У розпал В'єтнамської війни уряд США ухвалив рішення про запуск програми «100 тисяч», розрахованої на підвищення кількості солдатів у зоні боїв — війна вже тоді була вкрай непопулярною і міністр оборони Роберт Макнамара придумав таке:
• набрати в армію призовників, які раніше за фізичними чи розумовими здібностями банально не підходили під вимоги.
Набирали людей із притулків, неблагополучних сімей, сиріт, які не вміли читати та писати імбецилів — наслідки були катастрофічні.
В рамках програми було набрано понад 345 000 солдатів, і це був останній цвях у кришку труни під назвою «В'єтнамська війна».
Призовний контингент, набраний у рамках цього проекту, здобув серед кадрових американських військових низку неформально-зневажливих найменувань: «дебіли Макнамари» (англ. McNamara"s Morons), "корпус дебілів" (англ. Moron Corps) тощо. Суттєва частина з цих людей відчували труднощі з подоланням бойового стресу і контролем над емоціями, вони значно частіше за інших солдатів порушували військову дисципліну, субординацію, мали схильність до дезертирства і нападів на товаришів по службі [1] [2].
Після того, як програма запрацювала, з'явилося таке явище, як фрегінг (від англійського frag grenade, граната). Це коли солдатам не подобалися їхні офіцери і вони підкидали їм у намети гранати.
Це стало настільки системним, що офіцери буквально спали з пістолетами в руках, а невдовзі солдатам стали значно менше видавати гранати — і вони почали стріляти офіцерам у спину.
Що вже говорити про те, що американським інструкторам у зоні боїв було нестерпно складно навчати таких дегенератів, які не могли рахувати більше 10 і читали на рівні дитячого садка.
У результаті програму закрили як катастрофічно провальну, майже всіх новобранців за програмою було вбито або критично поранено, а війна у В'єтнамі закінчилася поразкою США та деескалацією конфлікту.
Дивлячись на деяких американських солдатів, "героїв", я дивуюся, як наші співгромадяни нехтують нашими бійцями-ветеранами, справжніми героями, які захищають нашу землю на нашій землі.
