Новопризначений генпрокурор Руслан Рябошапка гордо представляв минулого понеділка своє дітище — законопроєкт щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури.

Під час засідання у профільному комітеті Ради він пропонував одразу перейти до революції в реформі прокуратурі, оскільки еволюційні зміни провалилися. Пропозиції звучали привабливо. Know how, що дозволить уже завтра побачити «прокуратуру майбутнього», — розпочати реформу «згори», скоротити чисельність штатів прокуратури одразу на третину, прибрати зайві бюрократичні перепони (кваліфікаційно-дисциплінарну комісію) на шляху притягнення прокурорів до відповідальності.

Зрозуміло, що реформа прокуратури перезріла. Тим часом навіть побіжний аналіз нового законопроєкту демонструє наявність у ньому серйозних вад та перекосів. Відкритим питанням залишається й те, чи впорається нова команда реформаторів, навіть посилена суперповноваженнями, з усіма викликами на «прокурорському полі», чи, навпаки, занурить усю систему прокуратури в остаточний хаос.

Про що, власне, йдеться в законопроєкті, і до чого може призвести його реалізація в наших реаліях?

По-перше, передбачається, що всі працівники органів прокуратури будуть повідомлені про звільнення з дати публікації закону. Понад 11 тис людей в один день можуть втратити роботу. І не просто людей, а кваліфікованих юристів, посвячених в усі тонкощі та вузькі місця кримінального процесу. За останні 5–7 років ці люди бачили багато: їх звільняли, клеймували карателями режиму Януковича, ганьбили на вулицях дорогою в суди, схиляли до сумнівних процесуальних дій, декого навіть під варту брали прямо на оперативних нарадах (з подальшим відновленням на роботі).

Це люди, котрі не звільнились у перші дні роботи після оглядів трупів чи зґвалтованих у неприродний спосіб дітей. Це загартовані профі, які звикли до ненависті, прокльонів та недовіри з боку людей і керівництва одночасно. І знову всіх «обличчям об стіл», — ви всі корупціонери в погонах, тому всім вам горіти в пеклі: зараз новоспечені Робесп'єри черговий раз вершитимуть ваші долі.

Ти прокурор, і в тебе 200 кримінальних проваджень у районі? Ти наглядаєш за розслідуванням десятка крадіжок у супермаркетах? «Горять» строки, і ти живеш під судом у черзі, щоб подати клопотання до слідчого судді? Тоді вітаємо: якщо пройдеш атестацію, будь готовим поїхати в інший кінець країни. Безумовно, це не найкраща мотивація для подальшої роботи.

А як же ті, хто кошмарить бізнес, торгує справами, їздить на люксових автівках? У цих усе буде гаразд, їх точно не скоротять, бо цей прошарок саме вміє виживати і має «$аргументи» на свою користь: досвід, уміння працювати в команді та, звісно, «доброчесність» (підтверджену довідкою генінспектора ГПУ). Ну а як інакше, коли кадровим радником генпрокурора є досвідчений колишній старший помічник Пшонки М.Зубрицький, який навіть після Євромайдану зберіг посаду, а тепер ще й претендує на підвищення! Переживає шостого генерального прокурора, — командна людина.

По-друге, фактично, створюються два входи в прокуратуру — «білий» (для своїх) та «чорний», або «коридор ганьби», (для чужаків). Звісно ж, начебто «свята ідея» — дати можливість швидко сформувати свою вертикаль новопризначеному генпрокурору (від своїх заступників до найнижчого керівника в районній прокуратурі) під його ж політичну відповідальність. Саме тому одноособовим рішенням генпрокурора або з формального «одобрямсу» сформованих ним кадрових комісій відбудуться призначення на всі керівні посади в центрі та на місцях (ні тестувань, ні детектора брехні, ні громадськості).

А як же публічна розправа з корупціонерами в прокурорських погонах, якої вже так зачекалися виборці? Чекайте, будуть і видовища. Всі, кому не пощастить потрапити на керівні посади, муситимуть пройти через своєрідний «коридор ганьби»: складати кваліфікаційні тести, проходити співбесіди з участю міжнародних фахівців та обуреної громадськості/журналістів у режимі онлайн трансляції, а в окремих випадках і до детектора брехні може дійти.

Новий очільник ГПУ заявляє про початок реформи саме «згори», про скорочення кадрів на третину. Мабуть, логічно було б чекати, в цьому контексті, і зменшення кількості його заступників? Однак у новому законопроєкті якось «загубились» обмеження чисельності заступників генпрокурора, і тепер, з уривків публічних заяв Рябошапки, можна зрозуміти, що їх кількість, навпаки, зросте.

Можна тільки уявити корупційні ризики в боротьбі за право пройти через «білий», а не «чорний» вхід до органів прокуратури. Звісно ж, автор далекий від думки, що архітектори реформи й сам Рябошапка мали якісь недоброчесні наміри, розробляючи цей законопроект. Але реалії імплементації та досвід свідчать, що частина призначень, принаймні десь на регіональному рівні, відбуватиметься саме з величезною корупційною складовою. В сучасних умовах неможливо знайти 10 тисяч нових фахівців на таку роботу.

