Діюча влада є корупційною, вони – корупціонери. Це можна стверджувати виходячи з самого сенсу слова корупція. В латині, а також в англійській мові одне із значень слова corrupt є псувати. Після приходу до влади зелені зіпсували все, до чого мали дотик. Та найголовніше це різке падіння соціально-економічних показників вже через кілька місяців після феєричної перемоги Зеленського і його партії.

Якщо розглядати слово corrupt в тому розумінні, який превалює в нас, а саме корупція, то й тут зелені «відзначились». Хоча б тим, що обіцяли пересаджати корупціонерів вже навесні. Пройшла весна, за нею літо, осінь, зима. Пройшло півтора року з моменту їх виборчого тріумфу, але жоден корупціонер не сидить. Тобі не соромно за свою брехню, Вова?

Справжня війна з корупцією була розпочата постмайданівською владою на вимогу Майдану. Воювати нам допомагали наші міжнародні партнери. За їх допомогою було створено нову незалежну антикорупційну інфраструктуру. Спочатку усі ми плутались від нових абревіатур – ProZorro, НАЗК, НАБУ, САП. Потім ще додались ДБР та ВАС.

Ці всі інституції запрацювали з різним ступенем ефективності. Але запрацювали! Когось з корупціонерів хапали прямо на засіданні уряду, когось в ресторанах під час «договорняків». Тоді початок війни з корупцією призвів до того, що корупціонери реально злякались, а за сприйняттям корупції Україна покращила свої позиції в відповідних міжнародних рейтингах. Інвестори почали до нас придивлятись.

Нова влада під час виборів 2019 вміло використала запит українців на перемогу у війні з корупцією. Так звані нові обличчя звинуватили постмайданівців у капітуляції замість перемоги і люди їм провірили. Вони пообіцяли саджати швидко і наразі зрозуміло, що це була суцільна брехня.

Зеленський і його обличчя не збирались перемагати у цій війні. Більш того вони перейшли у наступ на незалежність антикорупційної інфраструктури, яка створена постмайданівцями. Сам президент «забув» задекларувати суттєві зміни в майновому стані. Його таємний візит до Оману мав незрозумілі джерела фінансування.

Крім цього купа дрібних і не дуже корупційних скандалів, в яких фігурують представники влади – народні депутати, співробітники Офісу президента, очільники місцевих адміністрацій. Тут і «плюшки» для депутатів за лобізм і чорна зарплата для них в конвертах. Тут і факти продажу посад братом чинного глави ОП Єрмака.

Корупційним скандалом року по праву можна назвати факти зловживань навколо так званого великого будівництва від президента. Це вже велика, дуже велика корупція. Підряди дають «своїм», звідси корупційна рента, яка накручує ціну на дороги для держави. Влада для себе створила казкові корупційні можливості на дорогах. Так, в Полтавській області за 12 млрд. було побудовано всього 10 км дороги. Та за такі гроші цю дорогу можна було вкривати золотом, замість асфальту.

Останній корупційний кейс замглави ОП Татарова доводить те, що нові обличчя програли війну з корупцією і капітулювали. Сам президент і його на 300% своя генпрокурор кинулись відмазувати Татарова.

Цей кейс в чомусь схожий на кейс Свинарчука за постмайданівської влади. Схожий тим, що і Татаров і Свинарчук були близькими до своїх президентів. Але різниця в тому, що тоді Порошенко негайно звільнив свого підлеглого і не заважав розслідуванню. Сьогодні ж Зеленський робить усе можливе, щоб слідства проти Татарова не було. А ще різниця в тому, що тоді корупційні факти щодо Свинарчука оприлюднили журналісти, а сьогодні на Татарова мають докази НАБУ й САП.

Цей приклад показує як діюча зелена влада зіпсувала все і по праву має називатись корупційною.

Рік розчарувань.