Может в консерватории что-то подправить? М.М.Жванецкий
*** кейс, описаний нижче є вільним перекладом з книги Вільяма Паундстоуна «Граючи голосом. Чому вибори нечесні і що з цим можна зробити?»
Початок циклу про системи голосування тут.
Результат Ерроу про неможливість «хорошої» системи, який виявився дійсно несподіваним в 50хх роках і був «відлитий у граніті» Нобелівської премії (насправді, премія в більшій мірі стосувалася результатів в економіці), заморозив дослідження нових систем голосування на декілька десятиріч. На певний час всі змирилися з тим фактом, що системи голосування недосконалі: ну що ж, давайте жити далі. Тим більше, що якось воно ж працювало. Практика показала, що для загальноприйнятої системи голосування (проста більшість) ключова проблема полягає у розщепленні голосів.
Розщеплення голосів — це ситуація, коли деякі кандидати дуже схожі (в електоральному сенсі). Іншими словами, вони ділять одну (як правило більшу) частину виборців зі схожими переконаннями. У той самий час кандидат, який суттєво вирізняється від них, може перемогти, навіть якщо його підтримує менша кількість виборців. Якщо такий кандидат навіть не перемагає, він працює спойлером і суттєво впливає на результат. Особливо яскраво це проявляється за умов двопартійної системи. І якщо ви думаєте, що українська політика брудна, нечесна і жорстока, то прошу до привітної Луїзіани.
Пролог
«Якщо дві з десяти жінок хочуть вас за вас проголосувати, продовжуйте уламувати решту вісім.» типу девіз Едвардса.
Едвін Едвардс був класичним політиканом з голівудських фільмів. Народившись у бідній сім'ї, він вивчився на адвоката і пішов у політику. Амбіції і талант дозволили йому бути обраним губернатором Луїзіани (балотувався від демократичної партії). Едвардс любив жінок, гроші, владу та азартні ігри. Він мав суперздібність балансувати на краю прірви, але знав, коли потрібно зробити крок назад. Постійно брав гроші за різні політичні послуги але завжди виходив сухим з води (ну майже завжди, в кінці кінців попався і відсидів у в'язниці 10 років). 4 рази був губернатором (6 місце за тривалістю за всю історію США) завдяки майстерному маніпулюванню виборчою системою, харизмі і сприятливій економічній ситуації. І це було дуже непросто.
Справа в тому, що в Луїзіані заборонено бути губернатором більше двох термінів ПОСПІЛЬ. Тобто цілком законно переобратись після перерви (якщо зможеш, звичайно), але хто тебе згадає через 4 роки. В 1972 Едвардс стає губернатором вперше. В 1978 за два роки до кінця другого терміну він проводить зміни в законодавстві, яку встановлюють в Луїзіані відкриті праймеріз або праймеріз джунглів (смішно, що це насправді до болю знайома нам модель виборів з другим туром. Просто для Америки, де демократи окремо висувають свого кандидата, а республіканці — свого, вона виглядає дикунством). Тобто, ВСІ кандидати, що балотуються на губернаторське крісло, змішуються в першому турі, і той, хто отримав більше половини, стає губернатором. Якщо ніхто не отримав абсолютну більшість, через місяц проводять другий тур з двома лідерами. Це можуть навіть бути два демократи — досить незвична ситуація для двопартійної Америки.
Найцікавіша тут мотивація Едвардса. Для широкого загалу це подавалось як більш демократична система, яка дозволяє виборцям (а не партійним босам) вирішити, хто буде у другому турі. Але, ймовірно, що його справжньою метою був приціл на 1984 рік. Він не хотів залежати від прихильності партії при висуванні. Інша причина полягала в тому, що в 1972 році зареєстрованих демократів в Луїзіані було в 20 раз більше, ніж республіканців (в Америці виборці реєструються за партіями), тому кандидатів-демократів буде декілька, їх суперником буде, швидше за все, один республіканець. Цей республіканський кандидат може сконцентрувати гроші і підтримку партії і весь свій електорат. В той же час демократи будуть битися один з одним, розпорошуючи свої ресурси. Невідомо, наскільки Едвардс прорахував все наперед, але те, що було далі, стало прикладом для підручника.
