У 1959 році генсек СРСР Хрущов погрожував показати американцям «Кузькіну мать». Погрози — це такий звичний спосіб спілкування кремлівських вождів. Насправді, він тоді американцям нічого так і не показав і вже невдовзі був замінений в СРСР на Брєжнєва. Після потоплення флагмана Чорноморського флоту крейсеру «Москва» у Чорному морі, актуальною є тема плачевного стану не лише флоту, а й інших предметів гордості Росії. «Кузя» — так у російському флоті звуть т.зв. авіаносець «Адмірал Кузнєцов». Він, схоже закінчив свій життєвий шлях, так і не з'явившись у Чорному морі. У 2018 році «під Мурманськом під час ремонту „Адмірала Кузнєцова“ затонув плавдок  ПД-50», де він ремонтувався, а у 2019 році на кораблі сталася велика пожежа, яка відтермінувала його нескінченний ремонт на невизначений термін.

Нелегка доля «Адмірала Кузнєцова», який у ВМФ Росії називають «Кузею», є досить типовою для оборонної галузі сьогоднішньої Росії, в основі якої лежать радянські зразки озброєння. Почнемо мабуть із фейкової назви «авіаносець», яким гордо величають «Кузю» в російських ЗМІ, хоча насправді він є авіанесучим крейсером. Він був сконструйований, як продовження свого прототипу – вертольотонесучого крейсера. Недоліки його конструкції видно на фото, де літак виходить за межі ліфтового майданчика «Кузі», розрахованого на підйом вертольота.

Фото вертолітного підйомного майданчика «Адмірала Кузнєцова», який використовується для підняття літаків із трюму на палубу.

Західні експерти назвали авіаносець «Адмірал Кузнєцов» найгіршим із усіх, що будь-коли спускали на воду. Збудували його в Миколаєві в 1985 році. Спочатку він отримав ім'я «Тбілісі». Його не вводили в експлуатацію до 1991 року — доопрацьовували, ремонтували, потім знову допрацьовували і так по колу. Його силові установки в 1991 році ще не були повністю готові, коли він був змушений вирушити в тривале плавання, оскільки командиром корабля було прийнято рішення вкрасти його в України і втекти на ньому до Мурманська, залишивши більшу частину незгодного з його діями екіпажу на березі Миколаєва. Таким чином, Росія стала прийомною матір'ю для «Кузі», тобто тією самою Кузькіною матір'ю.

Подальша нелегка доля ТАВКР (тяжкий авіанесучий крейсер) «Адмірал Кузнєцов» (таке ім'я йому дали в РФ) наочно демонструє справедливість народного прислів'я і твору І.Франка про «украдене щастя». Хоча можливо це родова карма, і негаразди, що його завжди переслідують, пов'язані з даним йому ім'ям радянського адмірала Миколи Кузнєцова, якого тов. Сталін у 1947 році репресував і піддав суду т.зв «товариської честі» в організованому їм «справі адміралів». Тоді головком ВМФ Кузнєцов був звільнений з посади і понижений у званні.

ТАВКР «Адмірал Кузнєцов» приписано не до порту, а до судноремонтного заводу. Тобто це судно в стані «відстою» та ремонту, які в РФ називаються «глибокою модернізацією», проводить більшу частину свого життя. Нечасті виходи у морі пов'язані з великими проблемами, як російських моряків, так і оточуючих. Головною проблемою «Кузі» є обладнання та котли. У його котлах через поганий метал завжди горять труби, через які він постійно ремонтується. Як паливо корабель використовує мазут у величезних кількостях, через що має великий обсяг паливних баків, і «нагодувати» його завжди було дорогим задоволенням. Так, похід у Середземне море 2016 року коштував російському бюджету 10 млрд. рублів.

Усі походи «Кузі» супроводжують клуби чорного диму і серйозне забруднення довкілля не тільки через густий дим, але й тому, що у двохтисячного екіпажу просто відсутні біотуалети, і всі продукти життєдіяльності скидаються безпосередньо за борт. Саме тому під час останнього Середземноморського походу його не прийняли для поповнення запасів Іспанія та Мальта, які злякалися за свої чисті пляжі та здоров'я відпочиваючих. Коли мазут на Кузі майже закінчився, російське «ударне морське угруповання» лягло у дрейф. Європа тоді сполошилася, оскільки отримала діряве корито, що застрягло в Середземному морі з 2000 моряками, які справляють нужду у відкритому морі. Прийняти «Кузю» для заправки мазутом ледве умовили Марокко. А все тому, що у ВМФ Росії немає великого транспортника, здатного постачати «Кузі» достатню кількість палива, озброєння, води та продуктів. Як немає зараз вже і великої плавучої бази, здатної якісно його відремонтувати.

