Не думайте, що я сідлаю хвилю хайпу, про сусідів я пишу часто.
Що у нас спільного з білорусами?
Це, по суті, якщо і не ідентичний – то дуже близький нам народ, у якого подібні з нами традиції та національні хвороби.
І у них, і у нас присутній комплекс меншовартості, і ми, і вони шукаємо компроміси. Але в різній мірі.
Обидві нації досить миролюбні.
Але ми, водночас, і дуже різні.
Коли ми скаржимось, що маємо прокаженого сусіда, білорусам – ще гірше. Саме близькість до Росії їх найбільша біда. Іншими словами, коли ми вираховуємо серед українців відсоток ватників, в Білорусі ватники в більшості і треба вже вираховувати мізерний відсоток свідомих громадян.
Білорусь, крім того, серед усіх бувших республік – найбільш радянська. Тут Лукашенко потрапив у свою стихію і, можливо, тому до цього часу досить комфортно царював.
Проте, у ситуації, яка склалась, винні самі білоруси. У зоні комфорту можна жити довго, але не безкінечно.
Народ на вівтар відносної стабільності поклав свою національну ідентичність, рідну мову, свободу слова. Білорусам не було діла, що диктатор знищує опонентів, постійно фліртує з Путіним, поводиться нахабно та зверхньо.
А тепер їх нагинають у традиціях найгірших африканських режимів.
Як би усе не закінчилось, залишається кілька ремарок.
Якщо протест переможе, білорусам доведеться робити ще один вибір. Адже демократія не сумісна з існуванням союзної держави з РФ.
Якщо гору візьме Бацька, незрозуміло як жити, знаючи що кожного громадянина диктатор вважає за ніщо.
PS: афери подібної мінській не пам'ятаю.
