Красивому й незламному Харкову – з любов'ю та надією...
It"s better to have a wishful thinking than no thinking at all.
Дисклеймер. Даний текст є фікційно-пародійним. Всі персонажі вигадані під бурбоном, курваLOLом та ще тим знеболом, всі співпадіння випадкові – я ж вам не дєвочка спалить усю контору. За можливі помилки в технічних деталях вибачайте гарно – автор не те щоб не копенгаген, автор тупо князівство Ніхтферштейн, але працює над цим питанням. Як знайдете якийсь "стрємітєльний домкрат" — будь ласка напишіть в коментарях. Коли Бог дасть здибатися, з мене кавуся з амаретизатором.
Десь на клаптику Європи
Фоміних вкляк, коли до літака почали заносити торби з грошима. Перекладач, що стояв за його кріслом, поклав руки Андрієві на плечі так, що аж хруснуло.
- Рыпнешься – пойдёшь за своими уродами. Усёк?
Жінка, яку він назвав "майор", підвелася та почала водити над розкритими сумками якимось пристроєм. Подивилася на дані, задоволено посміхнулася та сіла назад.
- А ви прикольний хлопець, містер Фоміних, — заговорила вона через перекладача. – Пролюбити чотири чоловіки спецури. Потенційно наробити гармидер у країні, куди вас сяк-так ще пускають. Заради чого? За якихось п'ятдесят мільйонів доларів? Це тепер ваш середній чек? Мені просто смішно. Ви ж у курсі, що вся схема – під десятку мільярдів. Андрій Фоміних, якого я знаю з досьє, раніше не підвівся б з ліжка менше ніж за вісім нулів. Невже все так погано в Mother Russia?
Андрій мовчав. Перекладач так прихопив Фоміних за плече, що той засичав.
- Чего язык в жопу засунул?
- Наша команда зробила технічно неможливе – і я дістаю таке ставлення, пропонуючи вам унікальний товар за дуже побожною ціною?
Фоміних здалося, що її очі – навіть під темними окулярами – блиснули жовто-зеленим.
- А-а... Это вообще не мой план, я им говорил, что надо по-нормальному, по-людски, а они там такое, вы себе даже не представ...
- Eto ne mi, nas tam net, eto ne nashi, blah blah blah. Нічого цікавого. Ви там у себе в Москві настільки передбачувані... це не просто несексуально. Це нудно й вульгарно, ви не знаходите?
Майор дістала невеличку сумку.
- Whatever. Оскільки ви привезли гроші, — вона посміхнулася, від чого Андрієві стало тільки лячніше, — то тримайте подарунок. Після вашого повернення в Москву вам знадобиться ось це. – жінка розпаковувала смартфон. – Зараз він трохи підзарядиться, і я заб'ю туди відбиток вашого пальця. Ми навіть дотримались корпоративного стилю, — майор показала кришку, на якій виблискував двоголовий орел. – Двадцять чотирикаратне, все, як ви любите.
- Спасибо.
- На жаль не можу вам надати реальний футедж із випробувань на Філіпінах. Все пройшло настільки вдало, що довелося закрити й розрівняти к бісу три острови. Розробку засекретили, а я й досі майор. – жінка дістала флягу та хильнула. – Чіпи з номерами, які починаються на 339, наведуть боєприпас на крупні промислові підприємства та об'єкти енергетичної інфраструктури. Ті, що на 871 – на велике скупчення людей та військової техніки.
- Скажите, а можно так, чтоб на скопление людей, но без военной техники?
- Тобто, ви маєте на увазі цивільних?
- Да. – Андрій навіть не відвів очі.
- Без проблем. Все полетить туди і на тих, на кого ви захочете. Ми надаємо чіпи, ви забиваєте координати й несете повну відповідальність за наслідки. І до речі. Іграшки з цими чіпами вже ніхто не виявить. Ніяк.
- Прекрасно. А то нацики насовали этих "Пэтриотов".
- Після вводу даних ніхто нікуди руками не лізе й нічого не корегує. Повна тиша. Fire and forget. І заздалегідь попередьте своїх в МЗС та Постпредставництві при ООН, щоб ретельно підготувалися. У випадку з мирняком місиво я вам гарантую.
- Всем пизда! – Фоміних зрадів мов дитина.
