Анна Болейн, «Бріджертони», Меган Маркл… Питання про расизм і боротьбу із ним вийшли на екрани, а значить – різко посилили свою видимість для (не)мовчазної більшості. І ми знову, як і США у 1960-х рр., змушені повертатися до обговорення того, чи має колір шкіри акторів значення, чи ні. І хоча Україна – не Америка, тамтешні фільми ми дивимося і у тамтешній дискурс занурені.


«Душа»

Днями подивився мультик "Soul" («Душа"). Як завжди, "Піксар" віників не в'яже, хоча і шедевром не назвати. Однак що цікаве – так це те, що лише після вимкнення я зауважив одну річ. А саме – на весь мульт не було не те, що жодного головного, а навіть і другорядного білого персонажа! Ані мати чорношкірого героя (що природно) з її подружками, ані його джаз-бенд, ані перукар. Хіба що одна учениця та кілька статистів мали світлу шкіру.

Але якщо ви думаєте, що я обурився навалі політкоректності на розслаблені мізки глядачів, то ви помиляєтеся. Тому що насправді все на екрані виглядало абсолютно нормально. Ні, серйозно, історію сучасного нью-йоркського джазмена абсолютно нормально показувати лише через чорних персонажів. Це взагалі не буде помітно, бо цілком відповідає реальному стану речей.

А от чорношкіра Анна Болейн – ні.

Пояснюю, чому.


"Бріджертони"

Коли на екрани вийшли "Бріджертони" із частково темношкірою британською аристократією 18 століття (а до них був індус Копперфільд, а після них буде чорношкірий Макбет), зчинився ґвалт. Ті, кому зайшло, звинувачували тих, кому ні, у расизмі. Навіть тест відповідний розробили.

Противники королеви-мулатки стверджували, що вони лише за історичну достовірність. Прихильники називали їх лицемірами – мовляв, білі зуби і голені піхви/пахви акторок вас не бентежать, неправильні вбрання та сучасна їжа теж, а от колір шкіри наполохав. Ну, значить ви расисти, раз вам не подобається така сюжетна умовність. Головне, щоб актор був добрий і грав вміло, решта – неважливо.

Однак насмілюся твердити, що справа не лише в історичній достовірності кіно – ми до неї ще повернемося. А головна проблема в тому, що зараз відбувається, і то аж занадто бурхливо, переосмислення самого поняття расизму. І абсолютно ніхто не застрахований від звинувачення у расизмі, бо скаже сьогодні щось таке, що вчора вночі було визнане неприпустимим.


Дебати

Раніше… ні, не було краще, але точно зрозуміліше. Були білі та були цілком офіційно дискриміновані чорні. І тому у 60-х рр. Мартін Лютер Кінг мріяв про те, що колись людей оцінюватимуть за індивідуальними якостями, а не кольором шкіри. Згодом така політика "дальтонізму" перемогла – і ще донедавна вважалася прогресивною.

Однак серед пригнічених завжди є ті, кому потрібна не свобода і рівність, а можливість пригнічувати самим. За доби Кінга це були "Чорні пантери", є такі й сьогодні. І з 2020 року порядок денний, здається, став орієнтуватися на минуле – на сегрегацію. Немов не було пів століття пошуку можливості співжиття, тепер знову підкреслення кольору шкіри стало модним.

Питання про расизм, BLM, культуру скасування тощо я може колись розгляну в окремому тексті, якщо цей злетить. Зараз нас цікавлять висновки для кіно.

Отже, сьогодні режисерам та продюсерам можна лише поспівчувати, бо вони мусять одночасно дотримуватися двох протилежних парадигм. Одна наголошує, що колір не має значення, інша – що існує окремий чорний досвід, який не зрозуміти (значить – не втілити) білим. Якщо рівність/різноманіття можна було підкреслити, набираючи до акторського складу представників якомога більшої кількості етносів (та й гендерів), то як бути з чорним досвідом – давати чорним ролі лише чорних? А це не буде вважатися расизмом?


