Пані та панове нацистоньки, обшчій шалом.
Наближається найметушливіший і, відповідно, найкоротший місяць року – грудень. Свята. Під час війни надзвичайно хочеться чогось яскравого й радісного.
А ще хочеться вити жити.
Новорічні ялинки – чудова сировина для української срачовидобувної й коментообробної промисловості. Так, я теж мрію про велетенський фак з зеленої штучної йолки. На постаменті з фрагментів ворожої техніки. І сіточку оту модню – з жетонів навєчно_хароших_русскіх, там вистачить. А тепер питання – чи маю я право ризикувати безпекою людей? Великого скупчення лодей, які прийдуть поселфитись?
Я теж волію, аби українські діти мали різдвяну ялинку – попри все. Тепер знову питання – що важливіше: свято в малечі чи сама малеча – жива й бажано одним шматочком? Навіть у відносно захищених містах уламки дронів ніхто не відміняв. Типун мені. І ще питання: може, 600 лямів на ялинки якось... розумніше розподілити? Бо ж знову питання – а що по дронам? А по харчуванню? А по зимовій формі? А по зброї?
Перепрошую, мене щось не туди понесло. Серіяли ж, кулінарні шоу по 1,879,200 та розважалочки! А тут я з дурницями.
Був такий письменник, Едґар Аллан По. Висловлював слушні думки щодо більшості – типу, вона не тої. Так от, тим, за кого голосувала більшість – їм тупо По. Не імені письменника. Імені Жекі Лєнточного. Так, їм По. Вони тероборонятимуть екзотичні острови та гірськолижні курорти. А ви тут вєсєлітєсь_как_хотітє. Тому що... (Я цей номер ненавиджу, але тут він є доречний. Хахлаюмар так хахлаюмар, про квартальне ж говоримо.) Йооолачкі... ета ні только дєтскій смєх, но і трі, чітирі мілліона нєєбічєского лєгкораспіляємого бакса.
Просто в нас із ними різні свята.
У них – неполіткоректна п'ятниця, сейли, новий_год_к_нам_мчіцца.
Нація – донатить останнє та вже має гембель на митниці – все стоїть, нічого не пропускають, готуються до першого дня зими. Як кавова тітка (I"ll be back) щиро бажаю тим, хто навигадував та наприймав Постанову КМУ № 953 від 05.09.2023, вдавитися й обпіктися кавусею так, шоб не лишилося чим ані кукурікати без діла, ані по роялю ялозити.
Педикюристи в поганому сенсі слова та сосно-блогери вибирають у каталогах нові цяцьки підвищеної каратності – треба ж якось себе порадувати в цих нелюдських умовах. Бо ж сезон олів'є. Свідки секти ПТСР – Пакуємо, Трамбуємо, Сідаємо, Розвозимо – думають, як іще порадувати хлопців в цих нелюдських умовах. Бо ж свята – і Миколая, і День ЗСУ. З Днем волонтера вже в попередньому абзаці привітали – тільки вигрібай!
Всім дуже хочеться свята.
А ще – жити. Це я до того, що переведення святкування у більш скромний формат дійсно може зберегти не одне життя. Одразу хочу упередити обурення – "як це моя дитина буде без ялинки?!" Ніхто без свята не залишиться. Проте можна подумати про іншу концепцію. У різдвяний період, коли тоншає межа між світом земним та небесним, і в Україні мають стати ближче два світи – обпечений війною та убезпечений від війни. Ті, хто кришитиме салатики під попсу та развлєкушкі, мають нарешті усвідомити, скільки українських сімей зустрічатимуть свято без батька. Скільки – без матері. Без обох батьків. На чужині. Скільки – вітатимуть Святого Миколая особисто. Там, де вже не трапиться нічого поганого...
Не вдаючись до фарміраванія_смислав, хочу сказати, що війна зачепить всіх. Незламне українське військо тримає прямі зіткнення з ворогом якомога далі від більшості населення. У свою чергу, мільйони людей примудрилися тримати себе якомога далі від війни – як акційно, так і інформаційно. Із реальністю війни краще зіткнутися тоді, коли є ще час. Зробити хоча б щось. Генератор відмазок – приблуда стильна, але зиску з нього ніякого, особливо взмику. Є маса людей, у яких все значно важче, ніж клясичні "ой, не з моїми нервами", "на це треба здоров'я" та "ви мою пенсію бачили?" Є ще гостро-соціяльне "от коли депутати почнуть..." Шановні, наче то не ви голосували за хоть_паржом! Сміхуїдла зараз зайняті – тягнуть на сірниках, хто буде Мальвіною в Артемона. Підказка: в неї теж тупой_ФСБачий_рот. Легше? Там усі – відмінники ротовой_і_строєвой. А в перервах нарізають нашим пораненим захисникам зарплатню – аж 700 гривень. Ото цитьте за вашу пенсію. За плетіння маскувальних сіток грошей не беруть. І так, ними здебільшого займаються майстрині, які мають повне право скаржитися на спину/очі/руки/тиск/пенсію. Мабуть, генератор відмазок не працює. Тре було німецький брати.
