Дія І
О першій ночі в одному з численних маленьких містечок неподалік Києва, два авто, як зараз кажуть, «на бляхах», з юнаками всередині, під'їхали до цілодобової ятки з кавою. Цю ятку в народі ще називають «кофєйнік». Зазвичай біля неї юрбляться молоді люди, навіть вночі, але цього разу було якось незвично порожньо. Настрій у ватаги був чудовий. Хлопці їхали з футбольнго матчу, де київське Динамо, ледь не вперше за останні роки, перемогло серйозного суперника. Виходячи з машини, вболівальники бурхливо обговорювали найбільш пам'ятні моменти матчу. Раптом з темряви пролунали агресивні вигуки:
– Ви чьо арьотє, дєбіли? Люді уже спят! Нармальна разгаварівать ні можем?
З тіні вийшли чотири здоровані і направилися до кавоманів. Один з хлопців, якого друзі називали Крісті, кинув цигарку в смітник і процідив крізь зуби:
– А ви хто такі, щоб вказувати, як нам розмовляти?
– Ми тє, кто научат тібя культурє, – відповів незнайомець, а потім різко схопив Крісті за шию і нахилив до себе.
Товариш Крісті, Олексій, який стояв найближче до нього, спробував прибрати руку незнайомця. Але одразу отримав неочікуваний потужний удар в щелепу. Олексій впав додолу, як мішок з дустом, а Крісті спробував вирватися. Аж тут декілька сильних ударів позбавили його такої можливості.
Після цього невідомі зникли так само непомітно, як і з'явилися.
Вранці в лікарні з'ясувалося, що в Олексія подвійний перелом щелепи та струс головного мозку. Лікарі повідомили поліції як цього вимагає закон. Поліцейські, як і завжди в подібних випадках, неохоче взялися за цю справу. Втім, витребували відеозапис з камери, розташованої над «кофєйніком» та допитали друзів Олексія. Як з'ясувалося, нападники досить відомі в цій місцевості особи, які тренуються в спортивному клубі «Скорпіон».
Дія ІІ
Далі події розвивалися досить стандартно: слідчий довго та неохоче збирав доказову базу для справи. Впізнання змогли провести лише через два місяці після нападу. Експерт-криміналіст «не побачив» перелому щелепи у Олексія. Відповідно, змінювалася кваліфікація статті. Поліцейські намагалися вмовити батьків потерпілого забрати заяву. Вони пояснювали, що за цими хлопцями стоять дуже впливові люди, крім того, вони пропонують гроші на лікування Олексія. Але головний аргумент виглядав геть абсурдно: «нам всім ще в цьому місті жити разом». Батьки Олексія не здавалися, оббивали пороги кабінетів, кланяючись направо-наліво, і справу таки дотягли до суду. Потрапила вона до судді Макогона Віталія Івановича
Дія ІІІ
Як тільки справа була зареєстрована, до суду одразу поспішили «ходаки», яких в народі називають «рєшалами». Одного разу навіть зателефонували з Федерації єдиноборств і слізно просили взяти до уваги те, що імпровізовані «тітушки», як виявилося, члени збірної.
І нічні нападники відчули повну безкарність – їх «прикривали» з усіх сторін. В містечку є один заклад, який всі лагідно називали «гадюшник», там постійно були бійки, інколи нівіть поножовщина. Через «сарафанне радіо» стало відомо, що наші «хлопчики» постійні клієнти цього закладу. Суддя попросив мене зібрати якомога більше інформації на них.
Бар «У Дімона» на околиці міста важко назвати місцем, яке б я ще раз з задоволенням відвідав. Будівля колишнього кафе в радянському стилі, пластмасові столи та стільці відомого пивного бренду, вікна з масивними решітками – усе це чомусь приваблювало молодь з навколишніх кварталів та сусідніх сіл. Коли я зайшов, кремезний хлопчина змітав з підлоги розбите скло. Вікна та двері були відчинені навстіж, від вітру нервово тріпотіли фіранки. Цього хлопця звуть Степан, і я його добре знаю, адже колись разом грали в футбол. Зараз він працює «вибивайлом» в «гадюшнику».
– Привіт. Що у вас тут, знову Армагєдєц пройшов?
– О, привіт. Все як завжди…П'ятниця, – ледь піднявши голову відповів охоронець.
– Так що, знову билися з сільськими пацанами?
– Та ні, вони сюди вже давно не приїздять. Пару місяців тому їх разок винесли, потім ще раз і все. Як відвадило. Місцеві бики встановлюють свої порядки.
– А хто такі?
– Ей, а тобі нащо? Ти що, мєнт?
– Та просто побили знайомого біля «кофєйніка», і я знаю хто, але цікаво, де ще вони світилися.
– Хм, – загадково посміхнувся Степан, – я чув про цей випадок. Це ті ж самі «пацанчики» двіжують. Тренуються у нас, – кинув він мітлу додолу.
