Україна офіційно припинить визнавати молдовську мову. В сенсі, сам факт її існування як чогось відмінного від румунської мови. Люди, котрі знають історичну географію краю з назвою Молдавія (власне Молдавія, Буджак, Бессарабія і Буковина), бачать тут нарешті гармонізацію законодавства і здорового глузду. Тобто більшість людей або не до кінця розуміють, що саме сталось, або не розуміє, за що такий удар у спину Молдові. Спробую пояснити.
Для початку, поширена версія, що Молдова не визнає молдовську мову «з березня цього року». Це не так. Цього року парламент Молдови підтримав рішення Конституційного Суду за 2013 рік, коли Суд постановив, що Декларація незалежности, яка визначає державну мову як румунську має примат над Конституцією і Законом про мову (останній прийнято в 1989 року, тобто він радянський), котрі визначають державну мову як молдовську.
Чому Декларація незалежности і Конституція по-різному називають державну мову — складне питання, на яке я не знаю повної відповіді. Втім, ця ідентичнісна шизофренія загалом була пов'язана з Придністров'ям і добре знайомими нам росіянами. Як одна мова може мати дві різні назви — уявити складно, особливо нам. Зрештою, це ж не наша мова приблизно в один і той само час в різних інфопросторах називалась українською, руською, русинською, славенською і малоросійською, звідки нам знати, як одна мова може мати різні назви. Складне питання.
Можливо, відповісти на нього нам допоможе Іван Нечуй-Левицький, котрий наприкінці 19 століття критикував саме слово «Румунія», наполягаючи, що українською ці землі (йдеться про королівство Румунія загалом, тобто з територією Румунії включно) слід називати Молдавщиною. Чому він так казав?
Бо румунська політична ідентичність на той час була доволі новинкою, як і українська. До того в нас була Буковина, Бесарабія, Волощина, Трансильванія і численні землі. Говорили на них діалектами однієї східнороманської мови. Молдавське Князівство історично було одним із найвпливовіших на цих теренах, політично пов'язане з Україною і Польщею, а також значно більше за сучасну Молдову. Ареал діалекту, яким і говорять у сучасній Молдові, сягає Карпат. Тобто захоплює також Буковину, Буджак, Бессарабію і Західну Молдавію. Найбільше місто історичної Молдавії — Ясси (нині Румунія). На території сучасної Румунії ареал поширення молдавського діалекту чи не більший за всю територію Молдови.
Найлегендарніший правитель Румунії, мітологічна постать минулого, еквівалентна нашому королю Данилу чи угорському Іштвану, Штефан чел Маре, тобто Стефан Великий (бо Дракула для туристів), був молдавським господарем, а влада його поширювалась на значну територію сучасної Румунії.
Але, як і всюди, румунська мова має прикордонні діалекти, вельми далекі від літературної. Серед них, наприклад, буковинський (котрий ближчий до Молдови, ніж до Волощини). А ще — придністровські говірки, котрими говорили на територіях власне що над Дністром (історичний кордон), де були дуже і дуже сильні впливи південних говірок української. Котра в окупованому Росією Придністров'ї досі є офіційною мовою. Взагалі ж ареал мови старого Молдавського князівства лежить між Карпатами, Дністром і Дунаєм, за Дунаєм — інший діалектний реґіон.
Росія анексувала Бессарабію в 1812 і звідтоді запроваджувала двомовність, витісняла румунську мову з офіційного вжитку і загалом провадила політики, схожі до тих, що були в Україні — хоч і не настільки агресивні через глибоку відмінність між російською і румунською. Процес був нерівномірний, як і всюди, епізоди прикручувань сусідили з епізодами лібералізації (на початку та під кінець окупації).
У 1918 році Королівство Румунія, саме проголошене у 1881(!) році анексувало Буковину і Бесарабію, бо це те, що тоді робили всі уряди — претендували на всі території етнічного розселення і намагались захопити якомога більше «історичних» теренів на руїнах старих імперій. Румунська окупація відзначилась надзвичайно потужним лінгвоцидом проти нерумуномовного населення — виключення зі шкіл, звільнення з роботи, побиття у відділках сіґуранци і не тільки були можливі вже за те, що хтось доніс, що ви говорите українською ВДОМА. Це дуже маловідома сторінка української історії, як і угорська окупація Закарпаття. Але вони, гадаю, на інший раз.