Цю фразу майор вочевидь знала.
- Джентельмени, — звернулася вона до мовчазних охоронців, і ті принесли й відкрили два кейси з чіпами. Андрій поліз по окуляри.
- А почему тут по-китайски написано?
- Не китайською, а корейською. Друже, а що ви хотіли? "Виготовлено в США на замовлення МО РФ"? Не знаю ваших уподобань, але особисто я не збираюся ані під трибунал, ані на кладовище. А Корея – вона ж різна буває, вірно?
Фоміних кивнув. Майор увімкнула й розблокувала телефон.
- Давайте палець. О'кей. І сітківку. Дякую.
Віддала гаджет Андрієві.
- Ви повернетесь у Росію. Повідомите мені приблизну дату прибуття вантажу на підприємство. Мій номер – єдиний в довіднику. Зв'язок шифрований. Будете супровождувати чіпи особисто. Матимете при собі смартфон про всяк випадок.
- О'кей. А если нам надо будет уже в процессе перебить... ну там координаты? – Андрій не дуже хотів ставити зайві питання.
- На перший раз не раджу. Коли побачите, що все працює, мов швайцарський годинник, замовите ще партію.
- Да похоже на то.
- Приємні новини. На підході наводюльки для того, що не можна називати, — майор грайливо покрутила вказівним пальцем у повітрі, показуючи воронку. – Звичайно, ціна в них інша, але ви будете обмежені лише власною фантазією. Можу навіть пообіцяти вам знижку, якщо гарантуєте генеральне прибирання на всьому євразійському континенті. Аби було тихо й рівно.
- Не любите вы нас...
- Містер Фоміних, ви всією своєю правлячою партією не знюхали стільки коксу, скільки я на цій півкулі наковталася піску, дурної роботи, сексизму та перешкоджань. То ж, як казав клясик, майстер заслужив спокій. Хлопці, вже все?
- Так, мем!
- Тогда до следующего раза, — він не без остраху простягнув руку.
В неї рука була просто крижана.
- Наступного разу я чекатиму на більш поважне ставлення. Я вас роблю батьком новітньої російської ракетної програми. І не забудьте надіслати мені відро червоної ікри and a samovar of vodka, коли вдруге станете героєм Росії.
- Обязательно.
- А тепер викликайте своїх посольських. Там у вас ще і в літаку трійко засранців вимахувалися зброєю та огидним рязанським акцентом. Вони більше так не будуть, — додала вона пошепки.
- Всего хорошего.
- До зустрічі, містер Фоміних.
Він помахав усій команді і побіг вниз по трапу. Ах ты сука. В морге тебе будет следующий раз, тебе там самое заебись, не жарко. Клешня – как будто со смертью поручкался, тьфу-тьфу-тьфу, Господи пронеси. Нее, я не дурак с одной бабой два раза встречаться. Самовар водяры, твою мать. Щас. К боеголовке блять посылку примотаю, так и пришлю. Сама, тварь, сказала – мастер заслужит покой.
- Мем, невже вони все це проковтнуть? Все... все занадто добре, аби бути правдою. – літак вже набрав ешелон, то ж команда трохи розслабилася. Для перекладача це була перша така місія, і він все ще чекав на сюрпризи від росіян.
- Не зовсім. Сім спецназівців наші таки поклали. Клієнт ледь не обісрався. Жадібний виродок. Думав, його хлопці ліквідують наших морпіхів та прийдуть віджати товар. Промазав. І так. На закупку імпортних чіпів для ракет уряд виділив десять мільярдів доларів. Дев'ять з чимось вони вже успішно розікрали, то ж тепер бідолашний містер Фоміних намагається надбати бодай якогось китайського гівна для пралок, аби його було багато.
- Благослови Господи корупцію серед наших ворогів.
- Наш випадок – есклюзив, пост-совіти це дуже люблять. Під цю партію він спише не п'ятдесят, а двісті мільйонів баксів. Її урочисто прийматиме comrade Putin чи хто там у них чергує по борделю. То ж події можуть розвиватися... нелінійно.
- Мем...? – перекладач витріщив очі.
- Ні, Джейсоне, поки ні. Як на мене, для Путіна має бути більш ефектний сценарій.
- А Фоміних? Традиційно випаде з вікна, встигши перед тим добряче повіситись?