Давайте будемо чесними: волонтерський рух намагаються знищити. В умовах сьогодення це можна розцінювати виключно як державну зраду. Опір державній зраді – захист суверенітету України, який, у свою чергу, є конституційним обов'язком кожного громадянина України. Наче все правильно. Далі ви знаєте – людоньки, війнонька, будь ласочка, цьом.
Допомога фронту тепер доступна через PayPal
donikroman@ukr.net
Картка
4731 2196 1942 3175
IBAN
UA043052990000026204680986837
Код РНУКПН отримувача 2508212611
Гривня картка
5168 7451 1010 5332
IBAN
UA713052990000026204744505596
Код РНУКПН отримувача 2508212611
Перемога за нами!
І так, дітей теж треба готувати до реалій життя в умовах війни. "Авжеж, щоб у моєї дитини й дитинства не було?!" Буде, все буде, просто по-іншому. Нашій малечі не пощастило в тім, що її дитинство прийшлося на війну. Пощастило тим, у кого є дім, кому сказати "мамо" й комплект кінцівок та внутрішніх органів. Молоде покоління має навчитися грамотно підтримувати тих, кому так не пощастило. Є історії дітей, що збирають гроші на ЗСУ. Добре, а чи залучено більшість до бодай якоїсь активності? Впевнена, що дитячі й підліткові психологи можуть дати поради відносно того, як під час війни поділитися тихим та скромним святом з тими, у кого настрій геть не святковий. І зробити цю зиму лагідніше та людяніше. Нам ще дуже багато робить своє – після Перемоги, то ж має бути кому робить і для кого. А "пусть_гасударство_памагаєт" — гнила позиція. Гасударство наразі зайняте дюже. Ви думаєте, легко щодня запихувати в ОПу по півтора мільйони бабосіків? Подякуйте, що не дрібними...
А так – сніг в Україні, хочеться Перемоги й доброї казки.
Хто знає, може, в нас з'явиться така версія вертепу: холодної зимової ночі в Куп'янську народилася дитинка. Був страшний ракетний удар, і жінка не встигла дістатися укриття. Почувши плач дитини, з'явилися медикиня, волонтер та рятувальник ДСНС. Породілля з немовлям доправили у шпиталь і принесли новонародженому дари. Медикиня – м'якого ведмедика, який втішав маленьких пацієнтів. Волонтер – жовто-синій браслет, що завжди буде пахнути війною та дорогою. Рятувальник – дитячу шапочку свого малого, яку носив як оберіг. По небу сльозою котилася зірка...
Даруйте, якщо мене знову понесло кудись не туди. Я менше за все хочу образити чиїсь почуття. Просто якби я виставляла фігурки у вертепі, обов'язково б додала бійця ЗСУ. Такі часи, що добро треба захищати. Без рефлексії щодо нєпротівлєнія. Вже нанепротивились...
Що таке вертеп для нашої влади? Ночняк. З блек-джеком і ніхарошимі_тьотямі. Чи не тьотями, какаяразніца, адінразживьом.
Я ж кажу — в нас із ними різні свята. І світи теж.
Але поки до всієї передріздвяної метушні лишається час, зробіть глибокий вдих і затамуйте подих. В нашому листопаді нема ноток глінтвейну та гіркоти жовтого кленового листя. Тут нема свята. Є День. І Ніч. Тут ключовий аромат – Початок. Рішення. Зрушення. Металевий запах крові. "Наших дітей бить?!" Горять шини. "Жіночки, поближче до сцени!" "Небо падає!" Дим, вогонь, кров та бруківка збираються навколо П'ятого елемента – Вільної Нації.
Квартал боїться Майдану, бо має всередині величезну букву Ру, на яку нанизаний, мов на палю. А Майдан то є моноліт. Мальчік, Майдан – не квартал, аби його москва за_капєєчку збирала й кудись вела. На Майдан виходять вільні люди. Це їхнє суверенне право, які б ви там автозаки не купували замість транспорту для наших захисників.
З Днем Гідності та Свободи, Незламні!
Поборемо!
Фото: Google