По-третє, ліквідація військової прокуратури, з одного боку, може трактуватися як «перемога» над її колишнім одіозним керівництвом та вибудуваною вертикаллю виконання часто бізнесових замовлень, які не мали нічого спільного з військовими злочинами чи зоною ООС. А з іншого — це повний правовий вакуум: хто «підхопить» її кримінальні провадження, щоб не залишити злочинців безкарними?

Віктор Чумак, представляючи колектив військової прокуратури, сказав приблизно таке: я тимчасовий, буде новий закон — усі будуть звільнені! Але з такою подачею себе підлеглим є високий ризик, що ловити тисячі підозрюваних під вартою (вбивць, педофілів, терористів), підписувати їм усім клопотання про продовження тримання під вартою муситиме сам Чумак, бо виведені «поза штат» прокурори не матимуть на це права. А через місяців два сам Чумак матиме всі шанси отримати підозру за зняті арешти майна, збитки, заподіяні державі, та службову недбалість чи перевищення влади, — це будь-який прокурор може авторитетно гарантувати. Історія такі випадки вже бачила.

По-четверте, реалізація цього законопроєкту демотивує пересічного прокурора. «А нащо воно мені?» — запитає себе рядовий прокурор (комерсант у погонах не спитає, бо розуміє відповідь на це просте запитання), перекваліфікується в адвоката й почне працювати з протилежного боку барикад. А досвід очільника Офісу президента не дасть збрехати, що перспектив в адвокатурі набагато більше: прокурори такої кар'єри ще не робили. До того ж пересічний прокурор у районі саме й бачив, як 70% «нових облич» Луценка «з-поза системи» зачинялися в кабінетах, бо не знали, що їм робити, і врешті звільнялися.

По-п'яте, не можемо не взяти до уваги позицію міжнародних партнерів. Венеційська комісія, Рада Європи, GRECO, Єврокомісія, ОЕСР неодноразово у своїх звітах хвалили чинний закон про прокуратуру та створення органів прокурорського самоврядування, ба більше — ці норми стали однією з передумов надання Україні безвізу з ЄС. Та нинішні реформатори вирішили кинути чинний закон у топку. Навіщо вони потрібні, ті конкурси на адміністративні посади, якісь критерії просування по службі, незрозумілий колективний підхід у притягненні до дисциплінарної відповідальності?

Не виконав розпорядження — звільнений, тисне керівник — роби, як він каже, у твоєму кримінальному провадженні, наважився повідомити про підозру товаришеві губернатора, — за це можна й самому під суд піти: твій начальник завжди знайде на тебе управу. Але ж є гарантована законом прокурорська незалежність! Ви про що? Це все відмазки для слабаків та корупціонерів. Не сподобався шефу, — він хутко одноособовим рішенням ліквідує чи реорганізує не лише місцеву, а й будь-яку обласну прокуратуру (благо, проєкт закону це дозволяє).

Тому замість незалежності прокурорів нам усім невдовзі доведеться згадати про старий і перевірений часом принцип революційної доцільності. А іноземні експерти хай далі радять і допомагають, їм аби щось радити та кошти європейських платників податків освоювати, — ось тепер справжні реформи підуть, реформаторська «дрім тім» у ГПУ!

По-шосте, частина законопроєкту прямо суперечить Конституції та Кодексу законів про працю, не кажучи про інші ризики. Не можна виключати, що надалі «прокурорську люстрацію» скасує Конституційний суд, тому розрахунок на контроль над «телепростором» та сподівання, що озлоблене суспільство давно чекає справжніх змін у «клятій» прокуратурі, можуть виявитися марними. Судячи з усього, автори проєкту не особливо переймалися й перспективою колективного позову тисяч звільнених прокурорів у ЄСПЛ. Часу й натхнення цим людям вистачить, тим більше коли на кону багатомільйонна компенсація за вимушений прогул.

Схоже, як окремі групи інтересів в Офісі президента, так і дехто в Раді зрозуміли, що з прийняттям законопроєкту про прокуратуру, надрукованого «скаженим принтером», слід не поспішати і, як мінімум, винести його на друге читання бодай через тиждень. Злякалися, звісно, не міжнародних партнерів чи багатомільйонних компенсацій незаконно звільненим прокурорам (це ж із бюджету, а не з власної кишені), а критично низького рівня стресостійкості нового керманича генпрокуратури з суперповноваженнями аж на два роки та професіоналізму окремих представників його нової команди.

Змінити очільника генпрокуратури (у зв'язку з «нововиявленими обставинами») наразі нереально. Теоретично, залишається лише можливість скоригувати й збалансувати законопроєкт, як і радять міжнародні партнери. Питання в тому, чи скористається цією можливістю Зе!команда.

джерело — Dt.ua