Фото «Кузі», що димить, в його останньому Середземноморському поході.

Через проблеми з головною енергетичною установкою (ГЕУ) корабель не тільки неодноразово зупинявся та не міг розвивати повну швидкість, але й втрачав літаки. Тому що через недостатню швидкість і невеликі розміри «Кузі» винищувачі змушені злітати з напівпорожніми баками, без підвісного озброєння, використовуючи зустрічний вітер, якого може не бути в потрібну хвилину, через що літаки час від часу падають з палуби, як це було біля Сирії у 2016 році двічі, з літаками Міг-29К та Су-33. Подібні проблеми існують і у проданого до Індії авіанесучого крейсера з тієї ж серії «Адмірал Горшков», незважаючи на 2 млрд. доларів, витрачених індійцями на його ремонт.

Згідно з офіційною статистикою ТАВКР «Адмірал Кузнєцов» знаходився на ремонті в наступні періоди: 1992-1994, 1994-1995, 1996-1998, 2001-2004, 2008, 2009-2010, 2014-2014 рр. — це не рахуючи поточних ремонтів, а лише капітальні ремонти. Тобто за 20 років у складі ВМФ Росії його гордість була на плаву загальним часом не більше 5-6 років. Решту часу судно намагалися не дати потонути після першого ж виходу в море. Так, у 1996 році, коли під час Середземноморського походу судно зайшло на Мальту, через відмову всіх парових котлів його мало не розбило об скелі. Спогади адмірала Селіванова, який після цього подав у відставку, навіть потрапили в енциклопедію «Авіаносці», видану в Росії в 2013 році (стор. 262). У 1998 році пульт керування вогнем був залитий 60 тоннами мазуту, який перелили «при заправці». У 2000-2009 роках сталося 6 великих пожеж, які потрапили до ЗМІ.

Високій аварійності сприяють і нелегкі умови служби на цьому кораблі. Це підтверджує цікава розповідь з листа одного військовослужбовця, який деякий час служив на «Кузі». Розповідь наводиться у скороченому вигляді зі збереженням авторського стилю, хоча він вартий того, щоб прочитати його повністю, оскільки барвисто описує тяготи військової служби в російській армії взагалі.

«Блок-пост – це матрос строкової служби, який виконує роль сторожа певної ділянки (палуба, трап і т.д.), що знаходиться у його завідуванні. Сторожить він зовсім не секретні об'єкти, а електричні лампочки, пожежні рукави, вогнегасники, стенди, дзвони гучного бою тощо. А оскільки матрос може заснути, піти нарешті, у нього можуть уночі забрати це багатство. Робиться ще й підстраховка. Так, вогнегасники та пожежні рукави можна взагалі не виставляти і справді ви ніде не знайдете їх на кораблі. Виняток становлять лише час оглядів найвищим керівництвом, коли корабель оминають командуючий зі свитою (командир, старпом та ін.). Тоді виставляється все, що є, а блок-пости обов'язково подвоюються. Допитливий читач може запитати: А як же лампочки? Адже їх не знімеш, інакше як ходити у повній темряві? Поспішаю заспокоїти: цю проблему давно вже вирішено на високому ідейно-технічному рівні. Лампочки: а) приклеюють епоксидною смолою; б) примотують дротом бажано колючим; в) підводять струм до дроту чи плафону. Все це застосовується, як правило, у комбінації. І все одно, ці чортові лампочки крадуть.

Ви можете йти по залитій світлом чистій 3-й палубі, але варто тільки спуститися нижче, як ви потрапляєте у катакомби з розкинутими постами, кинутими каютами, все це без світла і часто затоплене (іноді стічними водами, так що запах високоякісний). Спускаємось ще нижче, у трюми. Там все в мазуті та у воді, там і тут купи сміття (нести його на причал далеко, та туди й пускають тільки у певний час, а прибирання на кораблі робиться завжди, от і кидають сміття у трюм). А знаєте, скільки у нас мазуту та води у трюмах? Скільки, скільки? 50 тонн, кажете? Вибачте, це несолідно. Адже ми авіаносець, а не якась канонерка. Тоді 500. Ну що, поважно, 10 залізничних цистерн. Все одно невірно, додайте ще нуль, і буде точно.

З усією відповідальністю заявляємо, що другого такого корабля просто немає. Нині на Північному флоті все кораблі діляться на дві групи: ходові, тобто. чисті, охайні і готові йти в море, але стоять через брак палива, і кораблі відстою (зараз їх більшість). Кузя ж єдиний гібрид, ходово-відстійний.

