Не про вибори, а про вибір.
На днях біля входу в супермаркет бачив жінку мого віку, яка продавала підсніжники. Спробував їй зауважити, що квіти занесені в Червону книгу. У відповідь почув: «в лісі їх багато». Коли цей аргумент не допоміг, «комерсантка» додала, що торгує квітами від безвиході, щоб мати «пару гривень на продукти».
Одразу згадав інший випадок. В перші дні роботи нової патрульної поліції, став свідком ситуації, коли молоді і ще недосвідчені копи пробували виписати штраф за неправильну паркову водію пошарпаної «копійки». Старший чолов'яга на всю вулицю кричав, що: краще тих злодіїв у Верховні Раді арештуйте; не в тилу відсиджуйтесь, а йдіть воювати. Ну і звісно, підсумовувалась тирада тим, що він бідний пенсіонер.
Українці звикли бідністю виправдовувати неймовірно широкий спектр своїх поступків. Бідність дістають як останній аргумент, як мафіозі пістолет, щоб бити нею наповал опонента в суперечці. Від пару сотень гривень за галочку в бюлетені, до паління трави та скидання сміття в найближчу лісопосадку, всюди можна ним послугуватись.
В християнстві гординю вважають матір'ю всіх гріхів. Я переконаний, що на цю роль набагато краще підходить бідність. І це твердження стосується не тільки тих, хто потрапив в скрутне матеріальне становище. Багато з них, попри все зберігають свою гідність.
Але бідне суспільство породжує великі спокуси також і для заможних. Ніде в багатої людини немає стільки, практично необмежених можливостей, як в країні з бідним населенням.
Для кращого розуміння: я вважаю, що боротись треба не з багатством кількох десятків, а з бідністю сотень тисяч. Але для цього слід зрозуміти, що бідність є проблемою, а не виправданням.