ПРО ВДЯЧНІСТЬ ТА ЛЮБОВ

Серцем народ як суб'єкт, як проявлену волю я відчув на Майдані. Відчув саме його екзистенційну природу. Коли не окреме покоління кинуло виклик системі, а увесь народ, який себе усвідомив. Таке відчуття народу, мабуть, має стосунок до концепції «народу як події у співбутті». Тоді ми мали «повстання народу не по примусу закону, але по зову самої своєї природи». Ще Гобс розрізняв народ як арифметичну множинність індивідів та народ як громадян політії. Це про перехід з аморфного населення, з стану безправної маси, в стан громадян, для яких політика стає життєвим змістом та власним інтересом. Тому, коли я кажу «народ», то це саме про громадян, а не про населення.

 

Власне на Майдані народилася віра в те, що громадяни, ми з вами, справді можемо змінити світ. Ця віра не залишає мене навіть в сірі часи інфодемій. Віра в народ, який має волю до свободи і справедливості дозволяла мені не потрапити в пастки простих рішень та мономодельності, звузитися до виживання.

 

Але вдячність народу народилася в мені саме в перший місяць великої війни. Ця вдячність складалася зі слів і вчинків конкретних людей, з якими мене зводила доля.

 

В окупації під Макаровим, коли в нашому колівінгу, де знайшли прихисток кілька сімей з малими дітьми, закінчувалися харчі, то їжею ділилися сусіди, яких ми до того не знали особисто. Ми підтримували один одного під обстрілами та перед загрозою смерті. Я пам'ятаю, як ми опинилися на Вінниччині в холодній хаті без опалення й сусіди несли їжу та теплий одяг, як допомагали хто чим міг. Як зашиті в мундир чиновники раптом ставали людьми і попри усі інструкції допомагали нам облаштуватися на новому місці.

 

Сьогодні локації нашої спільноти (Ашраму) знаходяться в будинках, які надали в безоплатне (!) користування наші друзі. Ми розгорнули «Зелений хаб» в Тетерівському Коші, де формувалися медичні сумки для парамедиків і як люди надсилали туди все необхідне: від турнікетів до дорогих ліків. Сьогодні ми створюємо реабілітаційний простір «Лелечий Клин» на Хмельниччині і я знову можу свідчити про велику допомогу, яку надають нам люди, від яких її не очікували.

 

Увесь час, з лютого 2022 року і по сьогодні, я спостерігаю самоорганізацію, взаємодію та готовність допомагати. Я не бачу тотальної зневіри та токсичності в людях. Навпаки, скрізь в українцях я бачу живі ознаки людяності. Ми пройшли крізь страх перед загрозою ядерного бомбардування, ми знаємо що поразка у цій війні означатиме геноцид та зникнення нас як нації. Це сутнісне усвідомлення відбулося в коріннях суспільства. Й воно дає сили жити далі, дає нам волю тримати стрій і будувати інакший світ.

 

Так, інколи трапляються істоти, які хочуть на тобі заробити, які брешуть та крадуть. Я сам критикую владу та окремих чиновників. Ми усі знаємо хто це. Нинішня система врядування у своїх витоках є несправедливою та антилюдською. Скотське ставлення воєнкомів та самодурів-командирів до тих, кого вони посилають на смерть, корупція на крові, масова міграція — все це є. Є також страх, біль та гнів простих людей.

 

Але попри це ми бачимо як зростає рівень самоорганізації людей, виникають нові екопоселення, як множаться волонтерські ініціативи, як всупереч податковому терору створюються крафтові виробництва, як підгорає у корупціонерів та зменшується їх «харчове поле», як влада вимушена дослухатися до голосу народу, як вивітрюється «совок» з «диванів».

 

Тому, у моєму внутрішньому балансі любові та вдячності я маю профіцит. Я вдячний воїнам ЗСУ, які продовжують тримати фронт, я вдячний волонтерам та інтелектуалам, які підтримують стан Любові. Я вдячний людям, які проявляють цю любов. І ця вдячність є безумовною.

 

Сьогодні наша спільнота робить безліч малих та великих справ, у нас практикується економіка дарування, ми допомагаємо тим, хто цього потребує, підтримуємо постраждалих від війни. У своїй роботі нам не потрібна формалізована вдячність чи визнання. Сьогодні час нашої вдячності народу.

 

з циклу листи з «Ашраму», 6.08.2023

картина — Олег Шупляк (Oleg Shupliak)