Звернемо особливу увагу на умови життя екіпажу. Перше, що треба відзначити, так це відсутність на кораблі опалення, що, погодьтеся, для Півночі важливо. Причин тому багато, але, мабуть, головна — це відсутність працюючого допоміжного котла. Тому пара на господарські потреби береться від головної енергетичної установки (ГЕУ), що дуже невигідно, так як вимагає не звичайної, а спеціальної котельної води, якої на флоті завжди мало... А далі все як у підручнику фізики: конденсат перетворюється на лід, лід розширюється, труба лопається. В результаті опалення немає, тепла немає, на переборках місцями іній, а на палубі лід. Екіпаж навіть в ангарі шинкується у шинелях. Якщо в кубрику чи каюті +5 С, то це вже добре, а якщо +12-15 це вже, вибачте, панство!

У такій обстановці рятують лише електрогрілки. Оскільки купувати їх дорого, а дістати корабельну складно, ліплять їх, хто будь що. Начальство ж вилучає позаштатне електрообладнання, при цьому його господарі одержують догани. Але холод не тітка. Горять найчастіше не електрогрілки, а трансформатори мережі освітлення. Вони просто не розраховані на навантаження, які дають електрогрілки у великій кількості. В результаті напруга в мережі завжди значно нижча ... Підливає масло у вогонь і відсутність у каютах мережі на 220 В (є тільки нікому не потрібні 127 В), тому всі намагаються провести собі 220 В. Чаклують по-різному: хтось кидає фазу від 380 В, інший складає фази 127 В, третій тягне кілометрові дроти від рідкісних щитів на 220 В. А це, у свою чергу, сприяє численним замиканням.

Але холод страшний не лише цим. Їм пронизане все корабельне життя. Адже замерзає не тільки конденсат, те саме відбувається і з іншими трубами, в яких є вода. З цієї причини у всі каюти 2-ї палуби (а це майже 60% усіх корабельних кают) вода не подається ні взимку, ні влітку. Жоден офіцерський душ не працює. Тому гасло про рівність і братерство тут особливо помітне — всі матроси і офіцери миються в носовій (кормова не працює) лазні особового складу. Звичайно, це не поширюється на командування, у них є свій душ. Вода подається не на всі камбузи. Звичайною справою взимку стала відсутність стоку з кают. Відповідно, важко на кораблі і з гальюнами. Усього їх понад півсотні, але добра половина не працює, а значна частина решти закривається на замок.

Погано у нас і з вентиляцією, 50% електродвигунів вентиляторів давно згоріло. А без вентиляції туго, оскільки на відміну від інших кораблів ілюмінаторів тут мало, а переважна більшість житлових приміщень зовсім їх не має. Тож можлива лише примусова вентиляція, а якщо її немає, у каюті пахне пліснявою, зі стелі капає конденсат, а задуха — хоч сокиру вішай.

Ще трохи про нашу організацію. На день у нас в середньому 10 шикувань, кожне триває близько 35 хвилин (отже, за рік ми простоюємо на шикуваннях майже 65 діб). На шикуваннях завжди кажуть: Екіпаж АВІАНОСЦЯ... вишикуваний. І взагалі, командування завжди наголошує, що ми служимо саме на АВІАНОСЦІ. Нагадаю, що класифікацію кораблів ВМФ РФ поки що ніхто не змінював, а там жодного авіаносця немає, є лише важкий авіаносний крейсер. Та й літаки на нашому кораблі рідкість, і вони відвідують його в досить жалюгідній кількості.

Після всього сказаного не дивно, що Кузнєцов користується поганою славою. Начальство скрізь так і лякає: Будеш себе погано вести, пішлем на Кузнєцова (кличка Кузя). Ну а тим, кому пощастило потрапити служити на Кузю, служити там не дуже хоче. Звідси й велика плинність кадрів. Кожні 4-5 років (за закінченням контракту) молодший офіцерський склад, а це головний кістяк корабля, змінюється на 80%. Йдуть досвідчені, а на їх місце приходять зелені. Те саме стосується і мічманів. Все це явно не сприяє покращенню експлуатації техніки.

Що ж до особового складу, тобто матросів, то дивлячись на них, віриш, що СРСР живий, живе та житиме. Яких лише національностей тут нема! Росіян не більше 60%, хоча призивають, начебто, лише жителів РФ. Справа, ймовірно, у тому, що у нас, росіян, закосити святий обов'язок вважається показником становища у суспільстві та престижу. Тому гребуть усіх тих, у кого не вистачило розуму чи грошей, щоби ухилитися. Читаєш адреси призовників і віриш: не збідніла Русь землею.