- Емм... я відчуваю як... скоріше серцевий напад.
Нема зараз кіна кращого за те, що знімають наші дрони. На карі та інші очі, які передають ворогу полум'яний привіт:
Допомога фронту тепер доступна через PayPal
donikroman@ukr.net
Картка
4731 2196 1942 3175
IBAN
UA043052990000026204680986837
Код РНУКПН отримувача 2508212611
Гривня картка
5168 7451 1010 5332
IBAN
UA713052990000026204744505596
Код РНУКПН отримувача 2508212611
Чим більше зусиль, тим швидше настане день, коли бойовики й батальні сцени зніматимуть на зеленці – в голівудському сенсі слова.
Год блесс її Америка, deepest possible middle of nowhere
Чіндара вже вдруге перечепилася. Не спати тридцять дві години, коли тобі тридцять два – це ще нічого. Сорок вісім на сорок вісім вже так не працює.
- Осторожно! Доброе утро. – до неї вже біг професор Ґольдштейн.
- Илья таки Борисович. Как Мира Ефимовна?
- Вся в новостях. Радуется. А потом опять плачет.
- Скажите маме, что за каждого из её правнуков мы забрали по сто голов хамасни. Была база – стала бухта. From the river to the sea, всё, как хотели. Но есть нюанс.
- Дари, должен вас преду...
- Я знаю, Илья Борисович.
- Ваш полкоманданте слетел с катушек. Сватает Кингсли в военные преступники.
- Не-не-не, в Гаагу поеду я. – вони йшли до автоматів. – Мне давно пора в Голландию заскочить. И настроение не фонтан, да и абонемент в тот самый квартал скоро заканчивается. А у меня ещё пара локаций не отоварена.
- Да, музеи там роскошные, — широко посміхнувся Ґґольдштейн. Чіндара сміючись показала "лайк". – И к делу. У вас в почте и в телефоне контакты Миши, моего двоюродного брата. Он сам адвокат по разводам, но хорошо знает того гая, у которого везде есть свой гай.
- Спасибо, Илья Борисович. И да. Мы таки разбомбили этот их Воронеж вдребезги пополам!
Вони ще сміялися, коли до автомата підійшов Кінґслі Дайамондо з наукової команди. Руки в нього тремтіли так, що він не міг впоратися з готівкою. Чіндара накупила шоколадних батончиків, два віддала Іллі, один поклала Кінґслі в кишеню, останній відкрила та всунула хлопцю в руку.
- Док, мені етично спитати, що трапилось?
- Мем, ви жартуєте? Етично?! Після того, що ми зробили, ніхто з присутніх не має права навіть вимовляти це слово! В Росії загинули цивільні, в багатьох містах!
- Те, що трапилося не на території США або наших союзників і не мало офіційної реакції навіть від своєї країни – не наша проблема. Взагалі, хулі ти паришся за тих білих?
Дайамондо здивовано мовчав.
- Так, загинули прості люди і це трагедія. Тепер послухай, чому вони мертві. Тому що вони своєю дурістю та бездіяльністю привели до влади тих, кому на них начхати. Населення само дало владі в руки зброю й вишикувалося – жінки, старі, діти. Ти кажеш про цивільних, і ти правий. А я кажу, що там нема цивільних. Там є воєнні злочинці, їхні посіпаки та підбурювачі. Їм не подобається війна тільки тоді, коли вони її програють або коли за неї мало платять.
Дайамондо відкрив другий батончик.
- Кінець людського життя – зажди трагедія. – продовжила Чіндара. – Професор Ґольдштейн мріяв, як влітку відпочиватиме разом з онуками, але їх вже нема. Його мама має дев'яносто вісім років, і вона при повному розумі щодня плаче, тому що їй судилося пережити не тільки Голокост, а й своїх правнуків! Страта в Гаазі, якою тебе додумався лякати цей придурок Фернандес – це пікнік на океані в порівнянні з тим, що росіяни зробили з моїми двоюрідними сестрами та їхніми дітьми. То як, наші білі гідні твого співчуття?
- Професоре, мем, мені дуже шкода... Я дійсно... глибоко співчуваю.
