З кожним роком ми спостерігаємо, як раніше цінні для нас інституції вичерпують свій функціонал і відмирають, перетворюючись на тяжкі домінуючі мертві формальності.
Особливо це наочно стало відчуватися під час пандемії ковіду, коли закрилися кордони і світ занурився внаціональний егоїзм. У підсумку вірус створив «соціальну дистанцію» громадянина від влади та управлінських рішень, а режим карантину сформував найгіршу диктатуру «надзвичайної держави».
У світі стало менше безпеки, менше справедливості, менше свободи.
ГЛОБАЛЬНИЙ КАРАНТИННИЙ РЕЖИМ
Як зазначає італійський філософ Джорджо Агамбен, «новий громадянин» в «новій нормальності» завжди повинен показувати свій ковід-паспорт, більше не існує невід'ємних та незаперечних прав, а тільки зобов'язання, котрі мають жорстко дотримуватися і поновлюватися.
Користуючись обмеженнями та заборонами на масові заходи, нав'язуючи режим страху, маніпулюючи статистикою та напівправдою, правлячі класи надягнули нам маску мовчання, а собі розв'язали руки для грабунку наших кишень.
Через пандемію збідніла більшість населення, яка жила на зарплату та доходи від дрібного бізнесу.
Як зазначається в доповіді Міжнародної організації праці «Всесвітня зайнятість і соціальні перспективи», «у порівнянні з 2019 роком, додатково 108 мільйонів робітників зараз живе в умовах крайньої або помірної бідності, а це означає, що вони та члени їх сімей повинні жити менш ніж за 3,20 долара США (2,62 євро) на день за паритетом купівельної спроможності».
За прогнозами Світового банку, характерною рисою економічного відновлення у 2021 році стане його нерівномірність. Допандемійні показники доходу на душу населення до 2022 року відновлять 90% розвинутих країн і лише 30% тих країн, що розвиваються. Як наслідок, пандемія перекреслить усі успіхи бідних країн, раніше досягнуті на шляху до скорочення розриву з багатими державами.
За останній рік світ побачив небувалий процес перерозподілу доходів та ресурсів на користь транснаціональних корпорацій. Багаті отримали надприбутки від Bigfarm та онлайн-послуг. Вони стали ще багатшими ніж до пандемії, а пересічні громадяни збідніли в десятки раз і по всій планеті.
Нещодавно ресурс ProPublica опублікував дослідження про статки власників найбільших капіталів у світі. Журналісти отримали доступ до тисяч податкових декларацій людей типу Джеффа Безоса, Елона Маска, Білла Гейтса та Марка Цукерберга. У 2007 і 2011 рр Джефф Безос взагалі не платив федерального податку на прибуток. Аналогічно його не заплатив у 2018 році Елон Маск та Джордж Сорос з 2016 по 2018 рік. На кінець 2018 року 25 найбагатших американців «коштували» 1,1 трлн доларів, що приблизно відповідає статкам 14,3 млн. звичайних американців. Якщо ці звичайні американці в 2018 році заплатили податки на 143 млрд доларів, то 25 найбагатших — лише 1,9 млрд.
Ви справді вважаєте, що під час пандемії ці 25 найбагатших американців поводили себе інакше, чим до цього?
Багата меншість, на відміну від звичайних людей, наростиласвої статки, вкладені у фінансові ринки та нерухомість. За рік пандемії рейтинг Forbes додавав нового мільярдера кожні 17 годин і досяг списку в 2755 людей. Їх загальні статки виросли з 8 до $13 трлн.
За рік капіталізація Apple и Microsoft перевищила $1,5 трлн. Цей історичний максимум вартості компаній було досягнуто на біржі NASDAQ.
Звичайно сьогодні глобальний капітал починає говорити про необхідність «поділитися з бідними». Як зазначаютьексперти МВФ, «люди, які постраждали від пандемії, швидше вимагатимуть від влади політики, спрямованої на перерозподіл багатства. Якщо до них не дослухатимуться, вони можуть розчаруватися і втратити довіру до влади… Так само, якщо після закінчення кризи у населення складеться враження, що державна підтримка в основному дісталася багатим і великому бізнесу, а не тим, хто страждав і жертвував собою, тоді виникне ризик політичного невдоволення або навіть масових заворушень».
