Колись, ще малим, у діда з бабою їхав велосипедом на річку рибу ловити. Аж раптом прямо посеред дороги кубло змій, вже зараз не пам'ятаю, чи гадюк, чи вужів. І хоча я цих створінь Божих дотепер не долюблюю, але тоді я прямо замилувався ними, такі всі лискучі, гнучкі, труться лусочками і сичать так ніжно у вушко одна одній, ловлять кайф на сонечку.
Ідилія...
Не знаю, чи побачу я ще раз наживо таку природну ідилію, але пригадати ті призабуті враження я можу за декілька хвилин. Досить лише зайти в будь-яку групу або на сторінку «лідера суспільної думки», де однодумці обговорюють політичні процеси в нашій країні. І вжух, я знову на тій залитій сонцем галявині, і знову я бачу, як вони труться та сичать примруживши оченята від відчуття власної елітарності, а терпкий запах їхнього осудження і зверхнього ставлення висить примарною пеленою. Деякі від відчуття власної неймовірної офігенності навіть паруються посеред переплетених хвостів однодумців.
Природа...
