Ну що ж, час настав і прийшла пора потримати за горло нашого найголовнішого ворога. Ні, зовсім не корупцію і, навіть, не кричущу некомпетентність нової української влади, тим більше, не отой таємничий коронавірус.
Поговоримо про щось велике, агресивне та брехливе. А саме про всім відоме державоморфне утворення, яке географічно простягається на північний-схід від кордонів України і на чолі якого царює такий собі місцевий Воландеморт, чи то пак – Вовандеморд. Карликовий, правда, але від того не менш небезпечний. Безпосереднім приводом до написання цього тексту стали події в нашому інтернет просторі перед зустріччю в Нормандському форматі, коли українські сайти, інформресурси та блогери були масово та брутально атаковані проросійськими ботофермами з метою знищення будь-якої інформації, що могла б нашкодити Росії та її маріонеткам перед самітом. А також систематичне блокування доступу до аудиторії в соцмережах лідерам суспільної думки.
На додачу, кілька днів тому із шизофренічними заявами виступив все той же самодєржец всєрасійскій, де в чеговий раз назвав українців одним народом із русскіми, почав стверджувати штучність української мови та уже майже на офіційному рівні оголосив безпосереднім творцем «укрАінцев», як народу, міфічний та вже всім остогидлий «австрійський генштаб».
То ж яка причина цих інформаційних атак і чому вони відбуваються систематично? Чому факти, логіка, аналіз, системність та й просто звичайна правда є такими небезпечними для наших східних сусідів та їхніх посіпак? Чому їм важливо знищити правдиву інформацію, дискредитувати людей, які цю інформацію оприлюднюють й розповсюджують та видавати на гора тони абсолютно шизофренічних міфів? Де знаходяться витоки такої ненависті до правди і в чому сенс мегатонн брехні, яку продукує ворог, його пропаганда та їх вірні послідовники в Україні? І чому джерелом цього трешу є саме Росія, а не, скажімо, Європа чи США?
А відповідь давно плаває на поверхні. Бо як би хто не відхрещувався від питання політики, не казав, що то бруд і вона нас ніяким чином не торкається – саме та клята політика і є першочерговим та ключовим чинником, що впливає на стан та здоров`я суспільних відносин і на цивілізаційний розвиток будь-якої країни в цілому. Тому першопричиною тотальної брехні в основі ідеологічної експансії Росії є її політична система, яка ґрунтується виключно на деспотії та тиранії. Виліплена і виплекана століттями, ця система виробила свої унікальні соціальні відносини, які Росія натхненно намагається нав`язати своїм сусідам. Споконвічним типом державного управління там є влада вибраних, які терором та подачками утримують в покорі решту свого населення. І щоб це населення вело себе сумирно та покірно, щоб кайфувало від вічного перебування в злиднях та в мракобіссі, щоб не задавало зайвих питань і вгризалось в глотки тим, хто ці питання задає, в мізки їм і вливають тони фейків, брехні та маніпуляцій. Іншого способу легітимізувати та виправдати своє правління влада грабіжників та тиранів не має.
Спочатку брехнею виправдовували свою владу московські царі: «Масква – трєтій Рім», «наше праваславіє самає істіннає праваславіє в мірє», «ми – вєлікій народ-баганосєц». Вони відчайдушно намагались забути своє ординське походження та остаточно ослов`янузувати й поневолити дике фіно-угорське населення своїх занедбаних територій. Результат – війни, гніт, експансія та гори трупів.
Потім брехню дуже активно юзали російські імператори: «Кієв – мать гарадов рускіх», «ми трієдіний русскій народ – вєлікароси, малароси, бєларуси», «праваславіє-самадєржавіє-народнасть». Ці наполегливо прагнули увійти в коло цивілізованих європейських монархів та виклянчити, за одно, якихось прикольних штукенцій для модернізації та переозброєння своєї армії. Як результат – знову війни, закабалення, розширення Імперії та все ті ж гори трупів.