– В сенсі тренуються?
Ну, вони у банді Каляна Сєвєрного, фактично живуть у «Скорпіоні», так би мовити підростаюче покоління його «псам». А щоб перебороти страх і безсердечно лупити людей, вони навмисне ходять по різним людним місцям, провокують, а потім гамселять тих, хто наважується відповісти. Їхній бос потім рішає це все з мєнтами та тєрпіламі.
– Це ти серйозно? Чи від бабусь на вулиці почув?
Абсолютно серйозно. Бо ж Калян і мене запрошував, але я відмовився. Не хочу я людей лупить, краще поїду в Польщу на заробітки.
З цим я й повернувся на роботу. Суддя сидів дуже стривожений та, водночас, якийсь роздратований. Він жестом попросив мене закрити двері. Я їх зачинив та переповів, все що дізнався про відморозків.
– До мене сьогодні вже приходив Микола Опанасенко. Ну, як приходив… прийшов, двері ногою відкрив, посвітив золотими зубами і сказав, що «нагорі все вирішили. а він просто прийшов привітатися та нагадати, щоб я не забув винести правильне рішення».
– А хто такий цей Опанасенко?
– Це ж і є твій Калян Сєвєрний,- розсміявся суддя.
Дія ІV
З розповідей Віталія Івановича я зрозумів, що на нього здійснювався тиск не тільки від «батьків міста», але й від колег суддів, які мали досить дружні стосунки з бандитами. Справа, на перший погляд, банальна, але я відчував, як це гнітило його, він часто повторював: «що дозволено Юпітеру, не дозволено бику». Подібних справ було багато, але ніхто не звертав увагу на якійсь подробиці, чи почуття людей, адже суд – це не про емоції, співчуття чи милосердя. Мені, звичайно, дуже не подобалося, що в нашій справі поліція зробила все, аби справедливість залишилася на узбіччі.
Дія V
Тим часом, молодики, за яких так вболівала «еліта» міста, відзначилися черговим побиттям «У Дімона». Цього разу їхніми жертвами стали син одного з відомих фермерів та його пасія. Зрештою, все відбувалося за тим самим сценарієм, як і випадок з Олексієм. Але бандити не розрахували своїх сил: після того, як вони відколошматили фермерського сина, той зміг зателефонувати батькові, який одразу вислав свою бригаду «відморозків». Тоді вже довелося підключатися й Каляну Сєвєрному.
Все це могло вилитися у масштабну бійку, але в справу втрутився новопризначений начальник обласного управління внутрішніх справ Охрипов. Він дав команду розібратися, хто є хто в цій справі. І місцеві «копи» забігали…
Так у нас завжди: все працює так, як треба, якщо тільки надійде команда зверху.
Як виявилося, це вже 9 випадок з побиттям в місті. І ці справи не те, що не дійшли до суду, вони навіть не розслідувалися. Мафія все вирішувала на свою користь. Єдине виключення – якраз справа, яка мала слухатися в нашому суді.
Через декілька днів нам зателефонували з приймальні голови главку поліції і запросили на зустріч з керівником. Віталій Макогон повернувся від Охрипова дратівливим.
– Віталію Івановичу, вам потрібно додатково підготуватися до справи Олексія Голобуцького?
– Та що до неї готуватися, все й так ясно. В поліції всі такі розумні, все знають. А як зробити по закону, й поняття не мають. Щоб ти розумів, Толік, є «мєнти», які не керуються законом, а використовують його для досягнення власних цілей.
– Ви розмовляєте трохи загадково, – намагався пожартувати я.
– Ай, забудь. Розходимося по домівках, – розпачливо сказав суддя.
Дія VI
Віталій Макогон приїхав додому досить пізно, перед цим він заїхав до свого товариша, з яким познайомився в церкві. В складні моменти суддя завжди приїздив до нього, щоб порадитися. Цього разу їх спілкування затягнулося далеко за північ. Вже біля свого дому Макогон зіткнувся зі своїми дочками, які збуджено обговорювали якусь подію. Незважаючи на те, що він намагався виховувати їх з релігійними поняттями, при цьому, в досить ліберальному дусі, він не забороняв їм відвідувати кафе, ресторани, хоч і в межах фіксованого часу. Треба додати, що всі власники цих закладів, на прохання судді, приглядали за його дівчатками.
– Пап, ну як так можна, ці відморозки побили їх просто нізащо… Один з них схопив Настю за руку і так її штовхнув, що вона відлетіла на декілька метрів, вдарившись в стінку, – звернулася старша дочка, важко дихаючи.
Суддя різко зупинився і перепитав схвильованим голосом:
– Олено, я нічого не зрозумів, що сталося? Хто кого вдарив? Чому?
– Ми сьогодні святкували День народження Мар'яни. Все було супер, потім приїхали якісь відморозки, стали чіплятися до наших хлопців. Почалася бійка, охоронці не втручалися, бандити гамселили всіх, хто потрапляв їм під руку. Настя спробувала їх зупинити, але один з них схопив її та відштовхнув.
