5 червня в ІА «Інтерфакс-Україна» відбулася прес-конференція інвесторів у «зелену» енергетику, яка стосувалася нинішнього стану справ у галузі. А він, відверто кажучи, не найкращий. Останнім часом довкола «зеленої енергетики» сформувалося чимало стереотипів та упереджень, які спираються на тривалий негативний досвід розвитку галузі в Україні. На цьому тлі, на тлі численних скандалів довкола цієї галузі на задній план відійшло найважливіше – те, що, за великим рахунком, немає альтернативи розвитку «зеленої енергетики» в Україні, бо це – цивілізаційний вибір.

У сучасній Європі ні в кого не викликає сумнівів той факт, що зелену енергетику треба розвивати, треба вкладати у цей розвиток серйозні ресурси просто тому, що це – форма відповідальності перед наступними поколіннями. Зрозуміло, що якщо ми оголошуємо «рух у Європу» своїм пріоритетом, закріплюємо це не рівні Конституції, то ми повинні відповідати цим стандартам.

Так, наприклад, Європейська комісія на своєму Брюссельському саміті поставила перспективні плани скорочення викиду парникових газів на 80% протягом наступних 40 років за рахунок використання альтернативних екологічно чистих джерел енергії. І хоча на сьогоднішній день, частка таких джерел складає всього близько 7% від загального енергобалансу, можна простежити досить чітку тенденцію до її збільшення.

І так, це потребує затрат. Європейські експерти підрахували, що для сталого розвитку альтернативної енергетики ЄС знадобиться в найближчому десятилітті вишукати близько € 50 млрд., але у Європі все це розуміють і готові до витрат. Знову ж таки, подобається це комусь, чи ні. Там розуміють, що майбутнє за відновлюваними джерелами енергії (ВДЕ) — це доведено в найбільш розвинених країнах Європи: частка ВДЕ в Німеччині, Швеції, Данії вже зараз 35-50% і буде рости. У Німеччині до 2024 року виведуть з експлуатації всі АЕС, щоб енергетика була максимально безпечною. Місце АЕС займе електроенергія ВДЕ. Україна повинна бути в європейському тренді розвитку ВДЕ, тому потрібно створювати максимально комфортні умови для інвестицій у цю галузь.

До цього варто додати те, що «зелена енергетика» є формою цивілізаційного вибору ще і тому, що вона являє собою прямий виклик геополітичному впливу Росії. Ні для кого не є секретом, що для Росії вуглеводні – традиційний інструмент зовнішньої політики, що вже неодноразово відчувала на собі Україна. За лояльність Росія платить зниженням тарифів, а за нелояльність – вуглеводневим тиском. Нічого дивного у тому, що для Росії відновлювана енергетика в інших країнах – це головний «ворог». Президент Росії Путін заявляв свого часу, що «ні сонячна енергія, ні інші види відновлюваної енергії — ніщо це не замінить вуглеводнів у найближчі 15-25 років». У всіх країнах Європи цю тезу спростують. Але не в Росії, де частка електроенергії з ВДЕ становить 1%. І це свідома політика керівництва РФ — зростання ВДЕ знижує потребу в вуглеводневих енергоносіях, тобто завдає прямої шкоди бюджету РФ, близько половини якого формується за рахунок продажу енергоносіїв. Якщо в інших країнах буде розвиватися ВДЕ, то попит на російські нафту і газ впаде. Це — шлях до зниження міжнародного впливу РФ.

Таким чином, якщо Україна бачить своє майбутнє з Європою а не з Росією, то «зелена енергетика» має бути частиною стратегії нашого розвитку. Але що ж у нас насправді?

Протягом останніх 9 місяців влада залякує інвесторів у «зелену енергетику» через фінансовий тиск – заборгованість перед виробниками «зеленої енергії» становить 14 млрд. грн. Рівень сплат в «зеленій» енергетиці вже декілька місяців складає 5%.

Триває психологічний тиск. Голова парламентського комітету з енергетики А. Герус та екс-міністр енергетики А. Оржель пропонували примусове ретроспективне зниження «зелених» тарифів, що є порушенням законодавства та міжнародних зобов'язань України. «Зелений» тариф гарантований незмінним до 2030 року, ретроспективне зниження неможливе, бо закон не має зворотної дії.

Тиск на інвесторів здійснюється і у формі затягування з підписанням Меморандуму між Кабміном та інвесторами у «зелену» енергетику, інвестори погодились із запропонованим зниженням тарифів на 15%, що було запропоновано Кабміном, але все рівно Уряд не підписує Меморандум. Очевидно, що тут позиція інвесторів, що розуміють ситуацію, все ж більш конструктивна.

Кричуща ситуація сталася цього тижня, коли голова комітету ВР з енергетики Герус та член комітету ВР з енергетики Жупанін у непарламентських висловах обговорювали знищення «зеленої енергетики».

В принципі, можна зрозуміти насторожене ставлення багатьох до зеленої енергетики, яка, ще за часів Януковича встигла зв'язатися у суспільній свідомості з деякими одіозними прізвищами. Водночас, чимало змінилося за цей час, і буде змінюватися надалі, ну і все одно ми прийдемо до розвитку відновлюваної енергетики. Рано чи пізно, у тій або іншій формі. Просто не ясно, навіщо тут «набивати додаткові гулі» та шукати «альтернативні шляхи», коли просто треба розпочати діалог між владою та бізнесом, узгодити суперечливі моменти та вирішити усі проблеми на основі розумних компромісів.

Розвиток української відновлюваної енергетики — це зниження залежності України від Росії, і це – очевидний факт. Перед Україною стоїть цивілізаційний вибір — бути в сім'ї європейських народів, для яких головними цінностями є життя і здоров'я людей, сталий розвиток, або стати периферійним придатком кричущо нецивілізованої РФ, яка буде збувати в Україні свої вуглеводні, а економіка та енергетика України назавжди законсервують технологічну і екологічну відсталість. Про це забувати теж не варто.