Ви всі бачили людей, котрих страшенно переймає, що толерантність та впровадження нових слів для нюансування нашого суспільного життя, а також маркування певних слів як зневажливих чи образливих — це «думкозлочини», «міністерство правди» та інші типові метафори для людей, котрі прочитали Орвелла і почали тулити термінологію з 1984 абсолютно в усі кути, не дбаючи про адекватність порівняння. Дуже, дуже багато кого переймає, що толерантність стає інструментом ґвалтовної зміни мови. Ну, давайте ж розберемося, що там мова.
Передовсім, слова, марковані як зневажливі чи образливі, ніхто з мови не викидає. Вони в ній залишаються. Гейтспіч — це не про лексику, а про стилістику. Саме стилістика допомагає нам шліфувати інформацію, яку необхідно донести. Якщо про якесь слово хтось сказав, що «вживати його не слід», бо воно ображає — це не заклик викинути слово з мови. Воно в ній об'єктивно є і залишається. Але це вказівка на те, що певне слово не є нейтральним.
Нейтральність мовлення — надзвичайно важливий фактор. Тому що мова не є точним інструментом відображення реальности. Власне, мова взагалі не є інструментом відображення реальности і не може ним бути з огляду на свою природу і подвійну конвертацію, яку проходить кожен смисл у процесі комунікації (вербалізація концепту з боку мовця, концептуалізація сказаного з боку адресата). Мова не відображає реальність. Мова відображає наше уявлення про реальність. Так, усереднене розуміння багатьох речей у нас приблизно спільне. Тому ми розуміємо одне одного. Але слово позначає не предмет чи явище, а їх концепцію, яку ми попередньо пізнали. Через це кожне слово обтяжене конотаціями — нюансами смислу, які походять із нашого попереднього досвіду взаємодії зі світом.
Так от, слова доволі легко набираються негативних конотацій. Скажімо, слово «баба» на позначення жінки, доволі нормативне двісті років тому, з тих пір набралося багатьох конотацій, які роблять його зневажливим, а не нейтральним. Те, що ви не вважаєте якесь слово зневажливим, не означає, що інші люди сприймають його саме так. Особливо якщо йдеться про людей, до котрих ви безпосередньо звертаєтесь. Ігнорувати ці конотації — означає свідомо утруднювати комунікацію, передавати не ту інформацію, яку ви хочете передати. Так, ми всі робимо це повсякчас. Але це далебі не причина і не намагатися бути точними.
Коли ми говоримо, що якесь слово зневажливе чи образливе, йдеться про те, що в довільній комунікації воно буде обтяжене додатковими нюансами значень, які створять для нього певний відтінок. Ваш намір тут не важить. У своїх книжках я вживаю слово «жид», тому що дія відбувається в позаминулому столітті, коли це слово, так, було повсюдним. Воно є ознакою часу, але воно більше не є нейтральним — і я цього свідомий. Тарантіно у сценарії до «Джанґо Вільного» неодноразово вживає слово "nigger", але не тому, що для нього воно позбавлене конотацій. Він вживає це слово саме тому, що воно ними обтяжене. Конотації в цьому випадку допомагають комунікувати потрібний зміст. У живому спілкуванні сьогодні, як правило, не допомагають.
Це дуже важливий і чомусь дуже складний для усвідомлення момент — у мові немає святих і непорушних слів. У мові навіть немає слів, які з нами навіки. Це залежить, у найзагальніших рисах, від світу, в якому ми живемо. І від інформації, яку ми засвоюємо — бо саме ця інформація змінює нюанси. Якщо слово починають вживати як образу — воно стає образою, навіть якщо досі було нейтральним. Так, слово можна приватизувати — а можна й реприватизувати. Я знаю людей, котрі вважають слово «хохол» нейтральним, котрі вважають його образою і котрі самі називають себе «хохлами» — саме тому, що хтось інший вважає його образою. Такі речі бувають навіть на рівні міжнародної політики — ми цілком нейтрально ставимось до назви «Грузія», але для багатьох грузинів принциповою є самоназва «Сакартвело» саме тому, що «нейтральна» Грузія обтяжена колоніальними смислами. І це нормально. Фінляндії, наскільки мені відомо, байдуже на те, де її називають «Суомі». І це теж нормально. Тому що ми різні, тому що безглуздо чекати ідентичної поведінки від індивідів та спільнот, які формувалися в різних умовах. А тим паче безглуздо — відмовлятися діяти без такої ідентичної поведінки.
Так, це боротьба ідей. Так, наш світ складається з людей, які ненавидять інших людей. Це не новина. От тільки й відповідальність за приниження чести і гідности — не новина. Інтенційність мови важлива і усвідомлення конотацій важливе саме тому, що мова здатна принизити, навіть якщо ви не маєте цього на меті. Інфопростір зробить це за вас. Тому й інформування про нейтральну і забарвлену лексику — важливе. Розуміння різниці допомагає нам порозумітися, допомагає нам розпізнавати людськість в інших людях і загалом спрощує життя. Спрощує життя, бо знімає потребу боятися страшних закулісних діячів, які хочуть створити новомову. Насправді ж мовна толерантність — це лише повага до чужого самоусвідомлення. Це, як не дивно, повага до іншої людини через те, якою вона є і якою хоче представити себе іншим. Нам ця толерантність нічого не вартує і ніяк нас не применшує. Просто вимагає крихту емпатії.
Мова не об'єктивна і ніколи такою не була. Комунікація — це процес узгодження світогляду і світосприйняття. Ми в комунікативному процесі не самі собою, бо кожна людина, пам'ятаючи Джона Донна, не окремий острів, кожна людина — шмат материка, частина цілого, і це стосується як соціального життя взагалі, так і мови зокрема. Жижек, котрий свого часу гучно опонував опонуванню «мови ненависти», апелює до ідеального стану, в якому комунікація буде можливою без втрати інтенційної семантики. Він говорить про ситуацію, в якій будь-яке слово, навіть зберігаючи негативні конотації per se, не доноситиме їх до адресата як частину інтенції мовця. Жижек говорить про світ абсолютного порозуміння. В такому світі гейтспіч справді буде відсутньою категорією, але цей світ не настане, хіба що хтось вигадає дієвий b2b-інтерфейс і ми всі зіллємося в один колективний надрозум.
Але поки що єдині надрозуми, які нам світять — це люди, котрі гадають, що соціально зумовлені контексти та потреба в стилістичних орієнтирах якимось чином обмежує свободу слова в ситуаціях, коли йдеться саме про захист чести і гідности. Чи бодай про нейтральність мови в очах співбесідника.
Чи можливі тут перегини? Так, можливі. Перегини можливі взагалі в усьому, завжди і всюди. Саме тому в нас і немає абсолютного порозуміння. Але потенційна можливість перегинів нічого не каже нам про концепцію, цих перегинів позбавлену. В іншому разі жити взагалі не слід, бо все, що ми робимо, загрожує розростися ґротескними надмірнощами. Вибачте, але в світу немає рецепту «як правильно». Світ може запропонувати лише екзистенцію — процес постійного етичного вибору, в якому нами керує моральне судження, набуте знання і здоровий глузд. Ми не однакові. Ми навіть не дуже любимо одне одного. Тому наш єдиний вихід — постійно домовлятися про те, як ми себе сприймаємо.