Тому G7 ініціює так званий 15% податок для великих транснаціональних корпорацій.
Але як слушно зазначає французький економіст Тома Пікетті в своєму блозі в газеті Le Monde, для підприємств малого та середнього бізнесу немає можливості перенести оплату своїх доходів в офшор, також такої можливості немає і у представників середнього класу. У них просто немає вибору і вони змушені платити звичайний податок в 20-30%, а часто податкове навантаження становить 40-50% або навіть більше. Пікетті вважає, що рішення G7 по цих податках, є ніщо інше як легалізація або фіксація існуючого порядку речей, в якому ТНК і олігархат платять менше податків, ніж всі інші. Фактично ці 15% – це не більше, ніж вхідний квиток в світ, де ти будеш платити менше податків,ніж всі інші.
Проте, в розвинених країнах економісти спостерігають «оптимістичну динаміку відновлення економіки в 2021 роціпісля хвилі локдаунів».
В Європі кажуть, що відновлення економіки відбудеться «за-будь яку ціну». У США тим більше. Так спочатку адміністрація Трампа, а потім і Байдена пообіцяли відновлювати економіку набагато більш масштабно. Фондові ринки скористалися доступністю безкоштовних або навіть гарантованих державою кредитів.
Причому надавалися вони за допомогою механізму стимулюючої монетарної політики quantitative easing (англ. «кількісне пом'якшення»). Простіше кажучи, це включення друкарського верстата і збільшення грошової маси. Проблема полягає в тому, що така грошова емісія проводиться виключно в інтересах великих біржових операторів.
На біржі стали виходити численні SPAC (Special Purpose Acquisition Company — «Компанія з придбання спеціального призначення»). Вони являють собою новий надспекулятивний тип компаній, єдине призначення яких полягає в поглинанні сторонніх підприємств.
Щось на зразок незаповнених чеків без вказівки суми платежу і імені одержувача на біржових ринках для трейдерів, що оспорюють один у одного здобич у вигляді того чи іншого підприємства. SPAC стали наймоднішим спекулятивним інструментом ділків Уолл-стріт. І з початку 2021 року SPAC переживаю запаморочливий зліт.
Як саркастично відзначив телеграм-канал "Dauphinois", в «верхньому контурі» економіки все добре, вона відновлюється разом зі світовим зростанням попиту і цін, а що відбувається в «нижньому контурі» керівництво не цікавить — беруть люди кредити – і добре, витрачають заощадження – і добре, раді будь-якому заробітку – що і потрібно. Ці контури – як планети на різних орбітах –відстань між ними збільшується, мешканці цих планет, чим далі, тим гірше будуть розуміти один одного. Так як в 17 столітті де-небудь в Бенгалії міг бути голод, а в конторі Ост-Індської компанії все було добре, і її службовці навіть не зрозуміли б, у чому, власне, проблеми у людей за вікном.
УКРАЇНСЬКИЙ РАХУНОК
Такою «бенгалією» є сучасна Україна. У нас, як ніде, всі вади глобального капіталізму проявляються в гротескних та, водночас, людожерських формах.
Як писав ще в 2016 році Сергій Дацюк, у нинішньої Українияк форми державної організації, майбутнього немає, громадянська війна невідворотна (про це варто вже говорити), країна буде фрагментуватися далі. Головні винуватці – українські корпорації та великі українські бізнесмени (деякі з них навіть політики і чиновники високого рангу), які так і не стали патріотами, а також політичні пройдисвіти, які спираються на легітимацію та легалізацію.
Суть нинішньої політичної кризи – правлячий клас руйнує Україну, сам це розуміє, боїться цього, але меркантильні мотивації його сильніші, ніж публічні.
Правлячий клас може лише грабувати населення, викачуючи народні багатства та перетворюючи нашу економіку в сировинний придаток транснаціональних корпорацій. У цьому майстер-клас можуть давати наші соросята.
В нас відібрали наукоємкі індустріальні підприємства, прибуткові монополії та розподільні мережі, провели деіндустріалізацію та випиляли на металолом потенційних конкурентів іноземним виробництвам.
У людей шахрайськими методами експропріюють надлишки капіталів, позбавляють можливості відкладати та накопичувати гроші (закон про так звану «податкову амністію»).