Від гріха подалі весь цей контингент навіть не пускають у звільнення (щоб нічого не вчудили в Мурманську). Так і сидять вони 2 роки на залізі. Головною виховною мірою стосовно матросів тепер став батіг (пряник відсутній), тобто карцер, куди іноді потрапляють навіть мічмани. Від такого життя матроси люблять губитися, благо корабель великий. Відбувається це по 3-4 рази на місяць. Тоді всіх офіцерів і мічманів розписують по палубах, і ми шукаємо матроса, що сховався. Пошуки тривають зазвичай 1-2 дні (якщо не знаходять першого дня, а це 50% ймовірності, то матрос, як правило, через 2-3 дні виходить сам), але були і рекордсмени. Так, одного матросика у Середземному морі шукали тиждень.

Крадуть усі й у всіх. Якось вкрали 200 пар (у нас все по великому) офіцерських черевиків, а потім майже відкрито ними торгували на кораблі по 50 рублів за пару. А командир усе кричав, що їх посадить.

Найпліднішою нивою тут, звичайно, є камбузи. З них тягнуть усі, кому не ліньки, а не ліньки тут усім. Що не виноситься, то з'їдається, і ночами на всіх камбузах пахне смаженою картоплею. На камбузи видають спеціально пробиті консерви, але їх все одно продають за зниженою ціною робітникам із заводу. І першу скрипку тут грає, звісно, служба постачання.

Вже було сказано, що тут туго з душевими. Але не всім. Особливо обдаровані роблять собі самопальні душові з електропідігрівом, благо на кораблі занедбаних душових та умивальників величезна кількість. Не менш цікава справа з каютами. На кораблі багато розграбованих та покинутих кают офіцерів десанту, льотчиків та авіатехніків. За сильного бажання можна знайти собі підходящу та відремонтувати. Тому найчастіше навіть мічмани чи матроси-контрактники живуть в одномісних каютах. Прагнеш жити — умій крутитись.

Через трамплінний (замість катапультного) зліт, на Су-33 накладаються обмеження за зльотною масі. Якщо врахувати, що (частково з вини ГЕУ) польоти проводяться на 6-8-вузловому ходу, то стає зрозумілим, чому трапляються вони лише у вітряну погоду і, як правило, без підвісного озброєння та зі зменшеним запасом палива. На кораблі змонтовано систему автоматичної посадки, яка теоретично передбачає можливість польотів за будь-якої видимості, проте на практиці її не перевіряли. Тому польоти здійснюються тільки в ГАРНУ вітряну погоду.

„Гарні“ справи і з електричною частиною. То турбогенератор сяде, а резервний дизель-генератор не зможе запуститися, то ще щось трапиться. І весь корабель поринає у морок. Особливо пікантно це виглядає на ходу: локатори не випромінюють, зв'язку немає, котли тухнуть – не авіаносець, а летючий голландець».

Фото матроса та пристрою для чищення топок на «Кузі».

Фото штурманської рубки «Кузі» з паперовою мапою та паперовими саморобними написами, приклеєними скотчем до дверцят дерев'яного столу.

Фото парового котла, витягнутого з «Кузі»

На ремонт Кузі до останньої аварії планувалося витратити 60 млрд. рублів. Звичайно ці заплановані в бюджеті РФ кошти й надалі освоюватимуться. Однак, на мій погляд, «Кузя» вже ніколи не вийде в море своїм ходом у похід, і його неминуче відправлять на металобрухт. При цьому поява нових авіаносців в Росії у найближчому майбутньому не передбачається, бо для експлуатації нормальних авіаносців немає відповідної інфраструктури. Відсутність авіаносців у складі ВМФ Росії зазвичай виправдовується нібито ставкою військового командування на підводні човни з їхньою «зброєю відплати». Однак цей розрахунок на практиці виявився хибним. Існуючий серед нинішніх російських генералів міф про скритність і невразливість атомних підводних човнів з ядерними ракетами на борту нещодавно розвінчаний групою офіцерів-підводників. Усі підводні човни Росії видно в Пентагоні з точністю до метра, і у разі початку великої війни будуть миттєво знищені, не встигнувши випустити свої ракети.

У програмі озброєння РФ на 2018-2025 роки грошей немає не тільки на нові авіаносці, але навіть на ремонт існуючих крейсерів радянської пори, наприклад, на плановий ремонт ракетного крейсера «Москва», який уже три роки перед масштабним вторгненням простояв на пристані в Криму. І як тільки вийшов у море для участі у справжніх бойових діях, проте з невідремонтованою протиракетною обороною, тут його і підбили. Після цього кораблі Чорноморського флоту вже не наважуються наближатись до українських берегів в районі Одеси, тримаючись у бухті Севастополя. Історія «Кузі», «Москви» та усього півострова Крим підтверджує своєю новітньою історією народну мудрість про «крадене щастя», яке не піде на корись Росії – прийомній «Кузькіній матері».

Пам'ятник Кузі та його мамі (Кузькина мать) в місті Одоєві (Росія).