Ну, що ж, уже 38-й день цієї підлої неоголошеної війни. Ми іще живі. Ми іще існуємо. І не лише існуємо, а ще й як існуємо. Назло усім тим, хто в нас не вірив й прогнозував наше падіння за 72, 96, 120… (потрібне дописати)… годин.

 

І все те, що ми здійснили за ці 38 днів однозначно буде вписано золотими буквами не лише в українську, але й у світову історію. І це не фанфаронство з мого боку, не тупий беззмістовний пафос – це чітке розуміння унікальності історичних процесів, частиною яких прямо зараз є народ України. Є ми з вами. Всі разом. Кожен.

 

То що ж таке виняткове здійснили ми за ці страшні, божевільні та героїчні 38 днів? О, тут описувати не переописувати – український Генштаб бадьоро звітує про це щодня. А ми добре знаємо, що з маленьких справ виростають великі звершення. Тому, відправлені в рай (чи просто здохші) на 01 квітня 17700 тіл, що заблукали на навчаннях; 625 танків, 1751 броньованих машин та 1220 автомобілів, що попали в безбашенні ДТП; 143 літаки, 131 вертоліт та 86 безпілотник, які раптово стали важчими повітря; 7 кораблів, що приєднались до підводної команди Кусто, і т.д., і т.п. – все це прямо зараз стає непорушним фундаментом нової історичної реальності. Я вже не кажу про звільнення десятків населених пунктів, стрімку втечу ворога з-під Києва, феномен Чорнобаївки та сотні інших доленосних подій, авторами котрих ми, українці, стали із 24-го лютого.

 

І цим усім ми не лише на повний голос заявили про себе світові, не лише зруйнували плани загарбника й, навіть, почали диктувати йому свої умови. Цим усім ми зруйнували щось дуже й дуже важливе, щось надзвичайно значуще. Щось таке, що повністю перевертає шахову дошку світової історії та спрямовує її іншим шляхом розвитку. Бо…

 

Бо ми вщент зруйнували… російські міфи. Міфи, що десятиліттями були основою російських наративів, російського світогляду і російської світобудови. Більше того, одномоментно ми зруйнували міфи не лише російські.

 

Що я маю на увазі, спитаєте ви? Ок. Давайте спробуємо скласти невеликий список найбільш цікавої російської маячні, яку ми уже спростували:

 

«Русская армия – вторая армия мира!» – дуже смішна на 38-й день війни крилата фраза. Веселий мем, який уже, мабуть, ніколи не відчепиться від російської армії. Уявіть тепер, яку моральну травму отримали воїни ЗСУ, коли зіткнулись із цією «другою армією». Складається враження, що задачею окупанта було залякати супротивника своїм металобрухтом, яким керують зачухані бомжі зі зброєю типу «анало-говнєт». А добавте до цього іще й їхню тактичну неграмотність, непідготовленість та дезорієнтацію, відсутність якісного екіпірування та їжі, відсутність зв`язку, відсутність координації між родами військ, кошмар з логістикою, нуль мотивації, тощо. І як результат: повний провал поставлених командуванням задач та істерика серед західних військових експертів в стилі: «О май гад, а шо це, плять, таке було?!!»

 

«Русский народ – народ-победитель!» – це фундамент російської квазірелігійної системи під позивним «Вєлікая Пабєда!», а в простонародді – «пабєдабєсіє». Але, за останні 38 днів стало ясно, що «русскій народ» не уміє не лише перемагати, але й не вміє, навіть, воювати – окупантами не виграно практично жодного прямого бойового зіткнення із силами оборони України. Всі їхні «перемоги» на території України – це виключно знищення цивільних та цивільної інфраструктури. Отже, давня думка про те, що без українців та без союзників росіяни ніколи б не виграли жодної війни, не здається такою вже самовпевненою. Більше того: реалії російсько-української війни вказують на те, що саме українці становили становий хребет російської імперської та радянської армій. Так що, ласкаво просимо до пекла, пабєдуни!

 

«Русский солдат-освободитель!» – черговий фетиш, що роками обсосується російською пропагандою та маскультом. Дивлячись на вулиці звільнених Ворзеля, Бучі, Ірпеня, всіяні мертвими тілами мирних мешканців, дивлячись на руїни будинків та на гори краденого майна, слухаючи перехоплення телефонних розмов орків зі своїми самками, чітко розумієш, що російський солдат завжди приходить виключно для того, щоб «асвабаждать» людей від майна, свободи та життя. Документально підтверджено, що саме так себе вони вели й тоді, коли «асвабаждалі» Україну та Європу в 1943-45му. Те ж саме повторилось і у Грузії в 2008-му. І на Донбасі в 2014-му. «Рускій салдат-асвабадітєль» – це міфічна фантастична істота із казок. В реальності – це звичайний вбивця, мародер та гвалтівник. І тепер це знає увесь світ.

 

«Великая русская культура!» – ключовий міф для просування російських інтересів у світі. Всі ці – балєт, тєатр, кінєматограф, вєлікая руская літєратура – все це виявилось пшиком, таким собі красивим фасадом та окозамилюванням західного (і українського в тому числі) обивателя, задля прикриття справжніх російських намірів. Уся ця культура є звичайною димовою завісою задля експансії, інтервенції та винищення усього того, що є не російським. Ви, мабуть, вже чули перехоплення телефонних розмов типових породжень російської культури зі своїми подругами, дружинами чи матерями? Подібний рівень спілкування викликає просто культурний шок: кількість обсценної лексики та виключно анально-генітальна термінологія – це за межею розуміння українця. А все тому, що справжня російська культура не має жодного відношення до балєту, п'єс Чєхова чи романів Толстоєвського. Справжнє російське – це мат, блатняк, моргенштерн і кримінальна субкультура. Це «Брат-2», «Бумер», Дом-2 і тупі серіали. Та й, навіть, ота «загадочная русская душа» в творах Достоєвського – це звичайний графоманський опис безпорадних егоїстичних маргіналів із атрофованою мораллю та повною відсутністю емпатії. Він описує таких же самих покидьків, які уже в 21-му столітті приперлись в Україну аби вбивати чи «падукрасть касмєтікі і красовачєк для Софьи – одєнєт в школу». Саме смерть, розруха і деградація є результатом розповсюдження вєлікай рускай культури.

 

«Россия – великая страна!» – фундаментальний міф російської імперської свідомості. Саме ми, українці, прямо зараз дощенту цей міф нищимо. Бо після 24-го лютого, раптом, виявилось, що Росія – «вєлікая страна» лише за площею. А насправді це 17млн. квадратних кілометрів занедбаних, знищених територій, заселених безвольними нікчемними людьми із дріб'язковими нікчемними потребами, із безперспективними нікчемними долями, керують якими закомплексовані нікчемні правителі, що сидять на штиках убогої й нікчемної армії мародерів. Країна із нікчемною фальшивою краденою культурою, із нікчемною екстенсивною ресурсною економікою. І їх усіх там об'єднує лише одне – жага знищувати, грабувати та красти усе, що погано лежить.

 

Тому, шановні руйнівники міфів – вперед! Бо ще не все скінчено. Ще не всі міфи зруйновано. Ще не за все горе відплачено. Слава Україні! Слава ЗСУ!