Наступним кроком стане крадіжка землі.
В аналітичній доповіді GROWFORD Institute «Ринок землі: існуючі загрози для України та необхідні запобіжники»зазначається, що зазвичай, «іноземні інвестори активно таргетують (тобто визначають як мету) країни з корумпованими або некомпетентними урядами для швидкої та дешевої скупівлі високоякісних сільськогосподарських земель. Аналіз показав, що між 2000 і 2011 роками у 56-х бідних країнах третього світу відбулися великі трансакції з поглинання сільськогосподарської землі, які призвели до виселення місцевого населення, зникнення фермерських господарств, погіршення якості землі і виникнення продовольчих криз.
Корумповані або некомпетентні уряди стають зручними партнерами для вигідного бізнесу земельних інвесторів. Часто таким угодам передує інтенсивна пропаганда або консультації іноземних радників. Їхню діяльність для місцевого населення називають земельною реформою і інвестиціями, що немовби призведуть до економічного зростання і створення нових робочих місць. Але насправді відбуваються протилежні речі.
У доповіді цитується інша відома аналітична структура зі світовим ім'ям – Oxfam International, яка публікували звіти про хід та результат земельних реформ в багатьох країнах світу.
Зокрема, Oxfam International закликає Світовий банк не допускати (принаймні не стимулювати) таких інвестицій, які передбачають поглинання великих площ сільськогосподарських земель і призводять до загострення продовольчої кризи для місцевого населення. Тим більше, що такі операції виходять за межі мандата Світового банку, який полягає у боротьбі з бідністю місцевого населення країн, а не в протилежних діях.
Висновки з матеріалів Oxfam полягають у тому, що за браком необхідних потужних правових інституцій, земельна реформа і відкриття ринку землі перетворюються в її захоплення і відчуження громадян країни від доступу до своєї власної сільськогосподарської землі. Багато міжнародних експертів називають такі земельні реформи новими технологіями неоколоніалізму.
Нашим „реформаторам“ здається, що відкриття ринку землі забезпечить приплив коштів в бюджет та приведе ефективного власника в сільське господарство. Так, в короткій дистанції це може спрацювати. А у стратегічний перспективі, в перспективі покоління – ми втратимо цінний ресурс та спільне надбання народу, яке могло б прокоримити наступні покоління українців.
Після цього нас „закріпачать“, обмеживши пересування та вибір заняття, і все в ім'я карантину…
ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ
Якщо правдиві прогнози про насування „ідеального шторму“ вже в 2022 році, то для України – це загроза катастрофи, а з іншого боку — шанс вирватися з тенет вічно „наздоганяючого розвитку“ та зовнішнього управління.
Для цього необхідно не боятися вдаватися до хірургічних засобів в економіці та демонтувати неефективну управлінську систему „другої республіки“ (яка, республікою ніколи і не була).
Це передбачає реприватизацію, інвентаризацію державного майна і активів, податок на недоброчесну приватизацію, націоналізацію, запровадження республіканської частки та жорстку антимонопольну політику.
В політичній сфері, мусимо розпочати процес інклюзивної Конституанти. Бо в існуючому політико-правовому дизайні Республіки не збудуєш. Так само варто говорити про відповідальне громадянство і нові принципи побудови управління в країні. Ми маємо нарешті розірвати пуповину з пострадянською спадщиною у вигляді Конституції 1996 року та ухвалити новий Основний Закон!
Хто зробить все це? Нові політичні суб'єкти.
І не потрібно мені тикати під ніс „зеленими“ та різними потойбічними „голосами“.
Існуючі політичні гравці в ситуації кризи та потужних викликів демонструють повне ідейне та організаційне банкрутство.
Влада не спроможна добити „п'яту колону“ Медведчука,змінити правила гри в політикумі, що призводить до самовідтворення політичної корупції та влади олігархата.Опозиція не в стані підняти загальноукраїнський протест. Навіть нормально організувати збір підписів за референдум не змогли. Я вже не каджу про виведення людей на вулицю проти тарифів, зниження рівня життя, антисоціальних законів тощо. Суцільна імпотенція парламентських партій.
А політичний процес не терпить пустот та імпотенції. Досить швидко з'явиться сила, яка пред'явить своє право на владу, або візьме її силою.