Художня умовність

Є різні ступені умовності. От уявіть, що ви перевищили швидкість на 30 км/год. і вам вліпили штраф. Неприємно. А як щодо довічного позбавлення прав і ув'язнення? Неприйнятно! Тому що є різні ступені порушення правил і хороші закони це враховують.

Так само і в художньому світі. Справжність їжі чи спідньої білизни на екрані взагалі не зрозуміти – тож ними можна знехтувати. Та й зубами, в принципі, теж. Правильність крючків на одязі можуть розпізнати лише кілька відсотків професіоналів – на таких ніколи не вгодиш. Я от так "Крути" і "Таємний щоденник Петлюри" не виношу. А колір шкіри акторів – річ дуже помітна, це не сховати, і тому є такі ситуації, коли на нього слід зважати. І найголовніша з цих ситуацій – історія.

В фільмах про сучасність, про звичайне суспільство гратиме роль чорний чи білий – не принципово. Як у "Темній вежі" чи в "Аватарі". Іноді, як-от у "Душі", чорношкірий джазмен буде природніший. А іноді, як у "Чорнобилі", доведеться всіх грати білим, щоб там не казали окремі інклюзивні критикиці.

В історичних фільмах колір має значення саме тому, що він мав значення для прототипів. Навіть такий нестримний трікстер, як Тарантіно, у "Джанго" мусив зважати, що чорні раби бувають у білих хазяїв, а не навпаки. І саме з цього кута зору чорношкіра Болейн чи англійські лорди неможливі, бо вони показуватимуть, що расового пригнічення не було. Ну а як же йому бути, якщо ось – чорна жінка із білим чоловіком на королівському троні.

Це і є найголовніша розтяжка сучасних адептів "нової етики" (тобто ідеології) – як і чорним акторам дати грати ролі білих історичних діячів, і при цьому не посягнути на священну корову вічного расового пригнічення.


До абсурду

Ладно Болейн. Як вам буде чорношкірий Авраам Лінкольн (щонайменше один пам'ятник якому теж вже скинули і школи на його честь перейменували). Чи не буде абсурдною ситуація, коли чорний президент оголошує скасування рабства для чорних? А якщо чорним буде Джон Ф. Кеннеді, то за що боротися М. Л. Кінгу? Чи буде введена градація – яких білих чорним грати не слід?

Підвищимо градус. За один лише натяк та те, що М. Л. Кінга легко зіграє мій улюбленець Джуд Лоу, можна отримати ярлик расиста навічно. Культурна апропріація, ага. А як щодо мого іншого улюбленця Джета Лі? Він може зіграти М. Л. Кінга? Якщо колір шкіри і справді не важливий? А актор Лі видатний. І взагалі, чомусь "нова етика" мало приділяє уваги дискримінації азійців.

А чому лише колір? А зріст? Міг би Майкл Джордан зіграти Тиріона Ланністера? Чому ні?

Ну і в контексті теперішніх успіхів на гендерних фронтах, чому актори мають бути однієї статі зі своїми персонажами? Неподобство. Чому б Клеопатру не зіграти Лоренсу Фішберну? Хтось проти? Ви що, ще_якийсь_там_фоб?

Так, колись у сиву давнину жіночі ролі грали чоловіки, я в курсі. Тому що тоді жінок офіційно дискримінували, не пускаючи на стадіони та на сцену. Ми ж не хочемо повертатися у ті часи?

І так, іноді у театрі немає акторів, схожих на персонажів, і 14-річну Джульєтту співає 70-річна примадонна. Ну, так і під ніжку розхитаного столу іноді підкладають книжки – це ж не привід не робити столи нормальними, коли є така можливість?

Я не знаю, чим то все закінчиться, але як історик точно знаю одне. Коли на догоду поточній політиці починають прикрашати історію – кепсько буває всім. І історії, і політиці.

АПД. Щойно прийшло до голови. Ромео і Джульєтта у сучасному виконанні, де він білий, а вона чорна, не просто відповідало б духу Шекспіра. На роль дівчини можна було б запросити Меган Маркл ;)