СРСР часу не гаяв і мав намір повернути до свого складу всю Бессарабію, як її колись окупувала Російська імперія. Тому на території, яку ми сьогодні знаємо як Придністров'я, в 1924 році (коли надійно окупувала українську частину Бесарабії) створила Молдавську АРСР. Бо ця схема однакова просто завжди. Столицею, до речі, було нині українське місто Балта. Та от, МАРСР проіснувала до 1940 року, коли СРСР анексував решту Бессарабії і створив там уже просто Молдавську Радянську Соціалістичну Республіку в кордонах сучасної Молдови, а частину земель передав УРСР.
Радянська політика в Молдові була не краща, ніж де-інде. Так звана «молдавська літературна мова», яку на основі кирилиці створювали ще в часи існування МАРСР була дуже слов'янізована. Якщо українські словники наближали до російської хоча б з імітацією природного слововжитку, то тут стандарт просто відрізнявся так, як лише прикордонні діалекти можуть відрізнятись від говірок ядра держави. До 40% словника була слов'янською, а над те — радянською. Помножте це на те, що Бессарабія історично мала більш слов'янізований словник, а Придністров'я, відділене від решти румуномовного світу водною артерією — тим паче. В українській це було б подібне до запровадження стандартизованої та дещо зросійщеної тячівської говірки як літературної мови для цілої України.
Словом, після окупації решти Бессарабії потихеньку стало доходити, що населення решти новоутвореної Молдови власної літературної мови великою мірою не розуміє. Але це, загалом, відповідало наміру. СРСР використовував свій звичний комплекс випрацювання нової ідентичности. Окремішність від Румунії лежала в основі нової ідентичности, і мова мала відповідати на цей запит. В мовній дискусії СРСР був на боці «самобутників», котрі доводили, що саме створена ними ж два десятиліття тому фактично нова мова на основі наддістрянських говірок має стати універсальною в Молдові. Відмова від власної мови на користь нової (а саме це мало чекати більшість населення Молдови) цілком відповідає всім іншим асиміляційним політикам СРСР, хай навіть у випадку з Молдовою працює з аргументами, прямо протилежними українському чи білоруському випадкам. Оскільки СРСР не міг претендувати на примат російської над неспорідненою румунською, йому потрібна була власна версія румунської, ізольована від «буржуазної». Хто підтримував використання стандарту, який на цих же землях саме населення використовувало ще за півтораста років до цих дискусій — той був клятий румунізатор.
Але так не тривало вічно. Вже в п'ятдесятих реформу почали відкочувати назад, бо новомова взагалі не працювала. Тоді СРСР перейшов до більш звичної для людей літературної версії румунського зразка, в якому, проте, залишилась кирилиця і велика кількість слов'янських лексем, бо бюрократична новомова самого СРСР звідти нікуди не поділась. Так воно тривало аж до розвалу СРСР і конфлікту в Придністров'ї, коли Росія використала радянську консерву страшних румунів, котрі прийдуть різати оригінальне (уже великою мірою слов'янське) населення тої самої історичної МАРСР.
Те, що ми могли б назвати молдовською мовою, існувало приблизно з двадцятих до приблизно п'ятдесятих і ніколи не було розмовним явищем. Сьогодні її немає. Те, що ми могли б назвати молдавською мовою, є також румунською мовою. Ніде в процесі лінгвогенезу не з'явилася спільнота, що говорила фактично окремою від території Румунії молдовською мовою (якщо не вважати такою дуже вузько локалізовані придністровські говірки, які є очікуваним прикордонним явищем). Жодна осібна спільнота до інтервенції СРСР не ідентифікувала себе з молдавською мовою, політично відокремленою від румунської.
Але весь цей час ми говорили про дако-румунську мову. Крім неї, існує ще три окремі мікромови на Балканах (арумунська, мегленітська, істро-румунська). Що дуже цікава історія про природний лінгвогенез. На відміну від дискусії про молдовську.
