Ось це американське «ви не допомагаєте налагодженню мирних переговорів» — це прямий наслідок одномірності мислення. Я б навіть сказав – патологічної одномірності. Це коли в голові в кожний момент міститься лише одна думка, ціль, завдання, концепція.
Ця якість, звичайно, буває чарівною, як у Берті Вустера ("Але, сер, вона ж вас відверто обманює" — "Так, Джівсе, але як же я можу їй про це сказати, у неї такі чудові вії"), але Берті пощастило з Джівсом, який його одномірність хоч і підкреслює, але ще й значною мірою компенсує. І потім, Берті Вустер не брав на себе переговори з Путіним, за що йому окреме мерсі.
Трамп на себе такі переговори взяв і тепер ніяк не може зрозуміти, чому Європа, Китай, Путін та Зеленський йому "не допомагають".
Він просто не бачить, не розуміє, що для Росії нападати і бомбардувати куди важливіше його переговорів, що саме тому для України захищатися від агресії набагато важливіше, що Європі важливіше допомагати ЗСУ, щоб виграти час для ремілітаризації, а для Китаю важливим є все те ж саме в комплекті і ще трішечки Тайвань. У кожного свій вимір зі своїми пріоритетами, і щоб їх узгодити (а переговори ж саме для цього, ні?) потрібно шукати точки їх сходження у всіх задіяних вимірах, а не лише у своєму.
Але якщо вважати, що пріоритет лише один, тоді, звісно, "не допомагають".
А вважати інакше творчий колектив Білого дому не може, бо їхній шеф бачить ситуацію саме так, в одному вимірі. І спроби розсунути йому горизонти закінчуються тим самим, чим спроби Джівса привести до тями Вустера — "Так, але Путін сказав, що теж хоче миру, і в нього такі чудові вії".
Якщо у вас суворо одномірне сприйняття, будь-який прояв двовимірності прирікає ваші плани на провал. А тривимірність і чотиривимірність – тим паче.
