Київська фортеця — одна з найбільших у світі кам'яно-земляних фортець, яка збереглася до наших днів. Вона складається із велетенських земляних укріплень, кам'яних башт, капонірів, редутів, підземних споруд і унікальних промислових будівель. У пам'ятці сконцентровано чимало унікальностей. В першу чергу вона незвичайна тим, що фортифікаційні споруди та їхні залишки розкидані по всьому Печерському району Києва, нерідко оточені сучасними новобудовами. І, як це не дивно, більшість киян про них до сьогодні майже не знали (якщо не жили поруч із ними) та й не бачили їх з низки причин. Наприклад, що Києво-Печерська лавра та старий і новий заводи «Арсенал» були складовою цієї фортеці.
Будівництво укріплень на Печерську почалося з кінця XVII століття українськими гетьманами Самойловичем та Мазепою, а завершилося у ХІХ ст. під особистим контролем російських імператорів Романових.
Інша мало знана унікальність фортеці — як і більшість старовинних споруд, вона зведена із жовтої цегли. Це унікальний, притаманний лише українській столиці стиль архітектури. Будівлі із жовтої цегли називали характерною візитівкою і особливістю Києва. При цьому її спочатку використовували для зведення фортечних укріплень і заводу «Арсенал», а вже згодом — для цивільних будівель. Виявляється, за радянського періоду такі будівлі замазували червоною фарбою, тому більшість киян зі здивуванням відкрили для себе нові-старі екстер'єри унікальних пам'яток. При цьому завдяки прискіпливій увазі місцевих краєзнавців у соцмережах з'явилися численні групи та сторінки, присвячені мікроісторії Печерська та Києва, де розкривається інформація про різні будівлі, історичні події та персоналії, пов'язані із цими об'єктами. І окрім пошуків в архівах документів та планів, мемуарів, дослідники відкрили новий напрямок — пошук в іноземних фотоархівах, зокрема періоду ХХ ст.
Втім, варто було б по порядку розповісти про повернення громаді Києва старовинних укріплень, які різнопланово вплинули на розвиток міста.
Від фортеці до музеїв та фудкортів
Більшості киян та гостей міста Київська фортеця відома в першу чергу Госпітальним укріпленням і Косим капоніром, де розміщені музеї, зокрема — «Київська фортеця». Втім, ця частина укріплень була лише невеликою південною частиною велетенської мережі фортифікаційних споруд, розкиданих по всьому Печерську. Під кінець ХІХ ст. фортеця вже вичерпала своє захисне значення, а тому її елементи почали використовувати як склади та виробничі приміщення. У 30-х роках ХХ ст. існувала загроза знищення усіх цих споруд через прагнення Москви зачистити всі локальні національні особливості Києва, у тому числі архітектурні, — у такий спосіб зі знищенням минулого вони намагалися збудувати цілком нове соціалістичне місто, де всі споруди будуть однотипні і пролетарського штибу.
Війна зруйнувала ці блюзнірські плани. В подальшому частину споруд і елементів фортеці знищили під час забудови 1960-1970-х років. А решта будівель так чи інакше занепадали і поступово ставали аварійними. Частину цих будівель вдалося відремонтувати за рахунок державного бюджету. Проте деякі частини фортеці відреставрували представники бізнесу і розмістили у них новітні офіси, новітні хаби та фудкорти.
Так, наприклад, на початок нульових років вежа №5 Київської Фортеці (Печерський узвіз, 16, на сьогодні вул.Рибальська 22) перебувала у аварійному стані. Однак представники приватної компанії виступили із пропозицією відреставрувати її, щоб потім розмістити тут офісний центр. Вважається, що їм це успішно вдалося, при цьому статус офісного центру відрізняється від тисяч інших саме через розміщення у будівлях, що представляють собою культурну, історичну та художню цінність.
Так само старовинні будівлі «військового містечка №5» стараннями президента Віктора Ющенка упродовж 2006-2007 рр. були перетворені на «Мистецький арсенал» — нинішній культурно-мистецький хаб не лише столиці, а й усієї країни.
Колись відомий завод «Арсенал» упродовж дев'яностих і нульових років переживав глибоку кризу, і в результаті на початок десятих років більшість цехів — старовинних будівель та елементів фортифікаційних комплексів виявилися закинутими і почали руйнуватися. Одна з головних будівель цієї частини фортеці, яка знаходилася через дорогу — «Комендатура» (відома під такою назвою усім, хто ріс за СРСР та з роману «Визволитель» Віктора Суворова — головного героя книги кинули сюди на «губу»), історична назва якої насправді — «Казарма на Перешийку„, також перебувала у майже зруйнованому становищі. На кінець 90-х років вона обвалювалася і стала аварійною через вібрації метрополітену та важкі автівки. До кінця 90-х років будівля стала аварійною, військові були змушені покинути приміщення.
При цьому згадані об'єкти — завод «Арсенал» та Казарма були закриті від сторонніх деревами і парканами, і на той час тут перебували наркомани, асоціальні елементи та дигери. А з 2017 р. ці приміщення почали реставрувати, і результати ревіталізації цих будівель перевершили всі сподівання. Так, в одній з будівель колишнього заводу «Арсенал», нині відомій під назвою Kyiv Food Market, провів восени 2019 р. свій прес-марафон президент Володимир Зеленський. А під кінець цього ж року почалися активні ремонтні роботи в Казармі та закинутих цехах заводу. Станом на зараз практично всі ці будівлі відремонтовані, їм повернули майже первісний вигляд, а в будівлях розмістилися численні фудкорти і офісні хаби. Місцевість навколо виходу з метро «Арсенальна» за короткий час стала популярним місцем відпочинку. Однією з родзинок локації стала відремонтована Микільська брама - один із нових символів минулого нашої столиці.