- Кінґслі, ти чудовий спеціаліст і гідний громадянин своєї країни. Ми показали поганим хлопцям, що зброя, яку вони хотіли застосувати проти невинних людей, може раптово повернутися проти них самих. Вони хотіли знищити Україну – і тепер вона має пояс відносної безпеки на північному сході. Були військові об'єкти – тепер просто пірсинг землі. Дірки та залізяки. В них зараз холодно через комунальну катастрофу. Хай зігріваються пожежами. І якщо матиму шанс зробити таке знову – я ним скористаюся. Бо ані нам, ані нашим союзникам не потрібен цей розплідник тероризму, хвороб та тупорилих, ледачих і агресивних біженців. Це моя вечірка, і я не те щоби по лікоть. Я від маківки до п'яток три рази туди й назад. І знаєш, що я відчуваю?
Кінґслі похитав головою.
- Що в мене нарешті добре зволожена шкіра.
До трійці підбігла молодший консультант Ла Кіша.
- Привіт. Чін, Фернандес вже повернувся, злий як стонадцять чортів і розшукує тебе.
- Дякую, дорогенька. Все, я на смертну кару, за півгодинки повернуся.
Вашу ж мать, блядь-опять...
- Знаєш, чому ти й досі майор? – здавалося, підполковник ось-ось лусне від насованих йому за комір коментарів та пропозицій.
- Так, сер.
- Здивуй мене.
- Тому що замість хєра в штанях маю живу уяву та творчий підхід, сер.
- Bitch. Ти ще, мабуть, не до кінця розумієш, що накоїла.
- Перевищила ваш наказ, сер, і готова прийняти на себе всю відповідальність.
- Всю твою відповідальність я рівним шаром розмажу на вашу теплу компанію й дивитимуся, як вони тонуть у цьому гівні!
Чіндару аж перекрутило.
- Команда спеціалістів працювала відповідно до наказів та службових інструкцій, що відображено у звітніх документах, де є і ваш підпис, сер.
- Ти дуже розумна в нас?! Росіяни зараз розпочнуть третю світову!
- О'кей. Чим? – вона загнула один палець. – Звідки? – другий. – На підставі чого? – третій. Чіндара зрозуміла, що все доведеться пояснювати знову. Ну, це ж Фернандес. – 40 годин тому, тобто починаючи з четвертої години ранку за місцевим часом, Росія здійснила 380 пусків з європейської частини своєї території. Ракети було оснащено чіпами нового покоління, найбільш ймовірно, північнокорейського виробництва. Північно. Корейського.
- Я це вже чув!
- Так, сер. Просто ми виходимо з того, що нас тут не стояло. І ось у совітів щось пішло не так, і частина здорових дур, якими зазвичай рівняють український Харків та область, виявилася важча за повітря й гепнулася через одну-три секунди після старту, відмінусувавши все навколо. Частина якимось містичним чином глюканула та по-сусідському навідала критичні підприємства Бєлгорода, Брянська, Курська й Воронєжа.
- Яка ж ти в біса дотепна. – Фернандес вже перебирав пальцями по ручках крісла, немов граючи на піаніно.
- А гівно поменше, що запускали з повітря, або відмінусувало рідні літачки, або роздовбало свої ж аеродроми й відправило на фарш сотні цивільних, які в цей час у містах вже займали чергу за яйцями.
- Шо?! Ти... я... – Фернандес був готовий вбити Чіндару, бо цього жарту не зрозумів.
- Хорхе, знайди когось з Венесуели та запитай, що таке реальне життя. Що я знову намагаюсь пояснити. Ми тут ні до чого. Коли ці чіпи встановлювали, на ракетний завод припхався їхній міністр оборони, йому ці чіпи продали як російську розробку. Тобто росіяни в'їбали самі по собі. На Радбезі від Росії був єдиний вскукурік за бідолашну Палестину, яка чесно-благородно вкотре захотіла знищити Ізраїль, і в результаті вштрелила сама по собі, ганьба клятим сіоністам.
- Росіянам начхати на деталі! Від них можна чекати будь-чого!
- Сер, найбільш вірогідні сценарії будь-чого були у вас на столі три тижні тому.
- Чін, стулися! Твоя задача була відслідкувати та збирати інформацію!