А от наступник – СРСР – переплюнув по рівню брехні навіть можливості людської уяви. Фіктивна ідеологія та порожні сенси. Бутафорські цілі та липові герої. Радянська людина народжувалась в брехні, все життя нею жила і навіть вмирала за фальшиві ідеали. Люди в СРСР вірили у видуману історію та щиро мріяли про якийсь уявний майбутній комунізм. Що живуть вони у найкращій країні із найпрогресивнішим суспільним ладом. Що керують ними наймудріші, найдосконаліші та найвидатніші лідери сучасності. Що рабський труд – це привілей, а відстоювання своїх прав – це ганьба. Що, ведучи війни, вони допомагають іншим пригнобленим народам. Що гігантська Червона Армія та тисячі ядерних боєголовок – то все для миру та процвітання у всьому Світі.
Усі дивуються: як сучасна досить розвинена Росія може суміщати ось цю махрову архаїку із її лубочним «вопалєбєрьозастаялом», агресивне й тоталітарне праваславіє, імперсько-бєлогвардєйське вєлічіє та совкове ностальджі із його пабєдабєсієм? Що між собою цей вінегрет об`єднує? Дуже просто – все та ж тотальна міфотворчість російських пропагандистів і масова готовність населення ці міфи сприймати. Сучасна Росія перетворилась в грандіозну корпорацію по виробництву брехні та фейків. В гігантських промислових масштабах. І цим каналізаційним потоком вона відчайдушно заливає Україну, Європу і Світ. Щоб оббрехати, знецінити та підірвати стабільність. І Україна тут стоїть на передньому фронті боротьби. Бо вона відбиває не лише зовнішню агресію, але й воює за свідомість своїх громадян, мізки більшості яких заражені совковою пошестю. І причини цього лежать досить глибоко.
В Радянському Союзі люди, які намагались боротись чи ламати цю систему брехні, або вичавлювались в еміграцію, або знищувались, або, остаточно зневірившись, в цю систему вбудовувались. Масштаби фальші часто були такі, що у населення виробились специфічні захисні навички – лицемірство, лукавство та мімікрія. Вдома ти жив одним життям – намагався вижити, заробити, прогодувати сім`ю та досягти певного рівня комфорту. А на публіку ти ненавидів клятих капіталістів та до нестями любив Комуністичну Партію. Вночі на кухні ти слухав «Голос Америки», а зранку на роботі підписував петицію про засудження «антісавєцкіх елємєнтав». Постійне перебування в такій системі цінностей зробило над ментальністю пересічного обивателя невимовну наругу – фальшивість стала толеруватись, сприйматись «как должноє». Брехня стала чеснотою, інструментом повсякденності. В суспільній свідомості поважними людьми ставали ті, що могли щось вкрасти, вдало когось облапошити, провернути якусь схему. «Штоби у мєня всьо било і нічєво за ето нє било» – неформальний лозунг часу. Звідси таке благоговіння перед криміналом. З допомогою такої унікальної селекції домінувати в суспільстві стали совки – люди із відповідними цінностями.
Що цікаво – із розпадом СРСР совки нікуди не поділись. Вони вбудувались у нові пострадянські державні утворення, перенісши туди свої життєві принципи, а особливо толерантність до брехні. І ноги нашої рідної української корупції ростуть саме звідти – із совкової ментальності, якою нас нагородила сусідня країна. Бо сьогодні середньостатистичний українець спокійно толерує брехню, сприймає її, коли вона йому вигідна. Задля вигоди він готовий обманювати і дуже любить обманюватись, вірити в міфи та жити ілюзіями. Це дозволяє спрощувати погляд на життя і не працювати над собою, не робити ніяких зусиль, а вічно шукати винних у своїх видуманих чи реальних бідах. Совок в Україні нікуди не щез. Він плавно трансформувався у диджіталізованого неосовка – просто люди із совковою ментальністю стали використовувати смартфончики, ютубик та інстаграмчик.