В 1979 році (вибори відбуваються в кінці року) п'ять демократів і один республіканець зійшлися в першому турі. В першому турі найбільше голосів зібрав Луї Ламберт, демократ, на другому місці був єдиний республіканець. Але далі виявилось, шо Ламберт занадто ліберальний для більшості виборців і в другому турі вони проголосували за республіканця Тріна (перший республіканський губернатор з 1877 року). Цього б не сталось за старої системи, бо партія висунула б когось менш радикального.
В 1983 Едвардс просто знищив Тріна, отримавши 63 відсотка у другому турі. Його план спрацював на всі сто, але далі почав жити уже своїм життям. В 1987 році він програв відкриті праймеріз молодому демократу Чарльзу «Бадді» Ремеру і всі вважали його політичну кар'єру закінченою. Один з журналістів дотепно виголосив: «Єдиний спосіб для Едвардса знов стати губернатором — це якщо його суперником буде Адольф Гітлер» ( іноді ми говоримо красиві слова без розуміння, наскільки вони можуть справдитись).
Кульмінація
Чарльз Елсон «Бадді» Ремер III
Чарльз Ремер був молодим гарвардським хлопчиком з великими амбіціями. Він відпрацював 4 терміни у Конгресі, в 1988 році став губернатором. Його компанію вів один з найкращих політичних консультантів Америки Раймонд Штратер. Ремер виконав майже всі свої обіцянки, в нього був стійкий рейтинг і сильне бажання йти далі. Штратер пише у спогадах: «Ремер переважав навіть Клінтона. Він такий же розумний, майстерний, більш досвідчений. Єдина відмінність від Клінтона — винахідливість. Ремер винахідливій, а Клінтон — ні».
В 1991 році Ремеру прийшла в голову одна з його «чудових ідей»: він стане республіканцем! Ідея Ремера витікала з президентських амбіцій, він хотів стати наступником Джорджа Буша старшого. В принципі. в ідеї не було нічого злочинного або неможливого, відомі публічні фігури іноді змінювали партії або висувались як незалежні кандидати (Теодор Рузвельт — найбільш яскравий приклад). Але Ремер зробив тактичну помилку, яка виявилась фатальною. При переході до республіканців він провів переговори напряму з Білим домом, через голову місцевого голови Луізіанського осередку Республіканської партії Біллі Нангессера.
Біллі Нангессер, діючий губернатор Луїзіани (на сьогодні) неначе каже: Ти хочеш стати республіканцем. Але ти хочеш ним стати без поваги до мене.
Біллі сприйняв це як загрозу своєму статусу і зробив все, щоб завадити Ремеру. Інтрига закручувалась у тугий вузол. З подачі Нангессера республіканці висунули свого єдиного кандидата — ним став Клайд Холловей, справжній республіканець і консерватор, який, втім, не мав жодних шансів на виграш. Ремер також розраховував на голоси республіканців. Едвардс вступив у гру єдиним серйозним кандидатом від демократів — яка зміна політичного ландшафту! І без того складні вибори перетворив на жахливі ще один кандидат, Девід Дюк, який теж називав себе республіканцем.
Девід Дюк уже після пластичних операцій
Девід Дюк був дууууже неоднозначною фігурою. Ще студентом вивчив німецьку, щоб прочитати Майн Кампф в оригіналі. Кожне 20 квітня він святкував день народження Гітлера, одягав наці уніформу і гуляв по кампусу. Втім, це не відміняло його лідерських якостей. Він пройшов програму Пентагону і мав чудові оцінки, але потім сплила інформація, що Дюк отримував гроші з Німеччини (гроші йшли на підтримку діяльності нацистів в Америці). Наступне продовження кар'ери офіцера припинилось і Дюк спрямував свою енергію в Ку-Клус-Клан. Усього за декілька років він пройшов всі щаблі влади і зайняв в 1975 році найвищу посаду ордена — Великого Мага (Grand Wizard).
У клані він виділявся так само, як і університеті, і шукав інші способи вираження, крім нічних виїздів у білих простирадлах. Наприклад, один з його «проектів» полягав у написанні книги «Девіз Африки» (1973) та продажу її поштою під рекламою «Коли останній раз білі називали тебе ніггером?». Книга була посібником з рукопашного бою і Дейв казав всім, що істинна причина її продажу — збір адрес покупців.
В 1980 він спішно покинув організацію. Один з останніх скандалів був зв'язаний зі спробою продати суперсекретний список членів клану за 35 тисяч доларів. Дюк натрапив на інформатора ФБР, який записав весь процес на плівку. Не пощастило.