- Щоби що? Аби було тихо по цій темі до самих виборів? Хорхе, це не проблема, що ти весь час під когось лягаєш. Проблема в тім, що ти щоразу лягаєш не під тих. А я роблю свою роботу, і роблю так, що терористи відстрілюють собі дорогезні яйця.
- Сама б ти не впоралась, ти не хакер. Всі твої звірята, Білосніжко, стануть безпритульними тваринками. І я потурбуюсь про те, щоб вони...
Дві безсонні ночі далися Чіндарі взнаки. Фернандесу навіть здалося, що її шкіра посіріла, а очі світилися жовтим вогнем.
- Добре мене послухай, некрасний принце. Я несу повну відповідальність за цю операцію. Із задоволенням піду як у відставку, так і під трибунал. Але. Хорхе. Єдиний рух у бік наших науковців. – Чіндара сперлася на його стіл і вистрілювала кожне слово. – Єдиний йобаний рух. Я зроблю один дзвінок. Один.
- Якщо встигнеш.
- Я знаю, що по мене вже йдуть. Ти ж до блювоти передбачуваний. – Вона широко відчинила двері до кабінету Фернандеса. — Найпізніше за двадцять чотири години я лікуватиму нерви чимось не нижче Блек Лейбла, бо на відміну від тебе маю знову ж таки яйця, аби приймати рішення. А ти так і здохнеш підполканом.
Коли військова поліція вклала Чіндару на підлогу та надягала кайданки, їй здалося, що вона миттєво відключилася й навіть захропіла.
Швидко вони. Навіть без жодних пояснень... Фернандес був здивований. Ну, виходить, двіж розпочався недитячий.
Десь у щурячих коридорах горада-гімароя маскви
Фоміних вирішив ночувати в себе в кабінеті. Вже усвідомлював, що це кінець, але мозок не хотів просто так здаватися й підкидав якісь надії. Скільки було пожеж – і що, хтось сів? Скільки ракет понароняли – та по ватерлінію. Просто треба правильно робити зануссі.
- Нє, ну ти, канєшно, красава, — Носов кинув Андрієві на стіл тоненьку папку. – Вродє і по бабам хадок, а такой пропущєнний от етой сукі!
- Да забєй. Ну покрошилі лохов.
- Да срать я хатєл на лохов! Пєрвий, гаварят, в істєрікє. Чімадани кончілісь раньше, чєм лєкарства. Ти на блядь ету палюбуйся.
- Там нє на что. Клаудія, ну ілі Ґрация...
- Ґлорія, Андрюша. Ґлорія Хіарроуз. Імя явно лєвоє, месседж рєальний.
- Какой месседж?
- Гєроям слава! – майже радісно відповів Носов.
- Тваюмаать.
- Ти ето, на дівайс пасматрі вніматєльна.
Фоміних дістав голдофон і окуляри. Відклав гаджет і знову взяв пігулки. Герб таки мав дві нормативні голови, але вони були розкороновані й належали білоголовому орлану. В лапах монстр тримав стріли та оливкову гілку, на центральній короні виблискував британський прапор. Замість Святого Георгія був чоловік у військовому однострої, який встромляє спис у карту РФ. На іншому кінці списа був тризуб. Фоміних із забобонним острахом торкнувся сяючого тризуба й відчув, як щось кольнуло в шиї. Хотів почухати, але ліва рука стала наче бетонна.
- Спакойнай ночі, тіліфаніст, — Носов викинув шприц та забрав голдофон.
Легко вписувати себе в кінопродукт, знятий лише в твоїй голові. Відносно легко, бо те, що ви прочитаєте за півгодини, пишеться протягом тижня. Всі ми розумні бути героями перед екраном ноута. Я хочу привернути вашу увагу до двох справжніх героїв.
https://www.youtube.com/watch?v=NFFfuzgaspw&t=777s
https://www.youtube.com/watch?v=dIkgXxIW0oo
Дід, якого знають усі й майже ніхто
https://www.youtube.com/watch?v=s4TmSn3JDjg
https://www.youtube.com/watch?v=624HbdA_XQI
Спустошення
Низький уклін. Подяка за Батьківщину.
