Політичний статус президента Зеленського можна порівняти із статусом пізнього Ющенка.
Обидва втратили підтримку значної частини виборців. Обидва мали потужного опонента, який торпедував усі зусилля. Обидва мали обмежений реальний вплив на ситуацію в країні. Обидва втрачали цікавість до політичного процесу.
Нешкідливий Ющенко займався культурою, питанням Голодомору і дозволив Юлії Тимошенко водити країну по кризам. Недосвідчений Зеленский займається невідомо чим, їздить по відпустках, мріє про закінчення свого терміну та дозволяє Єрмакові (чи Коломойському) водити країну по кризах. Обидва втратили інструменти впливу на країну і створили пустоту владних повноважень. Владу після Ющенка підхопили упирі, а на президентських виборах 2010 року змагались Тимошенко, Янукович та Тігіпко (яки потім працював на Януковича).
Зеленський зустрівся із більш потужною кризою: коронавірусом. Нездатний його вирішити централізовано, він, або його підлеглі (Шмигаль, Степанов, Ляшко та ін..) пішли по шляху: рятуйся, хто може. Всім відомий приклад минулого року, коли окремі мери відмовились вводити карантин. Або змушені були займатись відкриттям відділень під Ковід. Фонд Порошенка возить кисневі концентратори, які свого часу не були закуплені профільним міністерством.
Влада не поспішає, не готова організаційно, та не має достатнього управлінського ресурса (А подекуди і клепки у голові). Тому реальні повноваження, реальна відповідальність, разом із реальними діями переходять до регіонів або окремих державних структур. Саме вони, розуміючи ситуацію на місці, повинні займатись організаційною роботою.
Тобто імпотентність влади Зеленського стає реальною можливістю для децентралізації та створення центрів впливу на рівні області/ міста/ ОТГ.
Це погано чи добре?
На рівні сьогодення – невідомо. З одного боку є кейс Чернівців. Там місцева влада (минулого скликання) зарубилась на рівні мер-міськрада, та повністю зруйнувала інфраструктуру міста своєю бездіяльністю. З іншого, є приклад Вінниці, де розвиток є більш-менш стабільним, що доводять безпрецедентні відсотки, які набрав чинний мер та його політична сила. Тобто гарна місцева влада – буде розвивати місто швидше, а погана – буде швидше його руйнувати.
Стратегічно же, децентралізація — це добре.
По-перше, українці більш здатні до роботи на рівні маленьких та середніх груп. Ніж на рівні державних інституцій. На рівні міста, згуртована цілеспрямована група може зробити багато користі (або лиха). Але вона точно працює швидше ніж неповороткий державний апарат.
По-дрегу, технічно змусити мера чи депутатів міськради відповідати за свої вчинки простіше, ніж Президента. Бо президент живе у Конча-Заспі та може людей опинати як явище. А мер живе у цьому місті, його дівти навчаються тут же. І організувати акцію громадського зворотнього зв*язку простіше у місті, ніж на державному рівні. Тому є сподівання, що тут мер буде частіше прислуховуватись до громадян.
По-третє, місцева влада краще знає, як організоване місто, краще розуміє його проблеми. Та здатне швидше організувати такий потрібний місту ремонт. Тобто швидкість прийняття рішень тут може стати більшою та кращою.
По-четверте, саме на рівні місцевої влади окремі громадяни-виборці можуть побачити свою відповідальність. На місцевому рівні значно простіше побачити зв*язок між моїми діями та результатами міста. Тому, я думаю, децентралізація створює можливості для більшого включення рядових громадян у політичні та економічні процеси на рівні міста.
Висновок: Влада, яка поступово втрачає інструменти впливу на суспільство, дає можливості для зростання. Результат буде сильно залежати від організованості конкретної області чи міста. І може бути як позитивним, так і негативним. Але у стратегічному розрізі, наближення влади до людей є позитивом. Особливо у нашій країні.
