеччини, Угорщини та Італії. Ми вже мовчимо про Україну та пострадянський простір. Десятки тисяч куплених урядовців та політиків, бізнесменів та топ-менеджерів міжнародних корпорацій, спортсменів та митців, журналістів та фахівців, і т.д., і т.п.. Куди не ткнеш пальцем – усюди корупційні гроші Москви. Навіть у фінансовому серці Святого Престолу – Банку Ватикану. І тепер ці усі дуже цивілізовані люди будуть нам розповідати, що не можна колупатися в носі? Може, спершу в дзеркало глянете?
«Україна – найбідніша країна Європи.» Це мій улюблений міф. Іще до війни, мандруючи Європою, неозброєним оком було видно, що рівень життя і комфорту в Україні не те що рівний, але й, іноді, перевищує рівень життя в деяких європейських країнах. Але ж ні. Нам потрібно було весь час стогнати, нити, бідкатись та скаржитись на наше нещасне життя. Й дочекатись того моменту, поки на нашу багатющу, заквітчану, доглянуту землю не прийдуть російські мародери і не офігіють. А ми не офігіємо від перехватів їхніх розмов зі своїми самками. Ніколи, чуєте? Ніколи не знецінюйте те, що маєте. Ми – працьовитий народ на своїй чудовій землі. І це факт.
Ну і класика жанру: «Моя хата скраю».
Міф паразитує на давньому стереотипі, що кожен українець – вроджений егоїст, жлоб, боягуз та потенційний зрадник. Саме звідси ростуть ноги отих свіжих «історій», свідками яких стала знайома кума сусідки троюрідного брата по маминій лінії, про «жлобів зі Сходу, які утекли на своїх крутих тачках від війни та бухають, поки наші хлопці воюють» та про «западенців, які підняли ціни і втридорога здають квартири нещасним переселенцям зі Сходу».
А тепер розкажіть про жлобів тим сотням тисяч в тилу, хто фінансує, збирає й доправляє продукти та амуніцію для фронту. Розкажіть про егоїзм тим, хто під обстрілами вивозить біженців із прифронтових міст і тим, хто цим людям дає дах над головою. Розкажіть про зрадників відважним мешканцям Херсона та Мелітополя, а про боягузство – незламним оборонцям Маріуполя. Бо насправді це міф читається: «моя хата скраю – перший ворога зустрічаю», як це буденно зробили селяни Чернігівщини, Сумщини та Миколаївщини. Як це невтомно і блискуче роблять наші основні руйнівники міфів – Збройні Сили України.
Так що, Зі Святом вас! І пам'ятайте: не верба б'є – ЗСУ б'ють! А ми їхній надійний тил. Слава Україні!
P.S. Руйнівники міфів (перша частина) тут: РУЙНІВНИКИ МІФІВ (частина перша)