Я виложу цей текст у свій день народження й попрошу вас дати подивитися ці ролики тим, в кого ой_уже_возраст/не_те_здоровля/пєньсія. Класно бути героєм серед самого себе на клавіатурі. Ще краще – в смокінгу, з мартіні-водкою та озброєною молодкою. Пишаюся співвітчизниками, які ото всьо роблять руками. Петляють на прострілених ногах. Без пафосу, трейлерів та титрів на десять хвилин. Є питання по dolby surround, бо довбні часто оточують патріотів з усіх боків. Але то ніц, бо хороші завжди перемагають.
Undisclosed Location
Коли машина військової поліції перетнула кордон штату, водій загальмував. Чіндара напружилася.
- Мем, за півтори години будемо на місці, — сержантка вже знімала з майора кайданки. Ти диви, навіть наплічник повернули. Думаєте, побіжу? Ну-ну, думайте. Чіндара потерла зап'ястки й заплющила очі. Проморгалася вже коли машина зупинилася біля невеликого літака. Водій та сержантка вискочили з машини. Не метушіться, мені ваше "струнко" не вперлося. Самальот так самальот. Ви, звичайно, можете мене пригостити кулею в потилицю. Але діти, ви офігієте, що станеться одразу після цього.
Чіндара піднялась по трапу.
- А ось і наш чорний лебідь, — полковник Десмонд Стоунхілл був явно і доброму гуморі. – Нічогенький як для білої.
- Сер. – Чіндара виконала військове вітання.
- Сідай. Так, хлоп'ята, давайте додому!
Коли Чіндара привела себе до ладу й нарешті напилася кави, Стоунхілл взяв у руки папку.
- Ну, а де ще 120?
- Емм... маю версію, сер, що там же, де й ракетний завод та дві їхні спецлабораторії. Пішли курить.
- І ми знов-таки аж ніяк не причетні.
- Абсолютно вірно. Питання частково не в самих чіпах, скільки в кейсах для них.
- Ану поясни.
- Давайте це буде в наступному епізоді, я ж маю тримати сяку-таку інтригу.
- Клятий "Нетфлікс"! – засміявся той.
Літак почав зниження.
- Ну, і куди тебе тепер запхати? – спитав Стоунхілл.
- Це вже вам вирішувати, сер. Якшо по мене на літаку прилетіли аж цілий ви, значить, маєте чітке уявлення, яку саме дірку можна мною заткнути.
- А сама що хочеш?
- Люблю комфортні умови. Працюватиму ким завгодно, аби до того, що я кажу, дослухалися хоча б через раз. Як то кажуть росіяни, мені не треба жовтий кеб із написом "Таксі", мені треба доїхати.
- Ти маєш їхню кров. І така ненависть?
- Власне через це я і є найкращою зброєю проти них. Подібне треба лікувати подібним. І нищити також. У вас є забобони щодо мирного населення, прав людини та приватної власності.
- Чи не ці... забобони – полковник показав пальцями "лапки" — ти присягалася захищати?
- Я зажди битимуся за життя, свободу та власність тих, для кого це не просто слова. Щодо решти – я просто вирішуватиму питання. Так, як роблять вони. І український солдат, і НАТОвський зглянеться над пораненим ворогом, або старим, немічним чи дитиною. І вчинить негуманно, подовживши їхнє жалюгідне існування в умовах або відкритої війни, або громадянського конфлікту, або диктатури. Це суто питання підходу.
- Ти ж знаєш, що циві...
- Сер, — зітхнула Чіндара, — все викладено...
- Я знаю, вибач, що читав тебе неуважно, — Десмонд торкнувся її руки. Крига до криги. – Тепер читатиму роздруковане, з маркером. Питання в тім, як далеко ти готова зайти.
- Муа?! Я готова зайти? При всій повазі, сер, я готова зайти лише в найближчий бар і замовити всім випивку, коли в наших стратегічних противників усе завалиться в сраку через їхні ж дії!
- Все, пішов по маркер.
Previous location in the US
Хорхе барабанив пальцями по столу. Не міг придумати, що може закінчитися швидше: дихалка, кар'єра чи мексиканські підгони. Підскочив на кріслі від рінгтона. Чіндара телефонувала по відеозв'язку, чого ніколи не робила. Фернандес прийняв дзвінок. Вона була в цивільному і явно облаштовувала кабінет. Дістала з шухляди пляшку Блю Лейбла.
- Знаєш, чому ти й досі підполковник?
Поборемо!
Фото: Google