Макогон тяжко зітхнув і сперся рукою на двері, витерши раптовий піт з лоба. Перед його очима з'явилися страшні картинки, як його дівчат ображають.
– А хто ці нападники? – запитав суддя.
– Всі кажуть, що вони тренуються в клубі «Скорпіон».
В судді затремтіли губи. Його переповнювала злість.
Замість епілогу
За логікою жанру, тут має бути happy end. Але в реальності, та ще й судовій, відсутні чорно-білі кольори. Скажу чесно, я очікував, що Макогон вислухає всі сторони і винесе рішення про відмову у задоволенні позову Олексія, адже свідки змінили свої покази, експерт заявив про те, що тілесні ушкодження носять легкий характер, до того ж, у «відморозків» з «Скорпіона» були чудові характеристики з Федерації бойових мистецтв. Але, очевидно, у судді змінилася мотивація. Це знаєте, як у футболі, коли за всіма розрахунками фаворит повинен виграти матч, але underdog розбиває його в суху.
Суддя повернув справу на дорозслідування, поставивши під сумнів результати експертизи. Адже вийшла досить дивна ситуація: адвокат Олексія надав копію рентгенівського знімку та опис лікаря, де чітко зазначено характер травми: перелом нижньої щелепи. Також суддя звернув увагу на те, що покази свідків з самого початку були іншими, а зараз вони стверджують, що Олексій з своїми друзями спровокували бійку. Розпитуючи свідків про деталі, суддя ловив їх на відвертій брехні та перекручуванні.
Зрештою, рішення Магогона здивувало не тільки мене, а й все місто. На період дорозслідування взяли під варту всіх п'ятьох підозрюваних. «Відморозки» не могли повірити в те, що вони почули в залі суду. Вони дивилися на свого патрона – Каляна Сєвєрного з величезним нерозумінням: як? їх посадять в буцегарню?! Їхній розпач посилився, коли підійшли нацгвардійці та витягли наручники. Сєвєрний почав кричати, що «парвьот суддю», але той лише хитро посміхнувся.
Цим хлопцям можна жалітися на долю. Адже дорозслідування виявило, що результати експертизи були сфальсифіковані, за що експерт був звільнений «заднім числом». За слідчого, який затягував справу і тиснув на свідків, взявся департамент внутрішньої безпеки. Керівник обласного відділення поліції ініціював повну перевірку місцевого департаменту, за результатами якої вся «верхівка» була звільнена. Бандити, які зрозуміли, що їх позбавили «даху» здавали один одного навипередки, в справі вже було дев'ять епізодів. За Каляна Сєвєрного взялося СБУ, його підозрювали у фінансуванні тероризму – улюблена стаття «конторських», коли треба було когось взяти за одне місце.
Але мені не давало спокою питання – чому так сталося? що змінилося?..
Віталій Іванович перебував у дуже гарному настрої. Його старша дочка вступила в престижний університет, він не давав хабар і не застосовував «телефоне право». Часто суддя запрошував мене до свого кабінету, де після роботи ми могли випити декілька чарок віскі та просто потеревенити.
– Толік, ану зайди до мене через декілька хвилин, – сказав він, весело підморгнувши.
Мене не треба просити двічі. Ми весело спілкувалися про всяку всячину, але я не відступав від свого запитання.
– Скажіть, що саме змусило вас залишити під вартою тих бандитів і відправити тоді справу на дорозслідування?, – скоромовкою випалив я.
Суддя знизав плечима. Узяв до рук склянку з віскі і почав нервово її терти.
– Ну, ти ж прекрасно розумієш, яка була ситуація в місті з цими «тіпочками» Сєвєрного, вони реально творили все, що їм хотілося. Сєвєрний домовлявся десь «на верху», і нікого не чіпали. Але тут поставили нового керівника поліції області. Ти ж пам'ятаєш, я їздив до нього на зустріч?
– Так, звичайно.
Так от, на тій зустрічі був він, СБУшник та прокурор, вони почали мені довго розповідати про боротьбу з організованою злочинністю, але насправді все зводилося до того, як вибити всю мафію та поставити своїх людей на ці потоки. І починати вони хотіли якраз з Сєвєрного, насправді, в них було багато матеріалів на нього. Але треба було показати місцевій громаді та її керівникам, що він вже не настільки впливовий та сильний. І справа Олексія підходила на цю роль ідеально, тому вони мене й покликали на зустріч. Ясно, що мені було вигідно для кар'єри розібратися з бандитами. Мені дали чітку інформацію по справі, я зрозумів, що фальсифікувалося, ким і коли. Тому, далі все було справою техніки.
Мдаа, тобто це було ось як…
– Ну, розумієш, інколи доводиться йти на такі змови, але зараз люди не бояться ходити містом.
