В дитинстві, ще при совку, в мене був свій персональний Гугл.
Це був мій тато.
Будь-яке слово, будь-яка подія, про які я не знала — про все могла спитати в тата, і одразу отримати відповідь. І не просто відповідь, а невеликий екскурс в історію чи в етимологію.
Таких знань в мені накопичилась ціла купа. Всі ці знання були ніби й не потрібні в повсякденному житті. Їх не викладали у школі. Але вони були цікаві. Вони досі в моїй довготривалій пам'яті. Деякі я розширила, самостійно розкопуючи тему. Деякі так і вбились у пам'ять зі стислих пояснень батька.
Це моя світоглядна база даних.
Іноді в розмові з друзями-колегами даю пояснення з цієї бази. Мене питають:
- Звідки ти про це знаєш?
А я не можу сказати, звідки. Чи батько розповів, чи сама прочитала якусь статтю, чи в книжці десь зустріла й запам'ятала... Звідкись знаю, і все.
Потім моїм Гуглом став чоловік. Практично про все, що я не знала, могла спитати в нього. Іноді бувало таке, що знаєш про якусь історичну подію дуже туманно. Питаєш в чоловіка — він дає тобі короткий розклад. І ти вже можеш загуглити, якщо тобі мало, бо знаєш, які слова-вирази вбивати в пошуковик.
Коли син вступив у ніжний вік (12+), ми виявили, що школа дає для ерудиції +0. Реально +0. Є якісь знання, але їх не можна зібрати докупи, бо немає на що їх нанизати. Ключові поняття відсутні як в наших підручниках, так і в головах вчителів.
А дізнались ми, бо син в 12 років не знав, хто такий Буцефал.
Рішення проблеми прийшло якось саме. Ми просто влаштовували бліц-опитування сину. От прийшов він до нас у кімнату чи на кухню, а ми починаємо:
- Що таке Троя?
- Що таке фотон?
- Що таке дилема?
- Хто такий Сковорода?
- Що таке дифузія?
- Хто такий Мазепа?
- Що таке гомеостаз?
- Хто такий Феліні?
Синові подобалось. На більшість питань відповідав. Якщо не знав — ми пояснювали коротко, але він мав ще сам докопати інформацію самостійно.
Така гра в нас тривала до синових років до 15. Ми не домовлялись, просто один з нас, я або чоловік, раптом починав питати, інший підхоплював.
Потім син почав у відповідь ставити питання, на які у нас не було відповіді. О, він вибирав заковиристі питання ).
І ми зрозуміли, що наша гра закінчилась.
Але вона досягла мети: сформувала у сина розуміння, що скільки б знань у тебе не було — без ерудиції ти не можеш вважатись розумним. Ерудиція, наче темна матерія, тримає твої знання вкупі, не дає розвалитись твоєму світогляду, не дозволяє маніпулювати тобою.
Мій син пішов далі.
І тепер він — мій персональний Гугл. Бо я вже не читала сучасних філософів, а він читав. Тепер він дає мені пояснення.
Колись він стане дідом, і буде вчити свого внука (чи внучку), що ерудиція — це важливо. І стане його (чи її) персональним Гуглом.
І це чудово.
* Коли я думаю про це, гостро відчуваю, що я безсмертна. Бо думки мого батька, чоловіка і мої вже живуть в моєму синові, і житимуть в його нащадках. Дункан Маклауд помилявся ). Не треба нікому різати голови. Треба тільки говорити зі своїми дітьми. Особливо у ніжному віці.
