Інформаційна війна.
Ніхто ж не оскаржує твердження, що вона існує?
Отже, інформація – це зброя. Цього теж ніхто не оскаржує.
Якщо інформація = зброя, то повинні бути чіткі правила її використання.
Я не дуже добре знаю законодавство щодо використання зброї, але є загальновідомі факти.
Дозвіл на володіння зброєю видається далеко не всім підряд — необхідно мати, як мінімум, висновок психіатра і нарколога. В інформаційних війнах цього правила не існує. Відверті божевільні накачують охлос дурницями про плавлення пальмового масла в організмі людини або пласку Землю.
Використовувати зброю можна далеко не абиколи. Наприклад, якщо тобі в трамваї наступили на ногу – ти не можеш застрелити цю людину без кримінальної відповідальності. Такі самі правила повинні бути й в інфопросторі. Бо коли «віддавлюють ногу» олігарху-власнику телеканалу, припиняючи корупційні потоки, то він безкарно вбиває Україну. Безкарно.
В цивілізованих країнах зброю використовують для самозахисту. Якщо до тебе вдерся озброєний злодій і хоче завдати тобі шкоди – ти маєш право на захист за допомогою власної зброї. Ти можеш навіть убити нападника і не понести при цьому жодної відповідальності. Звісно, якщо судом буде доведена реальна загроза твоєму життю і факт вторгнення. Чому для інформації це не працює? Чому прекрасно озброєні інформаційні злодії вільно почуваються в нашому домі, а ми не маємо права на захист?
Як сталось, що зелений гопнік бере всю країну на гоп-стоп, а ми не маємо права оборонятись?
Якщо загарбник використовує не просто інформаційні пукалки, а веде повномасштабну інформаційну війну – з артпідготовкою (Ольгіно), бомбардуванням (експерти-запроданці, октивісти), зачисткою (українські журналісти), з інформаційними котлами (замовні журналісти-розслідувачі), — чому ми не захищаємось?
Чому українським журналістам дозволяється відкрито закликати до газових камер для українців, а журналістська спільнота мовчить? Чому за відвертий фейк про таємні тюрми СБУ журналістська спільнота нагороджує фейкометку?
Бо стандарти ВВС?
Стандарти ВВС – це релікт доінтернетівської епохи. Чого вони варті – ми побачили на прикладі позову Порошенка до ВВС. І виграшу.
Стандарти ВВС – це коли відвертий фейк про розіп'ятого хлопчика повинен висвітлюватись з урахуванням думки обох сторін. Тобто, за канонічними стандартами ВВС хлопчика таки ми розіп'яли. Просто, може, не в той день, не в тому місті і не прилюдно тощо, але розіп'яли…
Ви не бачите тут логічної помилки? Чи не здається вам, що система прогнила і завалюєься на наших очах?
Зараз українські журналісти похапцем шукають цапа-відбувайла за те, що вони зробили своїми руцями. Робити вигляд, що нічого не сталось, вже не можна. Сховати від суспільства розвал України складно. Їм хочеться залишитись в білих пальтах. Але не виходить. Тому українські журналісти радо вчепились в підсунутий кремлем нарратив: винні порохоботи. Бо, бач, НЕ ТАК сказали журналістам про те, що ДОСИТЬ брехні, яка знищує Україну. НЕДОСТАТНЬО ВВІЧЛИВО.
Як все красиво в них виходить. І Україну знищать, і в білих «польтах» залишаться…
Вам не здається, що щось не так з цим світом? Що правила гри пора міняти?
Якщо інформація – зброя, то повинні бути адекватні правила поводження з цією зброєю.
І Україна знов на вістрі світової проблеми.