І виявилось, що неосовок – є набагато небезпечнішим ніж типовий наївний совок. Бо він безжальний і цинічний. Він вірить не в доброго царя, який захистить, а в класного пацана, який все парішає. Їх особливістю є дрімуча нетолерантність в стилі: своїм – все, чужим – хрін з маком. Неосовок байдужий до суспільного, але перегризе горло за своє особисте. Їм властивий культ хамства, понтів та неосвіченості. І головне – вони всім своїм єством, всім свої стилем життя толерують брехню, бо не вважають її чимось ганебним, грішним чи підлим. Для них брехня – це один із найважливіших інструментів досягнення особистого процвітання. А об`єднавшись у зграї – бізнеси, політичні партії чи ОПГ – вони можуть разом досягти надзвичайних кар`єрних та фінансових висот. Тільки останні президентські вибори в Україні чого варті. Після яких чувак, що заробляв мільйони, виводив їх в офшори та взагалі не платив податків, добрався, раптом, до президентського крісла у образі бессрєбрєніка на вєліку й простого парня із народу.
Прийшовши до влади в Україні на брехні і фейках, неосовки із допомогою необмежених медіа ресурсів стали створювати систему тотальної фальші та дискредитації. В українській державній політиці зараз просто якийсь бенефіс лицемірства та неправди. От що ти будеш робити, щоб не визнавати будь-які дії своїх опонентів? Правильно, їх треба оббрехати та знецінити усі попередні позитивні досягнення.
Якщо є люди, які тебе не підтримують, які вимагають від тебе пояснити свої дії, то не треба виходити з ними на контакт, не треба шукати компроміси, не треба робити їх своїми союзниками, а треба що? Вірно, оббрехати, звинувативши у перешкоджанні діяльності та назвати продажними і проплаченими.
Якщо ти десь помилився, прийняв не те рішення, довірився не тій людині, то не треба визнавати помилку, не треба працювати над собою і, в результаті, прийти до вірних висновків, а треба що? Так, треба когось оббрехати, а краще звинуватити все тих же опонентів і попередників.
Поки твоє оточення з швидкістю світла наповнюється бувшими регіоналами, пристосуванцями, корупціонерами, злочинцями та явним ворогами, то не треба його вичищати та оточувати себе професіоналами і патріотами, а треба що? Правильно, всіх цих професіоналів та патріотів оббрехати, звинуватити їх у корупції та тероризмі, особисто оголосити їх злочинцями та пересадити, щоб іншим було як приклад.
Про ситуацію із відпочинком в Омані я взгалу мовчу: там все від початку і до кінця — обман. То ж складається чітке враження, що для наших молодих діджиталізаторів-простопєрестатьстрєляторів взагалі краще не робити реформ, не будувати ніяких стратегічних планів, не намагатись зрозуміти мету керування державою, а просто ламати все, що працює, ставити на рибні місця дружбанів, нищити економіку в угоду олігархам, здати країну ворогу за можливість продавати на його теритоторії кіно- та шоу-продукцію, і при цьому брехати, брехати та брехати.
Кого я у всьому цьому звинувачую? Не повірите – не цю владу, не олігархів, не дрімучу політичну неосвіченість переважної маси українського населення. А територію, яка із 1991-го року носить назву Російська Федерація. Яка до сих пір інфікує пропагандою та брехнею увесь простір навколо себе, в тому числі і Україну, та намагається розповсюдити свій вплив до планетарного масштабу. Поки це лігво неправди та лицемірства не буде зліквідоване, поки ми не вибудуємо бар`єри, які не дадуть ворожій пропаганді та ворожому культурному продукту проникати в голови українців – до тих пір нас чекає вічна боротьба за існування. І головне в цій боротьбі не загубити свій власний світлий та правдивий образ. Амінь!
