Ось раптом прийшло в голову. Стільки часу одна частина суспільства доказує іншій, що ключі від миру не в України, а в Росії. Україна не настільки сильна, щоб закінчити цю війну по своєму бажанню парадом на Червоній площі.
Війна, кров, психологічні травми тих, хто повернувся — чи потрібно нам все це? Хіба мир навіть шляхом капітуляції, не кращий?
Але шлях капітуляції не такий легкий, як багато хто уявляє. Віддати Крим і Донбас (або взяти Донбас разом з його терористами назад) і дружити і торгувати з Росією далі — нереальний сценарій. Бо не для того це все було Росією розпочато, щоб повісити собі на шию Крим. Це лиш перший крок до геополітичного панування — що завжди було метою Імперії, СССР, Росії — просто вони не уявляють свого існування якимось іншим чином. І навіть окупація України — не кінцева мета. За Україною буде решта Грузії, Молдова, Польша. І не буряти будуть там воювати — а ми з вами. Зброя буде в наших руках — тільки ми будем захищати не свою Батьківщину — а поневолювати інших, тягнути в те багно, в яке втрапили самі. І вдома нас чекатимуть доноси і ницість, і гімн чужої держави з вуст наших дітей.
Не вірите? А кримські призовники вже воюють у Сирії і служать у Дагестані та Інгушетії. І кримчане вже не можуть збиратися більше трьох і провести будь-який мітинг, крім як на підтримку Путіна. І держслужбовці здають норми ГТО під дощем і не сміють піти.А дітей на кожне свято вдягають у військове вбрання.
Вибравши Януковича — ми порушили баланс, відкрили ящик Пандори. Рівновага порушена, події вже відбулися, зброя в наших руках. І назад це не відіграти. Нам потрібно лиш вистояти — іншого шляху нема.
