Просуванням блазня-голограми на президентську посаду, його ляльководи розмивають саму ідею української держави, за сміхуйочками невпинно наближаючи перетворення вже всієї країни на велику голограму з лише уявними ознаками незалежності.

Системність, з якою впроваджується у життя їх план, долучення до його виконання все ширшого кола гравців, гравців які почули запах свіжої крові та побачили можливість здійснення остаточного розграбування ресурсів країни,дозволяє вже сьогодні стверджувати, що це всерйоз і надовго.

Всі пафосні розмови патріотичних кіл про те що «...цей здується ще раніш за Яника...» абсолютно недолугі — здуватися немає чому, пустота здутися не може, натомість ті особи, в руках яких буде зосереджена реальна влада, на цей час на жаль добре усвідомлюють сукупність цинічніх методів та способів утримання влади і не зупиняться перед їх застосуванням у найбільш жорстких формах.

Разом з тим нові хазяєва феодальної країни ризикують потрапити у пастку імені одного рудого олігарха з Донецька, який у 2014 році помилково вважав, що може підвищувати ставки та розгойдувати ситуацію рівно до тих меж, які дозволять йому здобути максимальний профіт і, найголовніше, вважав що має сили вчасно зупинити процеси ним же багато у чому ініційовані.

Рудий прорахувався — і сил не вистачило зупинити, і не вловив той момент коли потрібно було зупинятися, а його самого прорахували та використали сильніші гравці з РФ.

Наслідком цих помилок стали величезні втрати донецької олігархічної ФПГ, які, проте, вдалося неймовірними зусиллями відшкодувати шляхом створення нових корупційних схем у енергетичних галузях.

Але між рудим олігархом зразка 2014-го і можливими новими господарями країни 2019-го є суттєва відмінність — дончанин все ж таки не контролював всю країну...

Нові намагатимуться контролювати все — ставки зависокі — для чого їм необхідно із блискавичною швидкістю створити сталий симбіоз поліцейсько-мафіозно-чиновницького апарату насилля.

Парламент, судова система та засоби масової інформації, як і правоохоронні органи на заваді не стануть — їх просто не існує на сьогодні як незалежних гілок влади та інституцій...

Ніякій українськості у цій системі координат місця не знайдеться — бо принципи різні, бо українська ідея завжди мала поруч себе свободу — свободу людини, думки, ідеї — тобто всі ті речі, які є смертельно небезпечними для будь-яких авторитарних чи тоталітарних систем.

Країна стрімко сповзатиме у новий совок та швидко повернеться у спільний простір «руського миру» у якому, несподівано для самої себе, нова «еліта» втратить право самостійної гри, як втратив його у 2014 рудий донецький олігарх, а громадяни втратять свою країну.

Зламати цей, з усіх боків, негативний сценарій, зможе лише спротив організований всередині країни, від сили та розмаху якого і залежатиме шанс виживання України.