В історії з нібито «відставкою» Резнікова, як і в багатьох інших сюжетах, добре виявляється стан нашого політикуму. Він убогий. Він архаїчний.
Я підозрюю (і скажіть, що я не маю для цього підстав), що заяви про «зняття» Резнікова викликані тим, що він не тільки рапортує про успіхи, але й цілком виразно говорить про проблеми. А це убогий та архаїчний політикум сприймає як ознаку опозиції.
У нас, якщо ти правляча партія, ти просто маєш говорити про досягнення, а визнавати недоробки неохоче і крізь зуби. А якщо ти опозиція, то ти займаєшся критикою.
Тобто, у бінарній логіці (у якій і втілюється політична убогість та архаїчність – подивіться хоч на Кремль) якщо ти критикуєш, ти опозиція, і ти вже «не в команді».
До речі, я кілька разів писав про те, що сприймати опозицію як ворога – це чітка ознака недемократичності. За сильної демократії опозиція не ворог, а правляча партія у наступній парламентській каденції. У каденції, де опозицією стане нинішня правляча партія.
Але наш політикум убогий, архаїчний, схильний до політичного монополізму, і до критики ставиться відповідно.
(До речі, колишній ОПЗЖ, попри назву, опозицією ніколи не був. Ми ж не називаємо організований криміналітет «опозицією до правоохоронної системи»).
