Знаєте яким чином історики досліджують побутову мову киян часів Київської Русі? Це насправді не просто, бо всі письмові свідчення наші пращури залишили нам чужою, не розмовною, церковнослов'янською мовою — мовою тодішньої літератури, науки і церкви. І тому найціннішим спадком для нас виявилися фоліанти, які вручну тиражувалися саме недолугими писарями. Писарями, які в силу певної безграмотності, незрозумілі слова підміняли звичайними побутовими. Тобто, завдяки найгіршим з випускників Могилянки, церковні архіви стали рясніти побутово-мовним забарвленням, яке сьогодні і є головним джерелом лінгвістичних досліджень праукраїнської мови. Тож не бійтеся робити помилки — може так статися, що вони будуть найціннішим з того, що ви залишите своїм нащадкам.
В мене не було сумнівів в тому, що Володимир Олександрович добре підготується до марафону з ораторського мистецтва. Але кричуща фахова некомпетентність Президента обов'язково дасться в знаки і різного роду обмовки та відверті мовні ляпи таки розкриють його справжню світоглядну позицію. Можна хоч тиждень без перерви слухати Пристайко, Порошенко, Тимошенко і ви геть нічого не зрозумієте, що насправді коїться в їхніх головах. Бо ці політичні зубри вивіряють кожне слово, кинуте в ефір. Але Зеленський — геть інша субстанція. Це той самий недолугий писар середньовіччя, якій без помилок не напише й речення, але завдяки цьому дозволить нам зазирнути дещо глибше загального змісту книжки.
Взагалі, шоу «Засмутити коміка» вдалося. Журналісти переважно були зубастими, а деякі точно заслуговували на приз переможця. Володимир Олександрович опинився в жорсткому середовищі, відбивався, як міг, помітно втомився і напродукував безліч дурниць — від звиклого «абирвалг» до неприпустимого «привіт жертвам Бабиного яру». Втім, всі вони, як пазли, склали чітке уявлення про світоглядну позицію Зеленського: шостий український Президент — пацифіст. Пацифіст за щирим переконанням.
Головнокомандуючим українського війська під час війни обрано переконаного пацифіста — спробуйте усвідомити це, горезвісні 73 відсотки! Це теж саме, що на посаду керівника м'ясокомбінату призначити вегетаріанця, а церковним патріархом обрати атеїста. Якби сталося диво і військкомат своєчасно впіймав призовника Зеленського, той пішов би не на строкову, а на альтернативну службу. Бо вбивати людей — то погано. Бо всі конфлікти можна вирішити словом. Бо завжди можна знайти компроміс. Бо люди важливіші за території.
Дехто вважає Зеленського українським Путіним, дехто українським Трампом, дехто навіть новітнім Наполеоном. Але то все пусте — важливіше, як Володимир Олександрович бачить себе сам. А бачить він себе таким собі Папою Римським, місіонером, який стоїть вище сторін військового протистояння. Саме з цієї самооцінки головнокомандувач називає своє військо «стороною конфлікту» як в розумінні особистої непричетності до прийняття воєнних рішень, так і в розумінні повної симетрії відповідальності цих «сторін».
Він жодним чином не ідентифікує себе особисто суб'єктом боротьби із загарбниками і генерує миротворчі ініціативи так, начебто вони стосуються війни десь в Нагорному Карабасі. Він не приховує, що, як Папа Римський, заради миру готовий цілувати ноги Путіну, і вважає це за неабияку шляхетність. І підставити щоку, а потім другу. А коли його щоки закінчаться, підставити мої та ваші.
Я аж ніяк не проти пацифістів, хоча не зрозумію, як можуть існувати такі настрої в країні, що є жертвою військової агресії. Я навіть не проти президента — пацифіста, бо світоглядні переконання не можуть бути перешкодою для обрання. Але верховний головнокомандуючий — пацифіст, то є абсолютний нонсенс.
Здається українська Конституція потребує радикальних змін в частині військових повноважень Президента.