У вільному плаванні Дюк пішов в політику, власне це було його метою від самого початку. Декілька пластичних операцій перетворили його на зірку ТВ-шоу. Він заснував власну Національну Асоціацію Підтримки Білих Людей. І тут намацав золоту жилу неприбуткової діяльності. Коли його з соратником арештували під час демонстрації, запущена кампанія суспільної підтримки для сплати штрафу в 55 доларів зібрала 19 тисяч доларів пожертв від прибічників білого домінування.
В 1988 році Дюк пробував себе на праймеріз до президентських виборів як демократ. Потім як популіст (і зібрав 47 тисяч голосів). В 1989 році він дещо знизив рівень амбіцій і спробував пройти в парламент Луізіани. І не тільки переміг, а навіть здолав попереднього губернатора Дейва Тріна. Нарешті в 1991 вирішив, що настав час стати губернатором. Його базою підтримки були злі бідні білі люди.
Для отримання голосів інших почалася боротьба з минулим: Дюк почав визнавати Голокост, перестав говорити расистські твердження і заявив, що навернувся до релігії. Для частини цього було достатньо. Початкові опитування давали невелику перевагу Ремеру (33%), але він змушений був ділити голоси з Дюком (12%) і Головеем (менше 10%), Едвардс — єдиний сильний демократ мав 27%. Але Дюк піймав інформаційну хвилю і мав більше уваги, ніж будь-хто інший, тому результати виявились льодовим душем.
У першому турі виграв Едвардс, отримавши 33.8 %, Дюк вирвав друге місце (31.7 %). Це означало, що Ремер (26.5 %) вилітає з перегонів.
Передвиборча кампанія перейшла в патологічну фазу. Луїзіанці повинні були вибирати між перевіреним корупціонером Едвардсом і невідомим «шанувальником білої раси» Дюком. Для багатьох це був вибір: померти у ведмежій пастці або відгризти собі ногу.
Досить скоро Едвардс почав отримувати гроші і підтримку від людей, які давно і щиро ненавиділи його — Дюка вони ненавиділи ще більше. Едвардс (а він був демократом і шахраєм) отримав підтримку навіть від президента Буша і Ремера, який змушений був стиснути зуби і вичавити пару фраз за Едвардса.
Перегони подарували історії два слогана для наліпок на бампери:
- ГОЛОСУЙТЕ ЗА ШАХРАЯ — ЦЕ ВАЖЛИВО.
- VOTE FOR THE LIZARD, NOT THE WIZARD (тут виголошується — голосуйте за ящірку а не мага, але при перекладі гумор втрачається).
Ці наліпки продемонстрували суть перегонів: Едвардс поганий, але Дюк ще гірше. Результат виборів: Едвардс 61.2 %, Дюк 38.8%. Дюк все-таки виграв голоси білих виборців, за нього проголосувало 55 % у цій категорії.
Епілог.
Едвардс став губернатором і загалом зробив все, що від нього очікували: вернув систему патронажа, тобто призначення на хлібні місця своїх людей за гроші, демонтовану Ремером, продовжив свої корупційні справи, зокрема запустив річкові казино. Одним з наслідків стала відсутність контролю, яка спричинила занепад дамб. Саме тому ураган Катріна в 2005 році став особливо руйнівним. Але Едвардс в цей час уже сидів у в'язниці. В 2000 році його засудили за хабарі від власників грального бізнесу на 10 років. Але дідусь виявився бадьорим, в 2011 він вийшов з в'язниці, одружився втретє на своїй подрузі з тюрми, запустив ТВ шоу «Дружина губернатора», в 2013 році в нього народився син.
Девід Дюк пробував балотуватись в президенти в 1992 році, але хвиля, що винесла його нагору, втратила потужність. Він продовжив боротись за чистоту і перевагу білої раси, мотався по світу: Сирія, Москва, арешт в Чехії, закриття в'їзду у шенгенську зону.... В 2002 був засуджений за шахрайство в Америці. В 2005 році прибув в Київ з лекціями і захистив — як повідомляє Вікіпедія дисертацію «Сіонизм як форма етнічного домінування» в сумнозвісно відомій МАУП (є навіть книжка, видана в Україні… о мої очі). Правда, враховуючи репутацію обох сторін, важко сказати, хто тут більше кого намахав.
Загалом можна сказати, що американська система спрацювала того разу: врешті-решт обоє отримали вироки, які закрили їм подальший шлях до влади.