Упродовж 2020-2021 рр. стараннями Музею «Київська фортеця» та активістів вдалося зробити переважну частину необхідного ремонту Наводницької вежі (Вежа № 4). Наразі у ній планують відкрити музейний та мистецький хаб.
І хоч відремонтовані та відкриті до загального огляду ще далеко не всі частини Київської фортеці, — частина з них зайнята військовими частинами та оточена приватною забудовою, але можна констатувати, що бізнес та державні установи взяли курс на дбайливе ставлення до унікальної пам'ятки. На черзі залишається питання реконструкції Нижньої та Верхньої підпірних стін фортеці. Однак такі позитивні приклади наразі не є домінуючими. Так, у столиці за потурання чиновників можна спостерігати злочинні дії забудовників, як це сталося зі скандальним будівництвом на Олеся Гончара, через яке тисячолітній пам'ятник Софія Київська опинилася під загрозою руйнування, а ЮНЕСКО повідомили, що через порушення збережних умов виключать пам'ятку зі списку світової спадщини. Тоді тільки під тиском громадськості вдалося змусити Віталія Кличка вплинути на забудовника і знести незаконні поверхи.
Тому кейси із різними частинами Київської фортеці можна ставити у приклад успішної комунікації місцевої громади і влади, де бізнес виступив у ролі відновлювача пам'яток, хай і за рахунок перепрофілювання призначення самих будівель.
Які проблеми і перспективи виникли із відновленням Київської фортеці?
На мою думку, відновлення історичної пам'ятки показало громаді в першу чергу успішний кейс і приклад для бізнесу та забудовників: історичні будівлі після реконструкції можуть бути прибутковими, а старі приміщення — додавати шарму і статусності. Такі пам'ятки значно кращі за бетонно-скляні потвори.
Разом з тим увага до реставрації та запуску нових бізнесів у приміщеннях привернули увагу громади до інших, менш знаних об'єктів, схованих від очей — численних підземель, які виникали для різних потреб обслуговування фортеці. В першу чергу увагу до них привернули дигери, які показали незнану для більшості красу і велич цих споруд. А бажання туристів відвідувати ці підземелля показало потенційну перспективність розвитку цього напрямку туризму. Тобто на історії та будівлях цілком можна заробляти і будувати свій бізнес. Наприклад — на організації туристичних маршрутів до Микільської і Аскольдової дренажно-штольних систем. Але це все питання майбутнього — наразі у цій сфері працюють лише невеликі компанії.
З іншого боку відновлення Київської фортеці розгорнуло у суспільстві дискусію, чи потрібно взагалі її відновлювати. Адже вона, на думку багатьох, є символом російської імперськості і пригнічення українських земель у ХІХ ст. Тут утримували декабристів, польських повстанців та революціонерів. З одного боку, все насправді так виглядає. Однак, як говорив Дмитро Корчинський — «усі імперські здобутки, залишені окупантами, мають використовуватися українською нацією». Адже будувалася фортеця у нашій столиці і значною мірою руками українських робітників. Початковим її призначенням був захист міста і навколишніх теренів від нападів татарських орд і турків, а згодом — наступу Наполеона. І завдяки їй у Києві розвивалася промисловість, з'явився телеграф, водопровідна система, електричне освітлення.
Та, на мою думку, Київську фортецю як символ минулого можна порівнювати із Львівським «Арсеналом» — таким же символом поневолення України поляками. У ньому утримували повсталих козаків та гайдамаків, катували їх під час допитів. Зараз там розміщений відомий музей, який є одним із символів Львова. І цей аспект Львівського «Арсеналу» не так часто і згадують. Наразі ніхто не говорить, що півтисячолітню будівлю необхідно знести як символ поневолення. Як, наприклад, не вважається символом поневолення будівля Бостонського капітолію, зведена ще англійцями. ***
Отже, підбиваючи підсумки сказаного, можна стверджувати, що наразі Київська фортеця повертається із небуття для жителів столиці. Адже більшість її будівель були недоступними з різних причин. Нині бізнес та місцева влада вирішили відродити її певні частини, і приватний бізнес вкладає гроші у відновлення старовинних капітальних споруд для розміщення там своїх підприємств. Вони успішно довели, що у старовинних будівлях цілком успішно можуть існувати новітні офісні хаби або фудкорти, в яких навіть президент не цуратиметься проводити свій телемарафон. Це може стати поворотною точкою для формування правил гри бізнесу із старовинними будівлями. На мою думку, такі кейси треба ставити у приклад злобудовникам, які руйнують історичні будівлі.
Також слід зазначити, що разом із реставрацією та функціонування бізнесу на цих об'єктах громадськість більш детально почала досліджувати історію цих будівель та мікроісторію Печерська. Усе це формує позитивне інформаційне поле і підвищує зацікавленість пересічних громадян своєю історією. Краєзнавці або українці, котрі ностальгують за батьківщиною, нерідко публікують світлини з іноземних сайтів, які дозволяють дізнатися про ті чи інші події або розгледіти деталі будівель. І ця тенденція з кожним роком збільшується. На фотографіях все частіше впізнають наявні чи зруйновані будівлі Києва.
Я б хотів, щоб не лише Київську фортецю, а й усі пам'ятки столиці та інших міст і містечок відновили за тим же принципом. І такі успішні кейси вже поступово популяризуються. Однак для цього необхідно змінити ставлення до минулого та бізнесу, який можна влаштувати у старовинних будівлях.
