(Ці нотатки написано 24 липня 2019 за підсумками розмов із майже сотнею людей та опубліковано на Фейсбуці. Оскільки ці тези важливі і надалі будуть використовуватися, то публікую їх окремо, щоб можна було посилатися. За минулі три тижні не з'явилося нових фактів, що вимагали би коригування цих тез, за одним винятком наприкінці тексту.)

У тій частині громадянського суспільства, що критично ставиться до президента Зеленського, існують три різні точки зору на нього.

Перша точка зору полягає в тому, що президент Зеленський та його молода команда з точки зору контенту, наповнення є порожніми. Отже, хто туди вкладе сенси, візії, програми, стратегії, той і молодець. З цієї точки зору, важливо першим добігти до вух президента, щоб випередити носіїв антиукраїнської, антиліберальної, антидемократичної позицій. Цю точку зору яскраво висловили у своїх статтях декілька провідних українських журналістів.

Друга точка зору полягає в тому, що президент Зеленський та його строката команда мають власну візію, і вона в цілому непогана, але в силу необхідності залучати різноманітний електорат (у тому числі проросійський та лівий) сильно розмазана. З цієї точки зору, важливо окреслити для президента і його команди червоні лінії, а потім регулярно і негайно бити по руках у випадках їх перетинання, не забуваючи хвалити за кроки у правильному напрямку. Цієї точки зору дотримується широка коаліція громадських організацій, відома під назвою «червоні лінії».

Третя точка зору полягає в тому, що президент та його команда не мають ані візії, ані інтерфейсу для контактів з громадянським суспільством, та й загалом з будь-якою експертизою. З цієї точки зору, немає сенсу щось пояснювати чи критикувати, хвалити чи рáдити — воно все одно не буде почуте. Поведінка президента та його команди може бути скоригована лише внаслідок їхнього жорсткого зіткнення з реальністю, і завдання громадянського суспільства полягає в тому, аби бути готовим «підкласти руки» в той момент, коли все буде валитися.

Кожна з цих точок зору має аргументи за і проти. На мій погляд, ми не можемо сьогодні щось із певністю стверджувати. Можливо, все вирішиться у найближчі два місяці. Можливо, все вже вирішилося, але ми цього ще не знаємо.

(От останнє речення варто прибрати — нічого ще не вирішено.)